«Золота антилопа» жила в Пакистані

Напевно, багато хто з дитинства знає старовинну індійську легенду про чарівну антилопу — дивну тварину, з-під копит якої вилітали золоті монети. Ця казка стала основою чудового, улюбленого не одним поколінням радянських дітей мультфільму «Золота антилопа».

Але мало хто знає, що йдеться в цій казці про справжню тварину, яка жила в середньовічній Індії. А могилу легендарної антилопи і сьогодні можна побачити в Північно- Східному Пакистані, повідомляє РІА «Новости». Усе почалося в Лахорі, який був колись, як і Делі, однієї зі столиць iмперії Великих Моголів. Сьогодні — столиця пакистанської провінції Пенджаб, це місто з його старовинним фортом, комплексом імператорських резиденцій і знаменитою середньовічною мечеттю вражає кожного, хто опиниться тут уперше. Кажуть, у 30-ті роки минулого століття Голівуд для своїх фільмів про Схід копіював, створюючи декорації, саме куполи Лахора як такі, що найбільше відповідають духу східних казок. Де як не тут могла народитися така легенда?

«На початку XVII століття Великі Моголи контролювали територію від нинішнього Афганістану до Бангладеш, це була одна з найбільших імперій», — розповідає гід лахорської фортеці та історик пан Анвар. — Тоді тут знаходилися особисті резиденції монархів, у тому числі й принца Шейху, який згодом стане імператором Джахангіром».

За середньовічними мірками покої Джахангіра з його мармуровими павільйонами і прохолодними фонтанами здавалися неймовірною розкішшю. Тепер тут музей, і резиденцією колись усесильного володаря ходять натовпи цікавих. Але сам принц, навіть коли став падишахом (імператором), більше за все любив самотність та полювання. Розповідають, що під час одного з мисливських виїздів для Джахангіра загнали дивовижно гарну антилопу.

Щоб дізнатися подробиці, вирушаємо до містечка Шейхупуру за 30 кілометрів від Лахора, де колись знаходилися мисливські угіддя імператора. Поруч із цим містечком — місце Хіран Мінар (перекладається як «оленяча», або «антилопова» вежа). Усіх, хто приїздить сюди, зустрічає дивовижний комплекс із великим штучним ставком і красивою восьмигранною альтанкою на воді, за ними видно високу вежу.

Але колись тут, у долині ріки Раві, були риштування, залишки яких досі оточують Хіран Мінар. На цьому місці й відбулася зустріч імператора і тієї самої антилопи. Джахангір був так вражений красою тварини, що вирішив не вбивати, а приручити її. Це був великий самець, і Великий Могол дав йому особливе ім'я — Мансрадж (Король антилоп).

Тварина постійно супроводжувала падишаха під час кінних прогулянок. На знак особливого ставлення Джахангір наказав визолотити антилопі копита так, що здавалося, ніби з-під ніг Мансраджа, коли він біжить, вилітають золоті іскри, які народна чутка одразу перетворила на справжні золоті монети. От, мовляв, чому Джахангір такий багатий. У нього є чарівна антилопа! Незабаром Джахангір навіть наказав заборонити полювання в цих місцях — він приїздив сюди, щоб відпочити та помилуватися природою. А 1620 року, як свідчать документи, імператор розпорядився викопати ставок і спорудити посеред нього альтанку, щоб звідти спостерігати за дикими тваринами.

Тепер Хіран Мінар — популярне місце відпочинку місцевих жителів. Особливо у спеку. Альтанка на ставку — унікальний витвір зодчих Могольської Індії, адже вона побудована так, що до неї майже не потрапляє пряме сонячне проміння, але всередині ясно й постійно дме вітерець, який приносить прохолоду з озера. Сьогодні сюди приходять цілими сім'ями, і дітям обов'язково розповідають історію про антилопу.

«Звичайно, міф міг народитися і деінде, але історія Мансраджа зробила антилопу із золотими ратичками відомою всім, а звідси один крок до широкої популярності цієї легенди», — зазначає історик Анвар. Версій історії існує безліч. Для радянського мультфільму обрали найбільш «соціальний» варіант — жадібний раджа вимагає від антилопи все більше золота, а коли монети засипають його з головою, кричить: «Вистачить!», і золото перетворюється на черепки. У життi все було інакше, але Джахангір і справді був жорстокий і жадібний правитель, який вів загарбницькі війни. Хоча, можливо, він не мав іншого вибору: надто багато охочих прагнули зайняти омріяний трон. Імператор не випадково любив самотнiсть — на його віку трапилося кілька змов, проти Джахангіра вели війну навіть його власні сини. Не дивно, що падишах віддавав перевагу товариству тварин і своєї улюбленої антилопи, якій він міг довіряти більше, ніж рідним і придворним.

Коли Мансрадж помер, Джахангір наказав спорудити над могилою вежу, яка стоїть неподалік від ставка. На її вершині була статуя антилопи, її уламки знайшли тут археологи в 1959 роцi. Припускають, що скульптуру ще в середні віки зруйнували мусульманські фанатики, за уявленнями яких гріхом є будь-яке зображення живих істот.

Тепер побачити «портрет» Мансраджа неможливо, але все ж таки, якою саме була ця антилопа? Щоб завершити розслідування, РІА «Новости» звернулося до Саліма Ансарі — ветеринара й фахівця з ссавців Ісламабадського зоопарку.

«Важко обговорювати легенди, — усміхається він. — Але згідно з описами, в імператора була газель чінкара — невелика, але дуже гарна антилопа. Джехангіру, очевидно, дістався великий екземпляр. У нас є ці газелі». Виявляється, в середні віки газелі, особливо чінкари, які у великій кількості водилися на Індостані, вважалися символом краси. Очі красунь поети порівнювали з очима газелі, їхню грацію з грацією цих тварин. Досі в Пакистані існує традиція серед землевласників тримати газелей у своїх володіннях — це дуже престижно.