Юрій КОСОБУКIН: «Мексиканський серіал «Дика Роза» я б дивився, якби мені платили 1000 доларів за кожну серію»

Нова рубрикa , яку ми вирішили запровадити вперше, має лаконічну і точну назву «Несерйозна розмова». Всі матеріали на ній відрізнятимуться несерйозністю, легковажністю і кумедністю. Це стосується предмета розмови і форми його подачі. Наші гості будуть відповідати на будь-які найбільш абсурдні (начебто?) й безглузді запитання. Просто насамперед вони розраховані на почуття гумору співрозмовника. Чимало запитань згодом будемо повторювати, створюючи щось на кшталт анкети «Несерйозної розмови», а деякі будемо адресувати особисто тим, у кого беремо інтерв'ю.

У кожному жарті є частинка сміху. А сміх — це здоров'я. То ж будьте, як кажуть, здорові!

Хоч саме з нашим першим гостем сталося якраз навпаки: він захворів. Найвідоміший художник-карикатурист Юрій Кособукін нині й у важку хвилину разом iз народом: грипує. Тому інтерв'ю ми у нього взяли на безпечній для себе відстані — по телефону.

Нагадаємо про його регалії. У Юрія Кособукіна більш ніж 150 міжнародних призів і нагород. З них понад сорок — перші премії та Гран-прі. Кількість його перемог така, що Юрія, цілком імовірно, занесуть до Книги рекордів Гіннесcа (без жартів) як найтитулованішого художника у світі.

— Скільки грошей вам потрібно для повного щастя?

— Я — Робін Гуд щодо власного гаманця. Тому набіги я на нього здійснюю часто, але й витрачаю «здобич» досить швидко. Для того, щоб процес не припинявся, мені потрібно грошей чимало. Скільки точно — не знаю.

— З ким iз казкових персонажів ви пішли б у розвідку?

— З Буратіно. Оскільки він не боїться дуримарів з карабасами, і завжди піклується про своїх друзів.

— Чи ставалося з вами щось містичне?

— Все моє життя — містика. І виділяти з неї окремі епізоди немає сенсу. Якось я працював три доби поспіль без сну. І якраз третьої ночі мені стали являтися монстри, і з ними я вів тривалі й змістовні бесіди. Досі я не зрозумію, спав я тоді чи ні.

— Який соціальний лад, на ваш погляд, у раю?

— Демократія. Всі голі й рівні.

— Чи вірите ви у прикмети?

— У прикмети не вірю. Але не хотілося б, щоб після цього інтерв'ю сталося щось неприємне.

— З якої частини тіла, крім ребра, Бог міг би створити жінку?

— Мені здається, Бог міг би створити жінку не з «частини тіла», а з якої- небудь цілої істоти. Наприклад, з моєї собаки. У неї винятково жіночий характер. Коли їй щось треба, ласкавішого створіння не знайдеш. А коли сита — не докличешся.

— Де комфортніше почуються герої: в реальному світі чи у світі ваших малюнків?

— Зазвичай у карикатурах їм живеться краще, оскільки там немає дійсності. Там усе — «навмисно».

— Ви б хотіли в наступному житті втілитися в жінку?

— Категорично — ні. Чому? Як казав професор Преображенський: «Просто не хочу».

— Якби Езоп написав про вас байку, яка тварина, на вашу думку, найточніше відтворила б ваш характер?

— Тигр. Як і за гороскопом. Однак, швидше, я схожий на тигреня у соняшниках із мультфільму. Воно таке ласкаве, намагається нікому не вчинити шкоди, і їсть тільки насіння. Такий травоїдний хижак.

— Якби ви повернулися в дитинство, в яку гру ви б захотіли погратися?

— Дуже хотів би покрутити калейдоскоп.

— З якою б історичною особистістю ви б хотіли побалакати?

— З Леніним. Як ходок. Я прийшов би й запитав: «Навіщо ви все це натворили?»

— Чи доводилося вам після бурхливої вечірки прокинутися в незнайомій обстановці?

— Доводилося. Для її ідентифікації проходило не більше п'яти хвилин.

— Що краще: мало, але відразу чи багато, але потім?

— Мало, але відразу. Щоб на цьому «мало» — потім стало «багато».

— Яке відкриття людства вважаєте для себе найважливішим?

— Пензлик, олівець і гумку.

— Чи можете ви два рази поспіль подивитися мексиканський серіал «Дика Роза»? Якщо можете, то за які гроші?

— Можу за таким тарифом: $1000 за кожну серію. А, наприклад, серіал «Сімнадцять миттєвостей весни» я вже дивився разів із сім. І ще б подивився стільки ж. Штірліц давно став членом кожної сім'ї.

— Чи є у вас улюблені жаргонні слівця, на кшталт: «реально», «конкретно», «в натурі»?

— Ні. Якщо мені треба «потужно» висловитися, я віддаю перевагу звичайному «класичному» матові. Мені навпаки не подобається, що його «чистоту» забруднили своїм жаргоном нові «російсько-українці».

— Про який надзвичайний метод лікування ви чули?

— Коли деякі народні цілителі, маніпулюючи руками над моїм животом, удавали, що зашивають виразку. Результатів я особливо не помітив, але коли згадую цей випадок, досі смішно.

— Від кого і яку похвалу ви хотіли б почути?

— Від усіх людей. Дякуємо, мовляв, Юро, за працю.

— Від кого вам не образливо було б почути осуд?

— Теж від будь-кого. Якщо по ділу.

— Ви коли-небудь поголите своїх зарослих чоловічків у карикатурах — ваших улюблених персонажів?

— Навряд. Це мій стиль. У мене неголені всі, крім жінок. Навіть немовля має триденну щетину. Здається, був один-єдиний раз, коли я «поголив» генерала. Але більше таке не повторювалося.

— Який приз був для вас найбільш пам'ятним?

— На виставці у Ставрополі до мене підійшла людина і вручила Кримінальний кодекс РРФСР. На звороті книги — напис: «Особистий приз Ю. Кособукіну від судді А. Грицаєнка за відмінну роботу на виставці «Місто і море». Можливо, у суддів вища форма заохочення виражена в кодексах.

— У вашому чорному гуморі багато світла?

— Так, мабуть у моєму чорному гуморі багато білого. У мене, швидше, чорно-білий гумор, як шахи. Хоча є «художники» (яких я поважаю з професійної точки зору), від карикатур чиїх стає жахливо. Я віддаю перевагу тому, щоб над моїми сміялися. Мої неголені чоловічки — це добрі нешкідливі ідіоти. Або, швидше, вдають із себе ідіотів. Як Швейк.

— Ваші побажання читачам «Дня»?

— Взявши за основу ваше перше запитання про щастя й гроші, хочу вам побажати, щоб було якнайбільше першого й другого. Ну, і здоров'я, звичайно.

P.S. Рецепт від застуди Юрія Сергійовича був короткий: лікувати горло перцівкою.