У «Сталкерів» ювілей

Нагадаємо, «Сталкер» поставлені за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». Прем’єра «відбулася п’ять років тому у Молодому театрі. Зважаючи на той факт, що це одна із знакових постановок сучасної української сцени, яка увесь цей час користується величезною популярністю у глядачів, має солідну гастрольну історію — Одеса, Харків, Дніпро, Львів, Івано-Франківськ, Херсон, Мюнхен, Гданськ, Прага — і двічі була відзначена премією «Київська пектораль», у театрі після показу планували влаштувати символічний день народження. На жаль, і саму виставу, і святкування у зв’язку з карантином довелося відкласти.

— Я дуже люблю текст»На початку та наприкінці часів», за часів новітньої України це, як на мене, найкраща п’єса, — говорить режисер Стас ЖИРКОВ. — Чому в історії зі «Сталкерами» виник Молодий театр? Я люблю цей театр, зробив там кілька вистав, а Андрій Федорович Білоус хоч і не був  моїм викладачем, але він один із моїх вчителів у професії. Саме тоді відбувалася реорганізація театрів «Золоті ворота» і Пластичної драми. З різних причин я не міг завести у «Золоті...» акторів. Де було випускати виставу з таким зірковим складом — Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, Олексій Нагрудний?... Тоді я звернувся до Андрія Федоровича, він погодився, аби «Сталкери» вийшли в Молодому. Єдине, відразу повідомив, що приміщення для репетицій він нам на увесь період надати не зможе, але за три тижні до прем’єри уже міг би нас пускати репетирувати в театрі. У нас же було приміщення, це колишній дитячий садок, недалеко від метро «Лівобережної». Але там немає опалення. Тому взимку, добряче екіпірувавшись — теплі куртки, у дівчат по дві пари рейтуз — ми репетирували.

— З якими думками починали роботу? Вірили, що «Сталкери» стануть справжнім театральним бестселером?

— Нічого такого не думав. Хоча мене лякало, що цей текст усім подобався. У таких випадках починаєш міркувати: а якщо не справлюся? Але його сприймали все ж таки трагічно, а мені було цікаво попрацювати з цим текстом у дещо іншому руслі. Мені здається, що трагедію не можна ставити, як трагедію. А комедію — як комедію. Завжди мусиш виходити на певний баланс. Хоча зараз у мене зовсім інші думки про театр...

ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

— Для всіх учасників вистави, мені здається, вона була і залишається в професійному плані особливою. А для одного актора — Влада Писаренка, який у «Сталкерах» грає Вовчика — ще й певним чином визначальною. Тодішній початківець сьогодні — один із найцікавіших столичних акторів.

— Згоден. Він є представником команди кращих молодих українських акторів покоління 25—35 років. Так само як і Діма Олійник, Іра Ткаченко, Настя Пустовіт... Влад надзвичайно синтетичний. А на той час, коли ми починали роботу над «Сталкерами», Влад Писаренко був учорашнім студентом, він навчався у Дмитра Богомазова. Пригадую, прийшов до них на диплому виставу, познайомилися, питаю: які плани на майбутнє? Він почав говорити, що планує їхати в Одесу. Я кажу: «Яка Одеса? Давай до нас». Відразу відчув, що це мій актор.

— Минуло п’ять років, але наскільки ця історія актуальна і зараз...

— Так... Хоча насправді це  страшно...

Як не прикро, але нинішні реалії лише посилюють міркування й настрої Стаса Жиркова. І якщо Баба Пріся зі своїми донькою та онуком мешкали в обсервації утрьох, то нині на вимушеному карантині — вся країна і не лише вона. Залишається сподіватися, що світ, стомлений хаосом і панікою, врешті визнає свої помилки і таки дослухається до прадавньої бабиної мудрості...