«Україна Incognita» допомагає мені у практичній роботі»

Таке твердження експерта й автора «Дня» Богдана Червака цілком вмотивоване з огляду на наповнення й оновлення ресурсу. Так, днями сайт «Україна Incognita», крім іншого, поповнився посиланням на екскурсію унікальним Музеєм модерної скульптури Михайла Дзиндри, що у Львові, свою сторінку на ньому завів кандидат наук із соціальних комунікацій, старший викладач кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, журналіст, автор «Дня» з Полтави Сергій Шебеліст, про знайдені в бідоні матеріали повстанського архіву 1941—1950 років написав кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, старший запрошений дослідник Українського наукового інституту Гарвардського університету (2010—2011), директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України (2008—2010) Володимир В’ятрович та ін. І, звісно, наші користувачі підтримують зворотній зв’язок.

Богдан ЧЕРВАК, громадський і політичний діяч, історик, публіцист (Київ):

— Такі проекти вкрай необхідні, оскільки історичне минуле, яке є головною темою цих сайтів, насправді дуже актуальне сьогодні. В Україні склалася така унікальна ситуація, що історія дуже часто стає чинником політики. А стан історичної освіти, який сьогодні є, не задовольняє нікого і не може нікого задовольняти, бо головна його характеристика — незнання людьми свого історичного минулого або знання його у викривленому світлі, оскільки над усіма нами тяжіє комплекс Радянського Союзу, де тема історичного минулого українського народу всіляко перекручувалася. Без таких Інтернет-ресурсів, як «Україна Incognita», важко виправляти ці дефекти у свідомості людей. Дуже суттєвий і важливий момент, що це власне Інтернет-ресурс, тобто інформаційна технологія, якою цікавиться передусім молодь. Переконаний, що студенти, учні будуть швидше користуватися подібними Інтернет-ресурсами, ніж іти до бібліотеки й читати грубу книжку про історію. Тому без таких сайтів обійтися складно. Я щоразу відвідую ресурс «Україна Incognita», оскільки він допомагає мені у практичній роботі, адже я займаюся історичною проблематикою, зокрема, тими сторінками нашого минулого, які безпосередньо пов’язані з сучасністю. Думаю, проблема власного обличчя і стилю на тлі подібних мережевих ресурсів сайтом «Україна Incognita» буде вдало вирішена.

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ, заступник керівника Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці (Донецьк):

— Завдяки колективу численних авторів газети «День» — науковців, експертів, аналітиків, громадських активістів — не лише аналізується наше минуле, а й пропонуються оптимальні шляхи розв’язання назрілих проблем та розвитку нашого спільного дому. У цьому контексті сайт «Україна Incognita» є новим і доволі перспективним майданчиком. Саме тут можна не лише поміркувати про непросту українську історію у доступному форматі, а й обговорити сьогодення та майбутнє. І справді цей веб-проект спроможний наблизити суспільство до розуміння того, що насправді наша історія — престижна і ми маємо перспективу.

На мій погляд, варто додати до віртуального фонду найкращих музеїв України, створення якого триває, і сучасні проекти.

Дуже амбітною, але доречною може бути «Інтелектуальна карта України». Використання сучасних інформаційних технологій реально спроможне залучити кожного охочого українця до відтворення минулого своєї країни.

Практично всі розміщені на сайті матеріали є доречними. Утім, на мою думку, багатьом варто ознайомитися зі статтею видатного вітчизняного історика Станіслава Кульчицького про нашу недавню історію («Кому маємо дякувати за незалежність України?»). Лише 20 років відновленій Українській державі, а вже створено низку міфів, що спотворюють реальні події і роль окремих осіб.

Болючим залишається в нас і висвітлення Другої світової війни. Відтворення радянських ідеологем за підтримки РФ не сприяє об’єктивному поглядові на події тих буремних років. Помпезні святкування Дня перемоги взагалі сюрреалістичні! У цьому сенсі цікавими є інтерв’ю канадки українського походження, історика і журналістки Марти Дичок («Українські історики ще багато чого не написали про період Другої світової») та стаття вітчизняного науковця Володимира Шевченка («Хто нав’язав людству Другу світову війну?»).

І ще, як на мене, одна з головних функцій сайта — доведення до якомога широкого загалу, що Україна таки не Росія. Як казав російський письменник Віктор Єрофєєв: «Україна — це пропечуваний об’єм, а Росія — непропечуваний. З одного боку підгорить, з іншого — залишається сирою». З одного боку, річ банальна, з іншого — за умов перманентної боротьби між українською Україною та Україною російською — не можна розслаблятися. Уже понад 20 років для мене особисто наш Український проект є передусім спробою залишити назавжди «Русский мир» саме як імперський ганебний проект, який нехтує людиною, та повернутися додому — до європейської спільноти.

Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, доктор економічних наук (Львів):

— «Україна Incognita» — оригінальний і глибокий проект, спрямований на висвітлення тих сторінок вітчизняної історії та її сучасності, які через різні обставини були вирвані з еволюційного контексту або «заштриховані» чи «відретушовані» політичною кон’юнктурою минулої доби й нинішньої епохи. Цей проект дозволяє заповнити ті прогалини суспільної свідомості, які впродовж тривалого часу змушували націю блукати в замкнутому колі пошуку своєї ідентичності, породжуючи відчуття меншовартості та сумніви щодо власної самодостатності.

Однак проект «Україна Incognita» не можна назвати суто історичним чи лише просвітницьким. Його реалізація дозволяє читачеві, навіть достатньо освіченому і грамотному, підсвідомо відчути всю потужність тих архетипів, на яких ґрунтується українство, що породжує усвідомлення цивілізаційного характеру нашої національної культури, її європейської ідентичності та феноменальної стійкості щодо кризових ситуацій.

Ознайомлення з матеріалами «Україна Incognita» змушує замислюватися над складними філософськими та психологічними проблемами давнини й сучасності, спонукають до самовдосконалення, гартують дух. Цей проект є дієвим прикладом послідовної та практичної роботи на благо України, яку проводить газета «День» без зайвої помпезності та метушні. Проте його результативність виявляється в рази вищою за підсумки численних багатобюджетних та гучно анонсованих PR-кампаній, що масово проходять під егідою різних політичних партій та їхніх комерційних сателітів.