Зірочка на ім’я Тетяна Міхіна
Здавалося б, випадково з’явившись у Національному драматичному театрі ім. І. Франка, молода актриса відразу отримала високу професійну оцінку столичних критиків.
Навіть фахівці, яких у театральних колах прийнято вважати неабиякими скептиками, отже, чекати від них схвалення, як правило, не доводиться, постановили: у актриси — велике майбутнє... Що вже говорити про київського глядача, котрий пройнявся щирою симпатією до її Наталки Полтавки з однойменної вистави за п’єсою Івана Котляревського та Едіт Піаф з мюзиклу Юрія Рибчинського «Едіт Піаф. Життя у кредит». Саме ці дві ролі стали для актриси гідним професійним стартом у загальноукраїнському театральному просторі, і Тетяну Міхіну стали називати зіркою...
ВІД ЖОЛДАКА — ДО СТУПКИ
Після закінчення Харківського державного інституту мистецтв ім. І. Котляревського молода актриса Тетяна Міхіна працювала у Харківському державному академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Якраз у цей період там працював і Андрій Жолдак, тож актриса мала можливість отримати досвід роботи з цим режисером. Хоча Тетяна й зізнається, що ставлення до Жолдака у неї досить суперечливе, адже й сам він — «неоднозначний і суперечливий», утім, зустріч із режисером мала для неї досить важливе значення: «Для мене цей досвід був усе ж таки знаковим: я набула додаткових акторських навичок, мені довелося багато вчитися. І ще дуже важливим результатом роботи з Жолдаком стало відчуття того, що вже багато вмію, навіть можу все... А, як на мене, своєрідна впевненість акторові ніколи не заважала (принаймні мені на певному етапі її дуже не вистачало). Разом з тим, співпрацю з Андрієм Жолдаком я сприймаю, насамперед, як етап свого розвитку, становлення... Тобто усе професійне життя я б не хотіла працювати лише з ним».
А знаковим цей досвід був ще й тому, що саме у виставі Андрія Жолдака «Гамлет. Сни» молоду актрису Тетяну Міхіну помітив Богдан Сильвестрович Ступка й запросив працювати на головну сцену країни — в Театр ім. І. Франка. Й актриса з радістю прийняла таку пропозицію, незважаючи на те, що робота у новому, та ще й такому зірковому, колективі внесла у її життя свої корективи й поставила нові завдання.
«Не скажу, що мені було дуже вже легко працювати у Києві... Проте я завжди намагаюся брати приклад із старших, більш досвідчених акторів (Богдана Ступки, Анатолія Хостікоєва та інших), переймати їхній професійний досвід, навчатися майстерності, — каже актриса. — Звичайно, неможливо з усіма колегами підтримувати товариські стосунки — так у житті, напевно, не буває. І разом з тим серед акторів-франківців у мене є досить багато хороших друзів, із якими із задоволенням зустрічаюся, які мені дуже приємні».
НАТАЛКА NOVA
Після ролі Наталки у виставі «Наталка Полтавка» (режисер Олександр Ануров) Тетяна Міхіна не прокинулась відомою, проте її помітили, визнали, про неї почали писати столичні журналісти і театральні критики. І не випадково, адже її героїня не просто персонаж, «класично» висмикнутий із національного архіву... Наталка-Міхіна — хоча й вірна драматургічній історії, як належить, етнічна й фолкова (до речі, вокальні дані актриси цілком відповідають вимогам до цієї ролі), Тетяна — нова Наталка Полтавка. Є в її характері й своєрідна грайливість, яка підчас позбавлена надмірного мелодраматизму, і жіноча психологічна гнучкість, про яку навряд чи думав Іван Петрович Котляревський, і навіть певна іронія. Одним словом, Наталка Тетяни Міхіної здійснилась (звісно, додаткового шарму актрисі додала співпраця із просто-таки національним рок-героєм Олегом Скрипкою, який зробив аранжування музики Лисенка, спеціально написав свої композиції для вистави, а також чудово зіграв роль Виборного). Та попри вже «готовий» успіх, актриса вважає, що її поява у цьому мюзиклі є абсолютною випадковістю:
«Моя Наталка Полтавка має досить дивну історію, — зізнається Т. Міхіна. — Я взяла участь у кастингу (були потрібні актори, які вміють співати), але мені не передзвонили і не сповістили про результати. Навіть гірко було й образливо... Проте через деякий час, коли вже й не сподівалася, що гратиму у виставі, запросили на роль Наталки... Вона мала особливе значення у подальшій моїй долі».
