У «Сталкерів» ювілей
18 березня у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра мали запросити глядачів на аншлагову вистави, але карантин змінює плани
Нагадаємо, «Сталкер» поставлені за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». Прем’єра «відбулася п’ять років тому у Молодому театрі. Зважаючи на той факт, що це одна із знакових постановок сучасної української сцени, яка увесь цей час користується величезною популярністю у глядачів, має солідну гастрольну історію — Одеса, Харків, Дніпро, Львів, Івано-Франківськ, Херсон, Мюнхен, Гданськ, Прага — і двічі була відзначена премією «Київська пектораль», у театрі після показу планували влаштувати символічний день народження. На жаль, і саму виставу, і святкування у зв’язку з карантином довелося відкласти.
— Я дуже люблю текст»На початку та наприкінці часів», за часів новітньої України це, як на мене, найкраща п’єса, — говорить режисер Стас ЖИРКОВ. — Чому в історії зі «Сталкерами» виник Молодий театр? Я люблю цей театр, зробив там кілька вистав, а Андрій Федорович Білоус хоч і не був моїм викладачем, але він один із моїх вчителів у професії. Саме тоді відбувалася реорганізація театрів «Золоті ворота» і Пластичної драми. З різних причин я не міг завести у «Золоті...» акторів. Де було випускати виставу з таким зірковим складом — Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, Олексій Нагрудний?... Тоді я звернувся до Андрія Федоровича, він погодився, аби «Сталкери» вийшли в Молодому. Єдине, відразу повідомив, що приміщення для репетицій він нам на увесь період надати не зможе, але за три тижні до прем’єри уже міг би нас пускати репетирувати в театрі. У нас же було приміщення, це колишній дитячий садок, недалеко від метро «Лівобережної». Але там немає опалення. Тому взимку, добряче екіпірувавшись — теплі куртки, у дівчат по дві пари рейтуз — ми репетирували.
— З якими думками починали роботу? Вірили, що «Сталкери» стануть справжнім театральним бестселером?
— Нічого такого не думав. Хоча мене лякало, що цей текст усім подобався. У таких випадках починаєш міркувати: а якщо не справлюся? Але його сприймали все ж таки трагічно, а мені було цікаво попрацювати з цим текстом у дещо іншому руслі. Мені здається, що трагедію не можна ставити, як трагедію. А комедію — як комедію. Завжди мусиш виходити на певний баланс. Хоча зараз у мене зовсім інші думки про театр...
ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ
— Для всіх учасників вистави, мені здається, вона була і залишається в професійному плані особливою. А для одного актора — Влада Писаренка, який у «Сталкерах» грає Вовчика — ще й певним чином визначальною. Тодішній початківець сьогодні — один із найцікавіших столичних акторів.
— Згоден. Він є представником команди кращих молодих українських акторів покоління 25—35 років. Так само як і Діма Олійник, Іра Ткаченко, Настя Пустовіт... Влад надзвичайно синтетичний. А на той час, коли ми починали роботу над «Сталкерами», Влад Писаренко був учорашнім студентом, він навчався у Дмитра Богомазова. Пригадую, прийшов до них на диплому виставу, познайомилися, питаю: які плани на майбутнє? Він почав говорити, що планує їхати в Одесу. Я кажу: «Яка Одеса? Давай до нас». Відразу відчув, що це мій актор.
— Минуло п’ять років, але наскільки ця історія актуальна і зараз...
— Так... Хоча насправді це страшно...
Як не прикро, але нинішні реалії лише посилюють міркування й настрої Стаса Жиркова. І якщо Баба Пріся зі своїми донькою та онуком мешкали в обсервації утрьох, то нині на вимушеному карантині — вся країна і не лише вона. Залишається сподіватися, що світ, стомлений хаосом і панікою, врешті визнає свої помилки і таки дослухається до прадавньої бабиної мудрості...
Випуск газети №:
№49, (2020)Рубрика
Тайм-аут