Цариця Неба

Тема заступництва Пресвятої Богородиці в українській історії і культурі має  особливе значення і пов’язується з національно-визвольними змаганнями.  Отже, Покров Пресвятої Богородиці в українському сакральному мистецтві належить до тем, які набули національних рис. Про це «Дню» розповіла завідувачка відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею ім. Андрея Шептицького Марія Гелитович. І додала, що у фондах музею – близько сімдесяти пам'яток на тему Покрови ХVІ – ХІХ століть. І більшість – із Західної України. Крім ікон на дошці, у збірці представлені також хоругви та ікони на склі: «У Національному музеї у Львові є ікони Покрови Пресвятої Богородиці, котрі представляють цінність у спектрі варіантів різного часу іконографії цієї теми в українському іконописі».

За словами Марії Гелитович, іконографія Богородиці-заступниці бере початки з Візантії. Підставою для нього послужив переказ із житія Андрія Юродивого про видіння у церкві у Влахернах в Константинополі, у якому він бачив у святилищі Богородицю в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Пречиста Діва тримала над людьми омофор, захищаючи від нападу сарацинів (арабів), що вдерлися до міста. Є версії про те, що Андрій Юродивий був слов'янського походження. Як невільник, потрапив до Царгорода, де прийняв християнську віру. Перейнявшись словами святого апостола Павла «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні», став нерозумним-юродивим. Ці події, найімовірніше, відбувалися за правління імператора Льва (886 – 911 рр.).

Першою Марія Гелитович показує анонімну (без авторства) храмову ікону початку ХVІ століття з церкви села Рихвалд (тепер село Овчари на території Польщі), і це одна з найдавніших ікон Покрови, яка збереглася в Україні. А взагалі, говорить науковець, з XV – XVI століть дуже мало вціліло ікон на цю тему. «Богородиця стоїть наче не хмарці, на тлі храму, тому що у  XV – XVI століттях внутрішній простір церков ще не показували, – розповідає Марія Гелитович. – А внизу, на амвоні, крім напівроздягненого Андрія Юродивого та його учня  Єпіфанія, стоїть святий Роман Сладкопівець, який складав піснеслови на честь Богородиці. Крім людей, які моляться, на іконі представлені історичні особи – це, очевидно, імператор Лев Мудрий, його дружина (Зоя) та єпископ Тарасій. Отже, маємо отаку унікальну ікону, а інші – вже пізніші, з другої  половини XVI століття».

Показує Марія Гелитович й празникову ікону зі села Дубровиця (Яворівський район Львівської області) 1560-х років: «Це зображення пензля майстра Дмитрія. Ікона не підписана, але руку Майстра ми впізнали за кількома іншими іконами, що є у збірці нашого музею. На ній ангели тримають Покрову над Богородицею. А вона стоїть на хмарках з піднятими долонями. Ця ікона знаменита ще й тим, що була викрадена 1984 року із запасників Національного музею (тоді ще запасники перебували у Вірменському соборі), а 2011-го образ повернувся – ікону нам віддав російський колекціонер Ігор Возняков».

Також роздивляємося ікону Богородиця-Оранта зі села Медвежа (Дрогобицький район Львівської області) та ікону з церкви Святого Духа зі села Потеличі (Жовківський район Львівської області) початку XVII століття. «Ікони, що ілюструють розвиток іконографії цієї теми у ХVІІ столітті, походять здебільшого із західноукраїнських земель, – говорить Марія Гелитович. –  Серед них можна виокремити ікони майстрів малярського осередку у місті Судова Вишня неподалік Львова. Найвідоміші з майстрів – Ілля Бродлакович, Яцько, Федір, Стефан Дзенгалович».

Загалом, за словами науковця, в українському мистецтві другої половини XVII – XVIII ст. спостерігаються різні інтерпретації відомих зразків Покрови Богородиці і трапляються поєднання в одній сцені як традиційного місцевого Покрову Богородиці, так і західноєвропейського варіанту Богородиці – як Мати Милосердя. Такого типу храмова ікона Покров Богородиці 1680 – 1691 рр. з Лопушанки Лехнової на Турківщин майстра Якова, котрий  працював у містечках Лісько та Риботичі.

«У нашому музеї є й одна з найдавніших ікон на полотні – це пам’ятка зі села Стара Сіль на Старосамбірщині, де бачимо так званий плащ опіки Богородиці, коли вона своєю опоміччю огортає юрбу людей різного віку і різного соціального статусу. Бачимо і дітей, і дорослих, і жінок, і чоловіків, і хворих, і здорових, і світських осіб, і монахів… Всі свої прохання вони засилають до Богородиці», – розповідає науковець.

Є у збірці Нацмузею й ікони-епітафії, зокрема – 1717 року, які малювали на замовлення у разі смерті одного з родичів. На ній – портрет новопреставленої раби Божої Анастасії, дружини Дмитрія Поповича, й самого Дмитрія Поповича. На цій ікони вже представлений (аркою) внутрішній простір церкви, а Богородиця зображена з короною – як цариця Неба. 

За словами музейниці, особливого розвитку набув образ Богородиці з плащем опіки на хатніх іконах на склі другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття  з Гуцульщини та Покуття. Відомі численні повтори однакового зразка з різною кількістю осіб у нижньому ярусі перед Марією. «Бачимо іншу схему зображення, оскільки під плащем опіки Богородиці – святі, серед них – Миколай, Петро та Павло, Юрій Змієборець, Варвара й Іван, – зазначає наш екскурсовод. – Такою іконографією ще більше підсилювалося значення ікони як оберегу, адже Богородиця та святі заступалися за конкретних людей, що молилися до ікони».

Сьогодні, 14 жовтня, в Україні відзначають три свята – Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День захисника вітчизни 

Варто додати, що на Покрову віруючі звертаються до Пресвятої Богородиці з проханням про здоров'я, захист, допомогу, сприяння в сімейному житті і любові. Вважається, що упродовж цілого року, до  наступної Покрови, Богородиця допомагатиме й оберігатиме тих, хто помолився.

Також на Покрову будь-яка праця на допомогу нужденним, а передовсім –  вдовам і сиротам, не вважалася гріхом. То пам'ятаймо про це і допомагаймо. Бо є кому допомагати!