У «кільці Odina», або моя Норвегія
Це вже моя друга персональна фотовиставка у галереї «Ірена». Хочеться почати з двох пояснень про форму та місце. Перше, коли мене життя з радістю закинуло освоювати простори Норвегії, то найбільша проблема, яка постала передi мною, це мовний бар’єр. І хоча начебто не погано була підкорена до того англійська, але було великою iлюзiєю сподіватися, що всі відразу почнуть з тобою розмовляти саме цією мовою. Звичайно, вони підкажуть напрямок — чи то наліво, чи направо. Але далі постійно звучить рідна, тобто, у контексті країни, норвезька. А вона відкривається неохоче. Так народилось бажання у мистецтвознавця змінити слово на візуальний ряд. А точніше, знайти інтернаціональну мову вираження себе, за яку б не було соромно перед самим собою. Тож фотографія виявилась моїм найкращим партнером.
Невипадково вибрано й місце експонування у галереї «Ірена», так як її володарка Ірина Осадча є доброю та давньою подругою та колегою. І раніше було написано мною досить багато статей про виставки, які вона організовувала. Вдруге не змінюю місце виставки, через велике бажання, щоб друзі не забули дорогу і щоб почала утверджуватись традиція збиратись тут заради нових побачень з красою Норвегії.
Ця фотовиставка — наступний крок по відношенню до проекту минулого року. Тоді хотілось передати яскраві враження «першопроходця» по чудовим, маленьким та загубленим у історії куточкам Норвегії. Дійсно, мною володіло хвилююче відчуття, що відбившись від магістральних туристичних троп, я можу передати своє особисте враження від краси цієї країни. Тому «Моя маленька Норвегія» була своєрідною альтернативою до звиклої візуальної інформації у туристичних виданнях. Але, так чи інакше, попередня виставка більше нагадувала варіант листівок, хоча зовсім не комерційних.
Зараз є бажання, яке сформувалось у атмосфері заглиблення в історію та культуру цієї країни, показати, чи, точніше, спробувати відкрити більш потаємний світ простої та геніальної краси природи, що у норвежців традиційно позначає стан Божої присутності. У контексті Норвегії відкривається сутність того, що природа зіграла тут у емоційному плані, через драматизм настрою, роль мистецтва.
Знайомство з культурою країни відбувається як своєрідне занурення у давні шари буття, що відкриваються поволі та неохоче. Проте водночас, можна відчути тут домінанту краси природної, у якої відсутній вимір часу. Вона не в’яне, не гасне, не втрачає актуальності і є сучасною, саме у позачасовому вимірі.
«Кільце Odina», це вічне коло, з безкінечністю символічних навантажень, а водночас це простота та виразність знаку, за який одного разу, у буквальному сенсі, довелось спіткнутись. Бо була та магічна форма у вигині стовбуру звичайної сосни. Так зустрілись символічна назва та реальна форма, що дали імпульс до цієї виставки.
Ідея виставки — це своєрідний погляд через вікно, де скло замінено на чисте коливання повітря, а рамою є скульптурні за суттю форми дерев, кущів. Де особливим змістом зіткнення простого щастя та безкінечного часу стають фактури каменю, води, землі, вогню та дерева.
Тут немає місця шоку, стресу, потрясінню. Тут повністю розчиняється особистісне «я», але саме тут народжується відчуття причетності та дотичності до вічних устоїв світу. Тут поодиноке «я» зливається у гімні стоголосся природи, долучаючись до грандіозного хору, що іноді співає величне та колосальне «Я».
Норвезька природа, без конкретної адреси населеного пункту, — це те місце, де дійсно хочеться стати чи хоча б на хвилину відчути себе філософом. Тут панує відчуття суцільного розчинення у пейзажі. Проте, щоб це відбулося, потрібен час перебування на цій землі значно більший, ніж межi найбільш комфортних туристичних турів.
У мене цей час уже відбувся. Чи принаймі так здається. Тому є велике бажання взяти вас за руку і ввести у світ спокою, злагоди та гармонії; у світ, в якому змикається «кільце Оdina» і де безкінечність має свій початок та кінець. А ми, як крихітки у потоці вічності, можемо собі хоч на мить дозволити спостерігати за вічністю.
