Життя з, між та поза книжками

14 січня відкриттям власної виставки «Фотоалюзії» у Фонді сприяння мистецтв у Києві відсвяткував свій п’ятдесятирічний ювілей головний редактор журналу «Книжник-review» та керівник проекту «Книжка року» Костянтин РОДИК. Пейзажі Карпат, Криму, Волині, Тернопільщини, Київщини та натюрморти експонуються вперше. А от виставка «СУЧУКРЛІТ» — сучасна українська література: портрети письменників, сценаристів, критиків — вже мала кілька експозицій: на книжкових ярмарках у Харкові та Одесі, на Форумі видавців у Львові. Відтоді вона потроху поповнюється. «Фотографія — матеріалізація емоційного стану, — говорить Костянтин Костянтинович. — Поглянеш на одну із них, враз згадаєш, що відчував, пережив тоді. Спогади — це аутотерапія. Ними ми боронимося від життя та лікуємося. Є градація кольорового та чорно-білого фотомистецтва, останнє — це взагалі філософія як така. І невипадково, наприклад, французький філософ Жан Бодріяр також є професійним фотографом».

Ще зі студентських років, навчаючись на філологічному факультеті Дніпропетровського університету, Костянтин Родик, як правило, двічі на рік кудись їздив. Зараз, якщо вдається вирватися з роботи, здебільшого буває там, де ще не був, хоч багато гарних місць тягнуть до себе знову. Переконаний, що у його віці треба жити розміреніше й наперед планувати, куди податися наступного разу, а не збиратися у відпустку за три дні, нашвидкуруч спаковуючи валізи. Сподівається, що відтепер мандруватиме більше. Зрештою, так вже збіглося в часі, що, на його думку, в самій країні можна буде щось прогнозувати.

Майже двадцять останніх років Костянтина Родика безпосередньо чи опосередковано пов’язані із книжкою. Він був головним редактором журналу «Книжник» та газети «Друг читача», радником міністра з питань преси та інформації, головним спеціалістом інформаційно-аналітичного сектору Кабінету Міністрів України... «День» запитав, яке місце в житті ювіляра займає, власне, життя поза книжками? «Дуже малий відсоток, навіть хворобливо малий, — відповів той. — Хоч не так багато читаю, як би хотілося. Звичайно, не хочеться марнувати час на погані твори. Але якщо я вже взявся за те, щоб оцінювати цей асортимент, то мушу його знати, навіть той, що не подобається. Тому моя полиця першочергового читання все збільшується та збільшується. Крім того, журнал «Книжник-review» та проект «Книжка року» потребують чимало зусиль. Розумію, що реальне життя має займати набагато більшу частину мого особистого часу. Може, колись просто ходитиму у кіно чи на всілякі імпрези, або буду вештатися з фотоапаратом завулками Києва».

На дні народження зібралися рідні, друзі, видавці, колеги. Дарували, звісно, здебільшого книжки — зовсім нові видання й фоліанти зі своїх приватних колекцій. «За радянських часів 50 років сприймалися якось рубіжно, фундаментально. А з другого боку, 50 — це за десять років до 60- ти, — говорить режисер Національної опери Сергій Архипчук. — У старій українській селянській культурі 60 — дуже символічне число, тому що 60 снопів складали копу. Відповідно, півкопи — 30 снопів. Отже, так селяни міряли свої роки та свій ужинок. Певен, що саме зараз приходить час, коли Костянтин Родик реально може здійснити ще більше, ніж до цього». «Ця виставка «Фотоалюзії» явила мені такого несподіваного Родика, хоч я не раз бачив його з фотооб’єктивом в руках, — зізнається Володимир Панченко, віце-президент Національного університету «Києво-Могилянська академія». — Він — критик, видавець, пропагандист і популяризатор української книжки. Фотографії — ще одна грань його творчості, що відкриває пронизливу й ліричну душу автора. 50 років у багатьох сенсах — тільки початок. Думаю, ця експозиція матиме успіх. Вона самому Костянтинові зможе додати несподіваних для нього імпульсів».

Виставка триватиме до 21 січня.