Як зрозумiти сусiду по купе?
Нині за кордон (нехай навіть і в ближнє зарубіжжя) їздять доволі часто. Влітку потоки, що перетинають російсько-український кордон, регулюються не урядом і, тим паче, не численними партіями, а бабусями й дідусями. Піввагону везе дітей на літо до бабусі, друга половина їде вже забирати, починаються літні відпустки.
Пасажири знайомляться, роздивляються, отримують постіль.
Поважна пані провідниці:
— Поміняйте матрац! Він брудний!
Провідниця з простодушним здивуванням:
— А яким він має бути?!
Пані з обуренням:
— Та ви просто якась Вєрка Сердючка!
У вагоні зависає важка тиша — провісниця скандалу. Провідниця образливо стулює губи і набирає якомога більше повітря для гідної відповіді. Я уявляю собі незабутню Сердючку і мимоволі починаю усміхатися. Те саме відбувається і з іншими пасажирами. Через хвилину загальний регіт стрясає вагон. Регочуть і пані, і провідниця.
— Загалом, 42-й поїзд чистий. Не те, що Жмеринка—Москва.
Тут же з’ясовується, що кожний хоч раз у житті їздив на жмеринському. Перебиваючи одне одного, розповідають моторошні історії, одна жахливіша за іншу. Готовий сюжет для фільму жахів страшніший за Фреді Крюгера.
Навпроти мене сидить симпатичний чоловік років сорока. Починається звичайне вагонне патякання.
— А ви звідки самі будете? З Москви? А м’ясо у вас почім, а масло?
— Та приблизно все як у вас. До речі, пригощайтеся, ось картопелька, помідорчики.
— Дякую вам. Ось тут у мене теж ковбаска домашня.
— А хто там сьогодні на чемпіонаті світу з футболу грав, не знаєте?
— А пам’ятаєте Динамо — Спартак?!
— А Блохін, а Дасаєв, а Заваров!
Ми дивимося закоханими очима одне на одного і тут я примудрився спитати:
— А до нас навіщо їздили?
— У відрядження, відповідає чоловік і хмурніє. — Я, бачте, в Газпромі працюю. Очі у нього починають скляніти, щоки вкриваються червоними плямами. — Ви нам винні чотири мільярди!!!
— Господь з вами, — я намагаюся говорити спокійно і переконливо, як зі своїм п’ятирічним сином. — Особисто я, особисто вам нічого не винен.
Чоловік схаменувся.
— Даруй, брате, — зніяковіло бурмотить він. — Сам не знаю, що на мене найшло!
Ніч. Кордон. Прикордонники, які з прохолодою перевіряють паспорти, раптом напружуються. Серед нас негр — єдиний реальний кандидат на роль шпигуна. Після ретельного вивчення його документів, з’ясовується, що у негра транзитна віза через Москву на один день.
— From... Moscow... When? (З Москви коли) — старанно вимовляє англійські слова молодий хлопець у сержантських погонах.
— Today («сьогодні», звучить як «тудей»), — відповідає негр.
— Two day («два дні», звучить як «ту дей»!)? — перепитує прикордонник. Два дні не можна! Можна тільки сьогодні.
— Today, today, — підтверджує негр.
— Two day — не можна!!! — вже роздратованіше повторює прикордонник. Треба сьогодні!
— Today, — вже мало не плачучи погоджується негр.
— Не можна two day! — кричить очманілий прикордонник і збирається висаджувати негра з поїзда. Нарешті втручається якийсь хлопець, на вигляд студент, — і конфлікт влагоджено. Зопрілий прикордонник козиряє і бажає щасливої дороги. Потяг рушає.
— Давайте понимать друг друга с полуслова, чтоб ошибившись раз, не ошибиться снова, — наспівує під гітару студент.
— Цікаво, а наші президенти, коли зустрічаються, якою мовою домовляються? — запитує хтось із пасажирів, і вагон засинає в глибоких роздумах з цього приводу.
