У променях Чюрльоніса
Суботнім вечором у Національній філармонії — зовсім поруч з революційним майданом — камерний оркестр святого Христофора мерії Вільнюса грав музику знаменитого литовського композитора та художника Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса (1875—1911). Перед початком концерту до залу долітали «помаранчеві» звуки вулиці — автомобільні гудки та вигуки. Спочатку здавалося, що музика може загубитися серед них, та й публіка часом починала відчувати, що заблукала в концертному залі посеред революції. Хоча вечір, організований посольством Литовської Республіки, був актуальним як ніколи: президент Литви Валдас Адамкус, який напередодні терміново прибув до Києва разом з Олександром Квасневським, Хав’єром Соланою та генсеком ОБСЄ Яном Кубішем, до глибокої ночі вів переговори з українським керівництвом… Політика дала привід задуматися про спадщину Речі Посполитої — непростий братський діалог Литви, Польщі та України, загальні корені та різні шляхи розвитку. Чюрльоніс, до речі, вчився у Варшаві, а сьогодні його картини й музику цінять на теренах від Балтійського до Чорного моря. Творчість цієї дивної людини для багатьох стала важливою частинкою образу Литви, що навіть за радянських часів вирізнявся особливою європейськістю.
«Є багато славетних музикантів, є багато геніальних живописців. Є музиканти, які захоплювалися живописом, і художники, які пробували писати музику. Але талант Чюрльоніса об’єднав і образи, і звуки навколишнього світу, — сказав, відкриваючи вечір, Надзвичайний і Повноважний Посол Литви в Україні Вікторас Баубліс. — Найголовніше: Чюрльоніс у всіх своїх творах залишав простір для того, щоб кожен з нас чув іншого, бачив тепло Землі й тепло людських стосунків, без яких не може існувати жодне суспільство й жодна держава». Диригент оркестру святого Христофора Донатас Каткус назвав Чюрльоніса «знаком національної ідентичності литовців».
Фінал квартету, яким литовські музиканти відкрили концерт, зник у Першу світову, сам художник «згорів» молодим, але його світоч надихнув інших. Наприклад, композитора Бронюса Кутавічюса, який перетворив камлання північних шаманів на дивний концертний твір. І Альгірдаса Мартінайтіса, який написав сповнену іронії «Серенаду панянці Європі». Під час віртуозного виконання камерного оркестру вільнюської мерії можна було порадіти за Литву, в якій навіть євроскепсис перетворюється на хуліганську, але чудову музику. Порадіти за литовців, які останніми роками вибрали президентом політика з діаспори в США Валдаса Адамкуса, потім — Роландаса Паксаса, який вважався більш проросійським, пережили імпічмент Паксасу, знов обрали Адамкуса, й на тлі всіх цих подій півроку тому все одно вступили до Європейського Союзу... Мабуть, їм допомагає і прозора свобода зоряних картин і космічної музики Чюрльоніса, й непідробна повага, яку в Литві відчувають до своїх видатних людей.
