«Золота хвиля-99»: у пошуках перспективи

Порівняно з минулим роком у конкурсі взяло участь менше телерадіокомпаній — 74 проти тодішніх 105. Відповідно, було подано менше робіт — 348 проти 485. На думку організаторів, таке помітне зменшення кількості учасників конкурсу пов'язане з тим, що вже визначилися на попередніх «Золотих Ерах» 97 і 98 рокiв, та «Золотій хвилі» 98 року критерії відбору, а, отже, зросла самокритичність регіональників. У той же час постійні учасники конкурсу і члени журі зазначають, що свою роль, можливо, відіграв і деякий монополізм переможців, що має і об'єктивну підоснову. Зокрема, мова йде про визнаних грандів регіонального ТБ та РМ, таких як ТК «ТЕТ» (Київ) або ТРК «Мегаполiс» — Мега-радіо (Донецьк), продукція яких дійсно на порядок вища за своїм професійним рівнем, ніж у партнерів. Маючи, до того ж, і пристойні потужності, ці теле- і радіокомпанії виставляють свої програми практично у кожній номінації — і... перемагають, немовби знижуючи стимули до участі у змаганні інших, менш «просунутих» регіональних команд. Наприклад, минулого року передачі ТК «ТЕТ» перемогли у чотирьох номінаціях (з 10), а у цьому році — програми «Мега-радіо» — у 3 (з 4), плюс ця ж радіокомпанія отримала два спецпризи з чотирьох. Ситуацію, щоправда, пом'якшило, передусім у конкурсі ТБ-програм, рішення журі (з подачі генерального директора «ТЕТу» Аркадія Жаровського) про неможливість визнання переможцями тих проектів, які були такими минулого року. Що, втім, не перешкодило «ТЕТу» перемогти і нині у трьох номінаціях. Зі слів члена журі Ігоря Збронжко, заступника генерального директора Російської асоціації регіонального телебачення, у їх країні цю ситуацію пом'якшує наявність набагато більшої кількості високопрофесіональних регіональних команд, аніж в Україні, що знімає можливість нехай навіть природного, але монополізму. Нам же, напевно, треба або чекати, поки виросте нове покоління провінційних журналістів високого класу, і зростуть потужності регіональних телерадіокомпаній. Або розділити, наприклад, конкурс на дві частини: скажімо, окремо для столичних та обласних студій і окремо для міських, районних. Що, звичайно ж, явно знизить планку творчого змагання.

До невирішеності цієї дилеми додаються й інші проблеми «Золотої хвилі». Передусім, це організаційні накладки, які поки що зовсім позбавляють можливості учасників конкурсу, що приїхали до Харкова зі всієї країни, познайомитися з роботами своїх колег. За два дні нинішнього конкурсу у Харкові знову не було організовано жодного перегляду або прослуховування, крім тих, що для журі. Така ситуація, за словами того ж Ігоря Збронжко, при їх, щоправда, вже п'яти проведених російських конкурсах регіонального ТБ — зовсім не припустима у них. У Москві дуже ретельно продумується і організація творчого спілкування журналістів, чого, знову ж таки, не було на цей раз у Харкові. Неприкаяні учасники «Золотої хвилі» «тинялися» по міських кафе або готельних номерах, і навіть заявлені у програмі різні семінари та майстер- класи чомусь не відбулися, крім творчої зустрічі з Владом Ряшиним. Чесно кажучи, виникло враження, що організатори «Хвилі» були цього року більше зайняті тим, щоб «відробити» обіцянки, які вони, судячи з кулуарної інформації, були вимушені дати місцевій владі та спонсорам конкурсу, завдяки підтримці яких цей конкурс і міг відбутися організаційно і фінансово. Умови були нехитрими і недвозначними: конкретно взяти участь у передвиборній агітації за Леоніда Кучму. Відповідно, з подачі організаторів, форумом було прийнято (не одноголосно, що, втім, нічого не вирішувало) звернення до ЗМІ України з настійливою пропозицією підтримати у II турі Леоніда Даниловича. Тим самим, і регіональні журналісти взяли участь у масовій акції «а-ля совєтікус», яка, схоже, вже багатьма сприймається як просто якийсь атрибут нашого повсякденного життя, від якого тобі конкретно нi холодно, нi жарко, так, начебто, й треба. І що ще раз довело абсолютну політичну залежність нашого бізнесу — у тому числі й інформаційного.

