У нічних кошмарах розклеювачі афіш бачать хуліганів і естрадних фанатиків

До речі, самі вистави відбувалися у формі змагання між драматургами, акторами та хорегами - знатними городянами, яким доручалося управління хором. За перемогу драматург удостоювався лаврового вінка, а хорег діставав право на зведення пам'ятника, що на його п'єдесталі вказувалися дата вистави, назва п'єси та імена її автора й удачливого керівника хору. Завдяки цьому афіша ставала ледь не меморіальним експонатом. Афіші ж у традиційному розумінні цього слова з'явилися лише в 16-ому столітті, коли перед театрами стали вивішувати барвисте оголошення з назвою вистави та коротким цікавим викладом її сюжету. Трохи пізніше до нього стали вносити імена акторів та автора. Коли в місті грало декілька труп, їх афіші, за взаємною домовленістю директорів, друкувалися на папері різного кольору. Наприклад, у Парижі афіші "Бургундського готелю" були червоними, "Комеді Франсез" - зеленими, а "Гранд-опера" - жовтими.

Сьогодні афіша - неодмінний атрибут міського пейзажу. З античних часів оголошення про виставу зазнало величезних змін. Щоправда, одна обставина, пов'язана з ним, ні на йоту не змінилася: як і раніше, перебувають у найповнішій безвісності люди, які першими доставляють нам повідомлення про майбутню циркову, музичну чи театральну виставу. Розклеювачі афіш. Розповісти про хитрощі цього досить екзотичного ремесла, яким професіонально займаються в Києві усього 15 чоловік, ми попросили Катерину Копаницю, пов'язану з "афішною справою" вже більше 20 років.

- Гарна афіша - вдалий початок вистави. І, звичайно, важливо, як вона на щиті розташована. Треба так уміти розклеїти афіші, аби кожна була помітна, щоб яскраві не відволікали всю увагу на себе.

- Чи є якісь правила, якими ви керуєтеся, вішаючи афіші?

- Тут лише досвід та інтуїція. Раніше, звичайно, були деякі "ідеологічні нюанси": не дай Бог, портрет Леніна чи Брежнєва знизу почепиш...

- А тепер ви, напевно, вище намагаєтеся улюблених артистів прилаштувати?

- Я будь-які портрети намагаюся клеїти вище - люди все ж-таки. Бо артисти також не особливо жирують, приходять замовлення до нас у міськдовідку робити - копійки рахують. Адже в них робота публічна, треба бути на виду, щоб обличчя твоє запам'ятали. У естрадників грошей, звичайно, побільше. Ті на рекламу не скупляться. Пам'ятаю, коли Валерій Леонтьєв гастролював, то перед його концертами ми розвісили тисячу афіш.

- Що у вашій професії найважче?

- Ця робота фізично вимотує. Їдеш у тролейбусі - в одній руці відро з клеєм, в іншій - сумка з афішами. Ну, а головне - образливо, що, буває, доки до останнього щита дістанешся, на перших уже хулігани половину афіш позривали. Мені ночами іноді навіть сни такі жахливі сняться.

- А чому взагалі зривають афіші?

- Частіше за все, думаю, таким чином висловлюють ставлення до тих, хто на них зображений. Зривали плакати Кіркорова за те, що квитки на концерт дорогі, політиків - за те, що зарплату не платять, футболістів - за поразку. Та більше за все, за моїми спостереженнями, наш народ ненавидить екстрасенсів. Іноді навіть не чекають, доки від щита відійду, зривають і сваряться, ніби я своїх знайомих рекламую. А мені що дали, те я й клею.

- Напевно, за двадцять два роки роботи з вами траплялися якісь незвичайні випадки?

- Один день мені особливо запам'ятався. Я тоді навчала новачків. І ось ми з одним хлопчиною вийшли на роботу. Я показувала, як клеїти афіші, і побачила рекламний листок Руху. У нашій організації замовлення від них не було, а, значить, він наклеєний незаконно, і я, звичайно, зірвала його. І раптом мене за руку схопив бородатий чоловік років 50-ти в шкіряній куртці і з криком "ось хто наші листівки зриває" потяг за собою. Я злякалася, почала впиратися, мовляв, нікуди не піду, та коли побачила у нього в руці ніж, довелося підкоритися. Ми прийшли до їхнього штабу, він покликав свого начальника й дуже емоційно почав мене звинувачувати. Слава Богу, начальник виявився нормальною людиною, примусив його вибачитися й мене відпустив. А наступного дня приніс свої листівки до нас, у Міськдовідку, і сплатив замовлення на рекламу. Ось такий був випадок.

- Так ви й політиків рекламуєте?

- Вони, як і екстрасенси, дуже хитрі люди. У політиків, яких іще не обирали, грошей мало, вони намагаються все зробити самостійно і якнайменше витратити. Неоплачені ж листівки ми зобов'язані зривати. Екстрасенси хитріші. Я пам'ятаю, був у нас такий клієнт - екстрасенс Кандиба. Так він замовив нам 100 афіш, а потім іще 1000 по місту сам розклеїв.

- Значить, із політиками вам не дуже подобається працювати?

- Не те щоб не подобається, а просто клопітно дуже. Ось, наприклад, коли в Україну приїжджав американський президент Клінтон, ми його плакати до ночі охороняли.

- А навіщо?

- А раптом хто напише гидоту якусь на його портреті. Це ж скандал. Та наша робота непоміченою не залишилася: ми від Клінтона листа з подякою отримали. Наші жодного разу не дякували, а ось він, напевно, відразу зрозумів, яка у нас важка робота.

- Чи є в ній якісь професійні таємниці? Ну ось, наприклад, чим ви клеїте афіші?

- Крохмалем, який сама варю з ранку.

- А що, на клей грошей не вистачає?

- Клей коштує дешевше, але він залишає плями на зображеннях, а це, погодьтеся, негарно. А щодо таємниць... Ось, наприклад, бувають дуже гарні афіші, які просто екстаз викликають у прихильників. Природно, вони їх зривають для себе до колекції. Щоб цього не робили, я спочатку розриваю афішу на чотири частини, і тільки потім клею. А був випадок - за мною по п'ятах ходив один меломан, усі афіші обривав. Я йому кажу, ти попроси - я тобі подарую, навіщо ж рвати? І ще одна таємниця - відро в мене особливе - у кришці дірочка: дуже зручно не лише для роботи, але й самогонку варити. Це, звичайно, жарт. А загалом таємниця одна: я люблю свою роботу.

- А самі ви ходите на ті вистави та концерти, які рекламуєте?

- Дуже рідко. Безкоштовно ніхто не запрошує. А зарплата невелика, на розваги її не вистачає.

- З розвитком рекламного бізнесу у вас з'явилася безліч конкурентів. Чи не вважаєте ви, що розклеювач афіш - вимираюча професія?

- Нові рекламні агентства, а тим паче телебачення - нам не конкуренти. Це вони там між собою можуть битися за багатих клієнтів. А наші замовники, в основному, театри. У них на дорогу рекламу грошей немає, і вони ще дуже довго будуть звертатися до нас. Роботи в мене поки що не меншає.