ВЕРНIСАЖ

Чотири стіни

Експозицію своїх робіт, яка відкрилася в галереї «Ірена», молодий київський графік Михайло Завальний назвав «Виставка в чотирьох стінах».

«Чотири стіни» — це концептуальна метафора умовного часу-простору, в якому людина залишається асоціальною, метафізичних меж, за якими обриваються всі зовнішні зв’язки, — говорить Марія Фартушна. Проте, крім такого концептуального пояснення існує й чисто зовнішнє: світ молодого графіка принципово невеликий, відверто замкнутий (іноді — дійсно кімнатою, іноді — містом, іноді — країною) і в той же час спроможний навіть не розкриватися, а розверзатися вглиб, у себе — в нескінченність, а краще сказати — в безодню.

Михайло Завальний — студент видавничо-поліграфічного факультету КПІ, учень відомого графіка Володимира Іванова- Ахметова (подібно до Ігоря Канівця, який виставлявся в «Ірені» до нього; галерея здається, готова надати свої стіни всій майстерні) — геть позбавлений якої б то не було сентиментальності. У свої 20 років він багато й охоче обіграє тему дитинства, але назви на зразок «Маминої ляльки» чи «Сонячних зайчиків» не повинні нікого вводити в оману. У відомому сенсі дитинство для Михайла Завального — зразковий приклад «чотирьох стін», а дитина — істота, щирість якої переходить у відвертість, а асоціативність — у безстрашність. Тим часом навіть неживі речі вже втрачають цю своєрідну трактовану невинність («Кімната для гостей», «В очікуванні теплої води», «Знятий одяг»). Ігри ж дорослих (а тема гри в графіці Завального — одна з ключових) набагато складніші, але й набагато небезпечніші («Гра в піжмурки», «Зміна декорацій»), причому до їх числа належать такі високі матерії, як кохання («Поцілунок на прощання») і велика політика («Лівадійські фотохроніки»).

Нескінченність у дерев’яній інкрустації

У Будинку актора проходить персональна виставка Станіслава Войцеховського. Художник працює у вишуканій, рідкісній і вельми трудомісткій техніці маркетрі — різновиди дерев’яної інкрустації. Однак у його роботах дерево знаходить силу і мальовничість живопису, зберігаючи, однак, свої природні достоїнства.

Демонстрацією справжнього всесилля техніки маркетрі став цикл, присвячений біблійному сюжетові — «Страстям Христовим». Проте, блискуча віртуозність відрізняє й інші твори Станіслава Войцеховського («Спогади», «Цілитель»), в тому числі його портрети («Бетховен»). Однак чи не найбільше враження справляють роботи більш лаконічні, побудовані на дбайливому збереженні ефекту, який справляє матеріал — тепле, золотаве дерево найрізноманітніших відтінків і малюнків («Тиша», «Грот», «Останнє проміння»). Саме в них техніка маркетрі, як здається, набуває власного голосу, переносячи будь-який довірений їй сюжет у чарівну, але затишну нескінченність.