У футболі і політиці розбираються всі
ОДНА, АЛЕ ПОЛУМ'ЯНА ПРИСТРАСТЬ
На футболі, я відомо, розуміються всі. І нехай! Чиста, полум'яна пристрасть мільйонів. Коли в душі вирує свято. Іноді — терпка гіркота. Але також — справжня, жагуча. Пройшло вже чимало часу після матчу Вірменія — Україна, але почуття образи і навіть приниження залишається. Гадаю, не тільки у мене. Гра приголомшила. Не стільки результатом — нульовою нічиєю, (скільки можна), а чимось великим, дуже неприємним, яке визначає зараз все наше життя. І всіх нас, хто робить роботу на тяп- ляп, вкрай безвідповідально. Але якщо немає поняття, немає почуття за що і чому ти граєш — все це треба хоча б просто відпрацьовувати. У режимі договору, у режимі жорсткого попиту. Щоб не бути завтра ж вигнаним і забутим. У нас цього не відбувається. Ні, звісно. І взагалі, що, власне, трапилося? Патріотизму мало в душах, націю підвели? Схоже, ці почуття ще не визріли. І не тільки у футболістів, які перший тайм у Вірменії проходили на полі ледь не з сигаретою в зубах, як по Бродвею.
Якби хоч щось, хоча б один футбол залишався у нас справою чистою і правдивою. Не кулуарною, не бутафорською.
ШАНС ДЛЯ ЗБIРНОЇ
Тримісячна перерва — можливо єдиний шанс для української збірної з футболу вийти з нокдауну й пристойно провести три завершальні раунди поєдинку під назвою Євро-2000
Після 4-х матчів, зіграних цього року (якщо не враховувати товариський спаринг із Грузією), та за три до завершення відбірного циклу Євро-2000 можна проаналізувати здобутки, втрати та спробувати визначити перспективи розвитку українського футболу.
Розглянемо причини спаду не лише в очкових здобутках, а й у якості гри нашої головної команди. Звичайно, ми за показниками ТТД та конструктивністю повністю переграли вірменів та ісландців. Але ж потрібного результату нема. Випадковість також має місце в футболі. Але якщо не щастить протягом кількох матчів, то причини, мабуть, потрібно шукати в іншій сфері. Можливо у сфері психології, або функціональної готовності, або усього разом. І ось тут є цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які могли вплинути на стан виконавців. Чемпіонат України практично вже завершено — залишилося дізнатися, хто ж візьме бронзу. Динамівці виграли все. І золото, і кубок. Отож неабияка стомленість теж дає про себе знати, тим більше, що працювати доводилося одразу на кількох фронтах.
Найнеприємніше все ж таки не це. Є дві речі, які непокоять найбільше. По-перше, це — проблема, яка вже набила оскомину, з нединамівцями. Можливо, Бишовець і збудує з «Шахтаря» суперклуб, котрий зможе реально конкурувати і з динамівцями, і на європейській арені. Але поки що ті гірники, яких ми звикли бачити, у збірній вражаюче почали випадати із загального ансамблю. Цілком можливо, що погляди на гру в Анатолія Федоровича зовсім інші, ніж у Валерія Васильовича. І тоді, як каже Сабо, він буде брати тільки динамівців, хай навіть із другої команди — аби лише зберегти структуру гри. І ось тут ми підходимо до другої проблем. Кожна команда, котра поважає себе, має в арсеналі набір різних тактик, обираючи на полі ту чи іншу. Тобто, проявляючи тактичну гнучкість. Під час гри «Динамо» ми це періодично і спостерігаємо. Але за збірну ті ж самі гравці нас цим не бавлять. Коли потрібно руйнувати, як наприклад у Сен- Дені, то це ще спрацьовує. А коли треба розхитувати насичену оборону під час гри вдаючись до моментального зміщення акцентів — виникають проблеми.
