Жалобний гімн і фонтан, якого немає

Заснована Фондом Віктора Пінчука міжнародна премія для художників віком до 35 років Future Generation Art Prize вручається кожні два роки після осінньої виставки номінантів, заздалегідь відібраних із заявок, надісланих  з усього світу.

Цього разу двадцять учасників короткого списку представляють 17 країн. Вони були відібрані з більш ніж 5500 онлайн-заявок, отриманих з 148 країн. Двадцять першим номінантом на здобуття премії, згідно з регламентом, стала Жанна Кадирова — володар торішньої загальнонаціональної Премії центру Пінчука для молодих українських художників.

Цього року до шорт-листа Future Generation Art Prize увійшли: Нейл Белуфа, 29 років (Франція/Алжир), Розелла Біскотті, 35 (Італія), Джеймс Брайдл, 33 (Велика Британія), Еллісон Віера, 35 (США), Аслан Гайсумов, 23 (Росія), Хімена Гаррідо-Лекка, 34 (Перу), Микита Кадан, 31 (Україна), Жанна Кадирова, 32 (Україна), Пілар Кінтерос, 26 (Чилі), Мауриціо Лімон, 34 (Мексика), Адріан Меліс, 28 (Куба), Настіо Москіто, 32 (Ангола), Карлос Мотта, 36 (Колумбія), Джон Рафман, 32 (Канада), Келлі Спунер, 31 (Велика Британія), Хе Сяньюй, 27 (Китай), Цзя Айлі, 34 (Китай), Кудзанай Чіурай, 33 (Зімбабве), Сесіль Б. Еванс, 31 (США/Бельгія), арт-колективи GCC (країни Перської затоки) та Public Movement (Ізраїль). Майже всі митці прибули до Києва.

Якщо говорити про колективи, то в рамках виставки група Public Movement починаючи з 15 листопада щосуботи о 15:00 просто неба показуватиме перформанс «Перехрестя», присвячений нещодавнім подіям в Україні, переміщаючись від Українського дому з боку вулиці Трьохсвятительської до будівлі МЗС на Михайлівській площі. Також 15 листопада Пілар Кінтерос презентуватиме перформанс «Фонтан дружби народів». Він розпочнеться в PinchukArtCentre й закінчиться на Майдані, куди художниця принесе картонні деталі й реконструюватиме історичний фонтан, знищений в результаті перебудови майдану Незалежності 2001 року. Крім того, Джеймс Брайдл намалював «Веселковий літак» у внутрішньому дворі комплексу «Арена Сіті» поряд із Центром Пінчука.

Щодо експозиції в будівлі Центру, то вона традиційно  складається з робіт усіх основних жанрів актуального мистецтва — від відеоарта до інсталяції, з переважанням фігуративного компонента.

Колумбієць Карлос Мотта організував свій проект довкола теми стигматизації ЛГБТ-спільноти, зв’язавши нею декілька абсолютно різних артефактів: фільм про португальського гея, що піддавався переслідуванням ще в ХVII столітті  й соромітні, але дотепні графічні малюнки, фотоколаж з текстами вигнанців і макет розламаного вітрильника, нарешті, вуличні плакати з даними про становище ЛГБТ в Україні — робота Мотти підкреслює передусім соціальну місію сучасного мистецтва.

«ЗУБИ МУДРОСТІ», 2013—2014, MR.WANG BING

На свій лад соціальними є GCC: вони відтворюють певний усереднений модуль розкоші, тим самим створюючи сатиричний вислів про культ успішності, котрий панує у них на батьківщині. Цзя Айлі, навпаки, вкомплектовує власний авторський музей старими речами — архівними фото, дитячими книгами, поношеними протигазами, шматками вугілля, — щоб дати свій ракурс китайської реальності, в якій вищезазначене прагнення успіху найбезглуздішим чином поєднується з комуністичною ідеологією, що нікуди не поділася, й кричущою убогістю.

