Валерій Буймистер: "Пересічної публіки не буває"

Про Шаляпіна чи Гяурова він каже не "співав", а "співає". Я розумію: це не помилка. Не час минає, а ми. Однак дехто залишається. Рядками, полотнами, чарівністю голосу... Як не згасає світло далеких зірок. Валерій Буймистер сам із зірок, скромних, не засліплених власним сяйвом, тобто з непідробних. Ліричний баритон - визначають професіонали його голос. А не професіонали, які слухають його, просто впускають до серця і високу печаль, і радісне відчуття повноти життя.

Він ходить серед нас, квапиться на трамвай, віддає перевагу чаєві перед шампанським і часто поглядає на годинник, бо час розписаний: робота в Національній філармонії, записи в студії, викладання в консерваторії, родина... Усе важливе. І вимагає віддачі. А суєтність непритаманна його характеру, як і зарозумілість, відчуженість. Валерія Буймистера не обійшло визнання. Він і дипломант конкурсу ім. Глінки, і володар гран-прі конкурсу вокалістів у Парижі. 1982 року його удостоєно званням заслуженого, а 1994 - народного артиста України. Сьогоднішня розмова з Валерієм Буймистером - це не спроба розгадати, як серед безлічі званих стають обранцями, а лише почути: помічені Господом, кого і що відзначають самі.

- Яке, на думку вокаліста, співвідношення між музикою й словом?

- Музика може пояснити все. У ній значно вище почуттєве начало. Щоправда, те саме можна сказати і про довершений поетичний рядок. Проте є щось, що словами не передати, а в музиці можна. Розучуючи вокальну партію, я відштовхуюся від музики, і якщо вона мені до душі, це допомагає "не помітити" невдале слово. Коли я працював над циклом Шумана "Любов поета" на слова Гейне, то попервах виконував вірші Гейне в російському перекладі й все здавалося нормальним. Проте після того, як я заспівав цикл мовою оригіналу, повернутися до перекладу я більше не зміг. Справжній композитор, створюючи свій твір, завжди враховує мелодику поетичного слова. І тому, звісно, насолода - співати мовою оригіналу.

- Чи повинна пісня допомагати нам "строить и жить"?

- Якщо розуміти "строить" не як зводити об'єкти на будмайданчиках, а "будувати" себе, то так. Музика може надихнути на вчинок, на глибше саморозкриття. Справжній виконавець ніколи не пригнічує слухача. Він піднімає його до краси виконуваної музики, не придушуючи його своєю особистістю. Коли виконавець, артист стає ідолом - це погано. Не фетишизм, а взаєморозчинення слухача і виконавця в музиці - ось що істотно. І якщо таке відбувається, то без іронії та підбадьорення можна підтвердити: пісня будувати й жити допомагає. А втім, як і руйнувати. Здається, Франс говорив, що "Марсельєза" і "Карманьола" змітали армії королів і імператорів. Є така музика, яка викликає в людині страшенну екзальтацію, пристрасть до руйнування, наче відсікає розум.

- А як ви ставитеся до народної пісні?

- Я не дуже багато часу присвятив їй у професійному плані. Проте з роками вона стає для мене дедалі значимішою. Пісня, складена саме твоїм народом, дає дуже сильний імпульс. Слова в народних піснях зазвичай прості. Однак, якщо їх наповнити почуттям, якщо є смак, музична культура, то влучення можуть бути "в яблучко". Народна пісня - це ніби природний викид нагромадженої духовності. Багато хто вважає, що в класичній обробці народна пісня втрачає природність. Проте якщо дивитися на спів, як на медитацію, злиття емоцій, фізіології і духу, то віддаленість від джерел не має значення.

- Ви визнаний виконавець романсів Глінки, котрому немає рівних. Чи означає це, що він - ваш улюблений композитор?

- Так, але не єдиний... Мені подобаються німецькі романтики Шуман, Шуберт. Ну, і Глінка, звісно. Він вимагає доброї вокальної школи, культури й водночас простоти, зрозумілості. До того ж він близький мені за типом голосу. Романси він складав під свій голос і, кажуть, був висококласним виконавцем.

- Ваша улюблена партія з класичного репертуару?

- Очевидно, партія Онєгіна в опері Чайковського "Євген Онєгін". Її я виконував і в оперній студії при консерваторії, навчаючись на 4-му курсі. На цю мою роботу було багато позитивних відгуків. Однак так склалося життя, що я не став оперним виконавцем, не міг потрапити до театру, хоча хотілося працювати в опері. Тодішній диригент Національної опери Стефан Турчак сказав: "Ви прекрасний камерний співак, концертний. Це ваше...". Тепер, трапляється, співаю в опері, наприклад, Онєгіна або Роберта в "Іоланті".

- Мало не всі драматичні актори мріють зіграти Гамлета. А чи є у вас партія, яку вам так само сильно хотілося б заспівати?

- Жермона в "Травіаті". Я відчуваю, що я зумів би. А якщо підняти планку вище, то я хотів би заспівати ді Луна з "Трубадура" Верді. Це партія для міцного баритона, насичена.

- Чи співаєте ви для сімох слухачів у залі з такою ж віддачею, як і для семисот?

- Пересічної публіки не буває. І кількість тут ні до чого. Важливо створити гармонію між музикою, виконавцем і публікою. Коли такої гармонії досягнуто, зв'язок із залом не припиняється ні на мить, і для співака це могутня підтримка. Природні голосові дані для співака - не найголовніше. Можна змусити слухати себе особистою чарівливістю, магнетизмом. Є таке поняття - агогіка - відчуття музики в просторі. Оволодіти цією якістю - означає, створювати живу матерію музичної форми. Вона ніби тут, у серці, оживає. Її інколи навіть фізично відчуваєш. Вона зачаровує публіку і ти відчуваєш вібрацію залу, його могутню реакцію. Буває так, що ти не в формі, але публіка, яка прийшла послухати саме тебе, своїм чеканням, своїм настроєм сама налагоджує зв'язок, і все виходить як потрібно. А інколи перед тобою чужий зал, куди направляєш звук, неначе в пустелю. Перетнути "пустелю" - завдання не з легких, але якщо це вдається і ти починаєш відчувати віддачу залу, відчуваєш величезне задоволення.

- Вас часто викликають на біс. Які відчуття у вас при цьому: добре зробленої роботи чи роздратування, що вас змушують додатково попрацювати?

- Тільки радість і вдячність. Щодо ж добре виконаної роботи, то тепер я дедалі рідше дивлюся на те, що я роблю на сцені, як на роботу. У мене таке враження, що всі ми слугуємо великому духовному началу. І момент цілковитої творчої самовіддачі - це момент дотику до Вищої сили.

- Вам аплодували майже на всіх континентах. А для якої публіки ви волієте співати?

- Я не уявляю себе поза Україною. Мій слухач - тут. Коли співаєш для публіки, яка сприймає тебе, чутливо реагує на тебе, налаштована з тобою на одну хвилю, - відчуття таке, що не для людей співаєш, а разом із ними. Співати на своїй землі, для своїх співгромадян і бути зрозумілим - це те, заради чого варто виходити на сцену.