До речі, франківці з величезним успіхом показували цей мюзикл на гастролях у Севастополі, Санкт-Петербурзі (Росія), Перемишлі (Польща), Нью-Джерсі (США), і чимало оплесків отримала Тетяна Міхіна як виконавиця головної ролі.
КРЕДИТ ДЛЯ ЕДІТ
Інтерес до історії паризького «горобчика», наділеного великим талантом та незламним духом, на київській театральній сцені є незаперечним. Хоча до постановки франківців Едіт Піаф здебільшого з’являлась у камерному просторі (згадаємо вистави у театрах «Колесо» та «Браво», а згодом — у «Сузір’ї»). До речі, певна інтимність, сповідальність цієї історії провокує саме таку стилістику й манеру викладу. У Театрі ім. І. Франка зусиллями поета Юрія Рибчинського та режисера Ігоря Афанасьєва до відомого вже сюжету підійшли не просто більш пафосно та монументально, а віддали справжню данину славетній Королеві шансону, здійснивши постановку оригінального мюзиклу «Едіт Піаф. Життя у кредит». На головну роль запросили Тетяну Міхіну, яка згадує цю роботу з особливим запалом та теплотою: «Справа в тім, що з Ігорем Афанасьєвим ми вже працювали у виставі «Ревізор». Більше того — ми друзі, тому така співпраця була цілком органічною та приємною, адже мали місце творче взаєморозуміння та спільний професійний досвід. А до Юрія Рибчинського я ставлюсь як до справжнього метра. І мені здається, що наш тандем виявився досить продуктивним і результативним».
До речі, коли Тетяна Міхіна з’явилась на сцені у ролі Піаф, впізнати у ній актрису, котра грала роль статної та колоритної Наталки Полтавки, було складно: згорблена, кульгава, неначе скалічена фізично й духовно, її героїня, однак, здавалась абсолютно вільною (незалежною ні від ударів долі, ні від людських пересудів). Щось неначе пульсувало у ній на межі бісівського та Божого. Від зворушливості та закомплексованості — до стійкості духу й свободи генія актриса вражала глядачів своєю майстерністю... Здавалось, їй було так просто бути причетною до самої Едіт. Окрім того, складно робити висновки, на що було зроблено ставку — вокальні тонкощі чи драматичне вміння, бо відчувається абсолютна цілісність образу. До того ж, Тетяна під час роботи над роллю ставила перед собою й деякі специфічні завдання: «Поряд із суто голосовими та драматичними моментами, а також акторськими прийомами під час роботи над створенням дуже непростого характеру Едіт Піаф, я досить значну увагу приділяла пластичному вирішенню цієї ролі, тому в моїй Едіт, хоч як це дивно, багато хореографічних знахідок, спроб і певних досягнень»...
ЗА ЛАШТУНКАМИ
Крім роботи у Театрі ім.І.Франка, Тетяна Міхіна має велику мрію — спробувати себе у кінематографі: «Це для мене нова і ще незвідана справа, адже телевізійного або кінодосвіду я поки що не маю, хоча відчуваю, що у мене б вийшло»... Крім того, у її планах — робота у Харківському театрі «Арабески». Відомий український письменник Сергій Жадан спеціально для актриси написав п’єсу «Ред Елвіс», якій, безперечно, хотілося б дати сценічне життя.
У житті Тетяну підтримує її родина. До речі, чоловік — також представник творчої професії (гітарист гурту «Люк», дизайнер, викладач Харківського національного університету ім. В. Каразіна). Синові Тарасу півтора року. Міхіна зізнається, що не знає, чи захоче він пов’язати своє життя із театром або кінематографом — поки що подружжя жартома називає його футболістом, адже він залюбки проводить час за грою із м’ячем...