Інший китайський учасник, Хе Сяньюй, у своєму сарказмі йде далі. Він просто виставляє «Зуби мудрості» — зроблені з чистого золота, і «Вежу мудрості» — ювелірну композицію з того самого  золота й справжніх зубів. Звичка прикрашати себе так само відома й в Україні, і вона доводиться тут до логічного абсурду.

Парадоксально, в двох абсолютно різних художників з різних країн спільним став образ стіни. Нейл Белуфа (Франція/Алжир)  інсценував подобу міжнародних дебатів, учасники яких поступово приходять до необхідності війни один з одним, при цьому відео суперечок проектується на бутафорську стіну, яка безперервно пересувається назад-вперед, через що зображення постійно «повзе». А чеченець Аслан Гайсумов вчинив просто: знайшов архівний радянський документальний фільм про Грозний 1978 року, потім, дотримуючись тієї самої структури ознайомчо-туристичного нарису, зняв теперішній Грозний — гігантські декорації, відбудовані Кадировим на славу Путіна — й влаштував показ цього матеріалу на стіні розгромленого Будинку культури, знявши вже сам сеанс і наклавши сентиментально-патетичну музику зі стрічки 1978 року. Вийшов твір з не дуже помітною дулею в кишені, котрий балансує на межі прославляння успіхів влади, але допускає двояке тлумачення: з одного боку, якщо не знати передісторії та пояснень автора, то чергування кадрів квітучого Грозного та розбитої стіни цілковито вкладається в нехитру і цілком лояльну опозицію «було-стало», з іншого — розбиту стіну можна проінтерпретувати як травму, приховану за оболонкою вдаваного благополуччя. Принаймні «Протез», що знаходиться в тому самому залі, точніше демонструє позицію Аслана: розірвана, розрубана на декілька шматків книга, потім зшита грубими нитками, — все зрозуміло без зайвих слів.

Певна двозначність притаманна й проекту Адріана Меліса, кубинця, що живе в Іспанії. Він робив аудіозаписи робочих протестів у Іспанії з 2010 до 2014 року, а в його інсталяції цей запис (8-годинна компіляція) перетворюється на набір електронних імпульсів, залежно від яких вмикаються встановлені в залі машини для видування мильних бульбашок. Пік протесту — потік бульбашок. Виходить, з одного боку — цілком лівий пафос, з іншого — знущальне перетворення робочого протесту на бульбашки, яке опосередковано мітить в комуністичну ідеологію, що панує на Кубі.

Микита Кадан спланував досить некомфортний простір — кімнату з ламаними стінами, що звужуються, в кутку якої — розгромлені меблі й опудало оленя — що б не закладав художник спочатку, однак алюзії на Межигір’я, війну й інші злободенні реалії дуже очевидні.

Чимало тут і просто вправ у формі. Еллісон Віера (США) побудував лабіринт з металевих стійок, Сесіль Б. Еванс вигадала щось на кшталт цифрової реінкарнації нещодавно померлої голлівудської кінозірки Філіпа Сеймура Гоффмана, перуанка Хімена Гаррідо-Лекка поєднала традиційну кераміку своєї країни газовими трубами. Все більш-менш красиво, але не більше.

Найцікавішою і змістовно, і формально видається робота 33-річного зімбабвійця Кудзаная Чіурая. Його заявка — це коротке відео з плакальницею, що співає прощальну молитву над тілом померлої. І за стилісткою, і за ритмом, і за внутрішньою  цілісністю це безумовно зрілий, гідний призів твір — сучасна «П’єта».

Через 2 місяці почесне міжнародне журі обере й оголосить ім’я володаря (володарки) Головної премії Future Generation Art Prize, який (яка) отримає винагороду в розмірі  100000 доларів (60000 готівкою й 40000 у вигляді гранту на створення нових творів) на церемонії нагородження, котра відбудеться 6 грудня у Києві. Крім того, додаткові 20000 будуть направлені на програми стажування для лауреата спеціальної Премії.