ЗАПИТАННЯ «Дня»

Юрій МАКАРОВ , канал «1+1»:

— Думаю, що в Україні існують певні місця, а також заходи, на яких доречно з’являтися саме в ньому. Однак психологічно та фізично особисто мені зручніше з’являтися у костюмі. Благо, в Україні така форма одягу на раутах припустима, оскільки, по-перше, культура ношення смокінга запозичена, а по-друге, ми не так давно почали до неї привчатись. Ще років 10 — 15 тому звичка з’являтися у смокінга з презирством сприймалась як безглузді «панські витребеньки». Хоча, на мою думку, в кожній цивілізації мають існувати такі «культурні надлишки», без яких, на перший погляд, вона без проблем би обійшлася. Наявність цих речей, а також певних правил і норм етикету свідчить про моральну зрілість, організованість, а отже, повноцінність цивілізації. І, думаю, з часом Україна до цього також прийде.

Зиновій КУЛИК , політолог:

— На жаль, в Україні немає сенсу обзаводитись смокінгом, оскільки не існує місць, де б людина в ньому виглядала доречно. Тривалий час більшу частину української еліти складають представники так званої «агрократії», які, відповідно, несуть до міста основи своєї провінційної культури «малої батьківщини» — в ній немає місця для таких понять, як культура ношення смокінга. Відсотків двадцять вітчизняної еліти — «нові українці», вони не піднімаються вище рівня вишневого піджака із золотими ґудзиками. Якщо навіть такий елемент, як обов’язковість смокінга на прийомі, і прийде в Україну, відбудеться це неорганічно, не шляхом морально-етичного «дозрівання» нації. Швидше за все, це просто стане новою модою. І, думаю, «нові українці» знову ж таки вирішать це питання по-своєму, прикрасивши вилоги смокінга золотом, а комірці — діамантами.

Ту ж частину «вибраних» українців, якій смокінг насправді пасує, — інтелігенцію — на превеликий жаль, на чай до англійської королеви не запрошують. А в Україні, повторюся, прийомів, де б смокінг був доречним, влаштовувати для них не навчились.

Михайло ЧЕМБЕРДЖІ , ректор Київської дитячої академії мистецтв:

— Вважаю, що в Україні проводиться досить багато акцій високого рівня, різних прем’єр і прийомів, де збирається публіка високого рівня, куди доцільно одягатися «за формою». І я в цьому не вбачаю ані краплини будь-якої химерності, піжонства — це просте нагадування про ввічливість і гарне виховання.

А, наприклад, для музикантів — людей мистецтва — смокінг є просто звичною формою одягу, пов’язаною із професією. В інших випадках смокінг — це функціональний костюм для відвідування світських раутів. Інша річ, коли людина хоче бути зарахованою до еліти і, намагаючись проявити великі знання етикету, одягає смокінг частіше, як це потрібно. Такі люди виглядають, щонайменше, безглуздо. Так само, наприклад, виглядав би в обстановці офісу чоловік у плавках, навіть якби він стояв під картиною, на якій зображено море.

Слід зазначити, задоволення мати смокінг обходиться в чималі гроші. Однак це костюм на все життя, не обов’язково мати декілька смокінгів, як, припустімо, вечірніх суконь. І коли вже ти світська людина, один раз можна на нього витратитися. У мене викликає легку іронію дешевий, показний демократизм, коли люди, які не можуть дозволити собі смокінг, красуючись на рауті в костюмі, навмисно підкреслюють, що їм чужі «великосвітські надмірності».

Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ , президент Гільдії брендів:

— Свій смокінг я одягаю один раз на рік, на церемонію нагородження переможців конкурсу «Бренд року». Хочу зазначити, це поки що єдиний захід в Україні, на якому присутність у смокінгу та вечірній сукнi обов’язкова. Причому ця «обов’язковість» не примха або догма організаторів, покликана виокремити «наделітарний» характер акції. Просто значущість будь-якої події має підкреслюватися відповідним одягом. До того ж поява людини на великосвітському рауті в особливому одязі свідчить про її самоповагу, наявність власної гідності, знання правил пристойності.

Мене щиро радує те, що чванлива, позбавлена смаку мода на золоті ланцюги завтовшки з палець і малинові піджаки канула в Лету. Залишилося переконати українську еліту в тому, що нехтувати знанням етикету, недооцінювати значення певної «незначної умовності» означає виявляти свій провінціалізм.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ :

— Один раз в житті мав нагоду вдягнути смокінг, але це було за кордоном: на прийом на честь з’їзду Світового конгресу вільних українців у Канаді. Мої друзі з Торонто замовили його напрокат, при цьому з мене знімали мірку, підганяли по фігурі. Потім ходив у ньому цілий вечір і признаюся, що навіть сподобалось. Я вважаю, що у нас на будь-якому урочистому прийомі, якщо він носить офіційний характер, бажано приходити в смокінгу, бо це певний стиль визнання важливості тієї чи іншої події. Більше того, така культура повинна бути заведена, якщо ми себе вважаємо європейською державою. Хоча у мене, на жаль, немає свого смокінга.

Була в мене історія, пов’язана зі смокінгом. У Німеччині, у Кельні, живе один мій добрий приятель українець. Раптом він подарував мені смокінг, але той виявився трохи завеликим. І от у мого друга, дуже гарного письменника, сусіда, Володимира Дрозда наближалось 60-річчя з дня народження. Він хвилювався, знав, що його будуть нагороджувати. І я придумав жарт. Запакував свій смокінг (за розміром він йому повинен був підійти) і вклав у пакунок листа, написаного на бланку Кабміну. Там повідомляв, щоб Володимир Григорович з нагоди ювілею прийшов на прийом в Маріїнський палац у смокінгу, де йому вручать нагороду. Що у нас в країні запроваджується нова традиція етикету урочистих заходів, і тому передаємо йому цей смокінг. Просимо прибути в такий-то час. Пакунок передала Дрозду моя двоюрідна сестра. А сам я пішов до нього у гості і бачив, як він його міряв. Це комедія. Пояса і підтяжок нема, штани падають. Туфлі взув на каучуку, коричневі. Прийшлося мені з дому нести йому ще й їх. Мій товариш всю свою сім’ю примусив причепуритися. Я пішов додому, а через кілька годин Дрозд раптом прийшов до мене, і коли двері йому відчинила сестра, зрозумів, що я пожартував. Але смокінг йому я дійсно подарував.