Що ж до власне творчих успіхів і невдач нашого «малого» ТБ, яким воно виглядало крізь призму нинішнього фестивалю... На жаль, автор цих рядків не була у Харкові минулого року, тому може описати лише картинку у статиці, а не у її розвитку. Зате нині, як член журі «Золотої хвилі», я змогла побачити роботи усіх номінантів у кожній з п'ятнадцяти номінацій (11 — ТБ, 4 — РМ), представлених у конкурсі. Загальне враження: нашому регіональному ТБ явно бракує прагнення сказати (зробити) щось своє, оригінальне, нестандартне. Певний ступінь професіоналізму — іноді досить високий, уже є. Розуміння того, як це має виглядати іміджево — у сенсі оформлення каналів, програм, подачі, скажімо, новин, інтонацій, ритму, манери ведучих — наявне. Кон'юнктури — хоч відбавляй, і не лише, скажімо, політичної, і навіть значно менше — комерційної, а от тієї, яка б допомогла глядачеві не відвернутися від уже звичного для його ока, розуму і душі стандарту каналів загальнонаціональних, щоб все було «як у людей» і, не приведи Боже, не вийшло за межі загальноприйнятих штампів. А ось своєрідна неповторність авторської інтонації — це рідкість. З іншого боку, іноді ті роботи, де якраз ця екслюзивність була наявною, підводила ще невишколеність. Так, на мою думку, трапилося з дуже перспективним проектом « Новини-тижневик» («3-студія», Івано-Франківськ) , у якому автор і ведуча — Наталя Катеринчук — дає жорсткий і саме авторський аналіз того, що відбувається, причому, що цікаво, події в країні тут намагаються коментувати саме з точки зору їх регіону, з точки зору інтересів його мешканців. Місцеві новини не обмежуються офіційною хронікою, піднімаються і гострі соціальні проблеми. Трішки роботи над іміджем самої Наталі, трішки школи, трішки розмаїтості в інтонаціях сюжетів і підводок ведучої — і, мені здається, на наступному фестивалі передача могла б перемогти (цього разу «3 студія» стала номінантом у категорії «Інформаційна програма»). Цікавою мені видалася і передача «Один день у Брюсселі» Костянтина Кеворкяна (ВК «Перша столиця», Харків), у якій було знайдено оригінальний хід: поговорити про відносини України і НАТО, про проблеми самої України, які відбиваються і на її стосунках з північно-атлантичним союзом — через... подорож по самому Брюсселю, через асоціативні пасажі, зв'язки, історичні паралелі, на які наштовхують визначні пам'ятки столиці Бельгії. На жаль, і ця програма не зайняла першість у номінації «Публіцистичні програми». Щоправда, її зайняв не менш гідний проект «Вартий уваги», ТРК «Міст» зі Львова . Інша справа, що і на цьому фестивалі, як і на весняній загальнонаціональній «Золотій Ері», був вельми спірний поділ передач на номінації. Зокрема, і львівська розповідь про відомого у місті 80-літнього М. Хусківадзе, і зустріч з Богданом Ступкою у програмі «Ім'я» Ірини Гордійчук («ТЕТ», Київ) , і інтерв'ю з Юрієм Башметом («Тема з варіаціями», ТЕТ) — як на мене, відносяться до цілком певного жанру телепортрета. Бажання самих ТРК «розділитися» на якомога більшу кількість номінацій зрозуміле, адже так виростуть шанси на перемогу. Та, мабуть, організаторам конкурсу варто серйозніше визначити номінаційні і жанрові критерії — щоб журі не доводилося порівнювати абсолютно різні речі — скажімо, гостросоціальні або політичні і портретно-психологічні проекти у категорії «публіцистика».

Порадували одесити у номінаціях, де, зрештою, їм сам Бог велів: культурно-історична програма, просвітницька та «інформаційно-розважальна». У кожній із трьох представлених у цих номінаціях одеськими телевізійниками робіт — відповідно «Я за Одессу свой веду рассказ» («СТБ», Одеса), «Літературний пасаж» (ТРК «Нова Одеса»), «Погода-99» («Нова Одеса») була присутньою, передусім, особистість з її безпосередністю, розкутістю думки, індивідуальністю інтонації.

Що ж до тематичних переваг регіональників — найбільший подив викликала слабка представленість і невиразний рівень соціальних проектів. Судячи з усього, своєї Ольги Герасим'юк поки що у провінційному нашому ТБ немає. Хоч, здавалося б, життєвого матеріалу — драматичного, гострого, просто приреченого на увагу глядача — у нашому житті аж занадто. Є підозра, що причиною такої «обструкції» регіональним ТБ найжиттєвіших — і мало приємних для нашої влади тем і проблем — є складність «вписування» їх у передвиборний контекст України. На місцевому рівні — тиск влади, від якої, до речі, також багато чого залежить у розв'язанні соціальних проблем, на ТРК не менш сильний, ніж у центрі, а часом і значно буквальніший і без зайвих церемоній. Можливо, до речі, цим же пояснюється і вимушений крок організаторів «Хвилі» — зняття номінації «гумористичні програми», внаслідок практичної відсутності цікавих робіт у цьому жанрі. У зв'язку з цим пригадала анекдот, розказаний членом журі конкурсу, відомим харківським музикознавцем і ведучим радіопрограм Сергієм Коротковим. «Якось Насреддін запропонував дружині:

— А чи не зварити нам супу?

— Скільки покласти батманів масла? — спитала дружина. — Як звичайно, 3?

— Ні, — відповів Насреддін, — поклади 8. Суп, про який іще немає ні слуху, ні духу, має бути якомога жирнішим». Сергій додав, що, як відомо, у кожному анекдоті про Насреддіна є 72 значення. Проте у нашому контексті, очевидно, нам необхідно почекати і подивитися, чи зможе, врешті, регіональне ТБ серйозно звернутися до соціальної тематики, і отже, можна буде судити, наскільки вільними є наші місцеві ЗМІ (реальний чи віртуально- жирний телесуп буде у нас десь так через рік?).

Мені вже випало сказати для телеверсії «Золотої хвилі» на УТ-1, що для наших регіональних журналістів справжнім визнанням є запрошення на канали загальнонаціональні. І, звичайно ж, у цьому є свій сенс, хоч у всьому світі більше дивляться якраз місцеве ТБ. З одного боку, завоювати увагу глядачів на ньому, здавалося б, легше, а з іншого — провінційний журналіст, не знижуючи планку професіоналізму, повинен своїх сусідів по під'їзду, колег своєї дружини чи чоловіка, друзів своїх дітей, що бачать по телеящику багато чого і багатьох, переконати у тому, що саме він знає більше і детальніше про їх найсуттєвіші і найдошкульніші проблеми. Хотілося б вірити, що нашим регіональникам вдаватиметься це все більш переконливо. Звичайно, навряд чи це вийде без кардинальної зміни ситуації зі свободою слова і преси у нашому інформаційному просторі.