Юрій РИБЧИНСЬКИЙ: «Володя соромився своїх шлягерів»

— В 1971 році разом з Ігорем Покладом ми приїхали у Чернівці і там уперше познайомилися з Івасюком, — згадує Рибчинський. — З першого моменту ми відчули один до одного величезний інтерес. Я би навіть назвав це деяким тяжінням. Виявилося, що на багато речей ми дивимося і навіть відчуваємо їх однаково. Володя покликав нас зайти до філармонії. Там репетирувала Софія Ротару (на той час ще співачка-початківець). Послухали їхні нові роботи, а потім Івасюк запросив до себе додому. Які ж виявилися чудові у нього батьки, така інтелігентна, тепла і хлібосольна сім’я. Його батько — високо ерудована людина, вчений, письменник. Мама — справжня берегиня домашнього вогнища. Чарівні сестри Оксана і Галина. З того дня, я вважаю, і розпочалася наша справжня чоловіча дружба. Мене захоплювало його ніжне ставлення до молодших сестер. Володя так піклувався про них, вигадував ігри, стежив за розвитком, їздив із ними відпочивати.

Івасюк досить часто приїздив до Києва і, як правило, зупинявся у мене (тоді ми з дружиною жили на Подолі), а іноді їхав до свого земляка, кіноактора Івана Миколайчука. Досить швидко Володя подружився з усіма моїми співавторами. Особливо теплі стосунки у нього зав’язалися з Ігорем Покладом і Вадимом Ільїним. До речі, в музиці, Вадик був для Івасюка справжнім авторитетом і його думку він дуже цінував. Ми показували написане один одному, радилися, раділи успіхам і засмучувалися з невдач. Володя був абсолютно не заздрісний і, на мій погляд, взагалі позбавлений негативних якостей. В Івасюка була маса знайомих, його багато хто знав, але згодом, я помітив, що людей, перед якими він повністю розкривався, не так уже й багато... На незнайомих Володя міг справити враження досить замкненої людини. Але якщо він когось вибирав, комусь довіряв, то щирішого товариша годі було шукати. Можна сказати, що Івасюк жив у музиці, своїми творами, які народжувалися в даний момент або тими, що незабаром мали бути ним написані. Володя мріяв стати великим композитором, професіоналом. Дивно, але маючи величезну популярність на естраді, він чомусь соромився своїх шлягерів. Наприклад, вважав, що справжній композитор повинен писати великі форми — симфонії, ораторії, а не популярні пісні. Я ж переконаний, що головне — наскільки талановито ти твориш. Наприклад, Ейфелева вежа чи яйце Фаберже — і те, й інше — унікальні твори. Я пам’ятаю, як годинами Володя міг сидіти з Вадиком Ільїним, детально розбираючи партитури Скрябіна чи Мусоргського. Івасюк мріяв написати оперу і фундаментально готувався до цієї великої роботи. Він був фантастично талановитий, багато знав і постійно вбирав у себе інформацію. Добре знав французьку мову. Любив слухати французьких співаків, а якщо у нього бував гарний настрій, то наспівував бітлівський хіт «Yesterday».

— Як вам працювалося разом?

— Ми часто зустрічалися, багато спілкувалися, а ось разом написали, на великий жаль, мало. «У долі своя весна» написана спеціально для виступу Софії Ротару на конкурсі в Сопоті. Потім цю пісню чудово виконували «Песняры». До «У долі своя весна» Івасюк писав музику вже на готовий текст. Так вийшло, що вірші мені замовив Євген Мартинов, але пізніше він зателефонував і сказав, що йому потрібен російський текст. Переклад втратить колорит пісні і Женя вирішив замовити вірші в іншого поета. Тоді я показав «... весну» Івасюку. Вірші йому дуже сподобалися і народилася наша пісня. А з «Кленовим вогнем» спочатку була мелодія і кілька рядків, написані Ваньо, а мене Володя попросив дописати перший і другий куплети. Прем’єру виконала С. Ротару. Багато років пісня залишалася в репертуарі співачки. Ось і вся наша спільна з Івасюком творчість. Нам здавалося, що ще встигнемо, а попереду ще є багато часу. Ми із задоволенням просто спілкувалися, займалися спортом. Володя полюбляв плавати. Він був добре атлетично складений. Вважав, що спорт допомагає загартовувати не тільки тіло, а й кувати характер. У його долі був драматичний випадок. Якось Володя гуляв з друзями у парку. Хтось із них закинув кашкет на бюст Леніна. Володя поліз його знімати. Скульптура виявилася гіпсовою, і частина її відкололася. Івасюк узяв провину на себе. За цю НП він сильно постраждав. Йому знизили оцінки в атестаті зрілості, виключили з комсомолу. За «осквернення пам’ятника вождю» відрахували з Медінституту (ректор сказав, що у їхні ряди затесався хуліган, антиленінець). Довелося Володі йти працювати слюсарем на завод. Я був уражений, коли дізнався, що цей юнак із руками скрипаля (він чудово грав на цьому інструменті) цілий рік працював біля верстата. Він не зламався морально, зумів відновитися в інституті, потім вступити до консерваторії, навчаючись у двох вузах, а найголовніше — стати блискучим композитором (автором 107 пісень і 53 інструментальних творів. — Т. П. ). Івасюківські «Червона рута» і «Водограй» — справжні естрадні перлини. Незважаючи на славу, успіх, що прийшли до композитора ще в 20-літньому віці, Володя ніколи не страждав на «зіркову хворобу». Він радів, звичайно, що його пісні популярні, любимі слухачами, але він вважав за краще не озиратися назад, а дивитися вперед. Думав про майбутні твори.

— Ви пам’ятаєте вашу останню зустріч?

— Вона відбулася у Києві буквально за кілька днів до його загибелі. Ми йшли Хрещатиком, говорили про плани. Володя закінчував консерваторію і хотів переїхати жити та працювати у Київ. Він признався, що у Львові йому погано, а тут можна більше писати, робити записи, спілкуватися з друзями. У той період я написав «Шлях до Тараса», Володя сказав, що як тільки здасть сесію, відразу ж візьметься за цю роботу, але... А далі почалися дзвінки стурбованих батьків — зник син. Потім майже місяць невідомості і страшна звістка — Івасюка знайшли повішеним у Брюховецькому лісі. 22 травня Володю ховали (це був мій день народження, але, звичайно, я його не святкував, проводжаючи друга в останню путь). Коли Івасюка не стало, я присвятив йому кілька віршів. Так, із Миколою Мозговим ми написали «Минає день», з Ігорем Покладом — «Скрипка грає». Потім із Геннадієм Татарченком — реквієм «Пісня пам’яті», яку дуже проникливо виконував Назарій Яремчук. На вечорі у палаці «Україна» я прочитаю свої нові твори, присвячені Івасюку.