«Золото» на прощання

Отже, головний приз Берлінського кінофестивалю — «Золотий ведмідь» за кращий фільм — присуджено драмі італійських режисерів, братів Паоло й Вітторіо Тавіані «Цезар має померти». Вердикт, що здивував багатьох. У цьому сенсі Берлінський фестиваль відрізняється й від Венеціанського, і від Каннського. Спостерігачі, що масово втрачають дар мови після оголошення фільму-володаря «Золотого ведмедя», — суто берлінська прерогатива.

Перші переможці стали відомі ще вдень у суботу: приз екуменічного журі дали Тавіані, приз ФІПРЕССІ — чорно-білому фільму «Табу» португальця Мігеля Гомеша (спільне виробництво Португалії, Бразилії, Німеччини, Франції). «Табу» також отримало премію Альфреда Бауера за відкриття нових шляхів у кіномистецтві, що викликало напівжартівливе зауваження режисера: за його словами, він же хотів зробити фільм-присвячення старому кіно.

Завершальна церемонія відбувалася в Берлінському палаці — центральній залі кінофоруму. Журналісти дивилися пряму трансляцію в одному із залів мультиплексу «Синемакс».

Приз за «Кращий дебют» отримав голландський фільм з неперекладною назвою Kauwboy із секції «Покоління Кплюс».

Журі нагородило особливою відзнакою швейцарсько-французьку картину про важке дитинство «Сестра» (режисер — Урсула Мейєр).

«Срібного ведмедя» за художній внесок заслужено отримав німецький оператор Лютц Райтмайєр: його робота в тягучому китайському епосі «Рівнина білого оленя» — чи не єдиний відрадний компонент.

Гідних володарів знайшли «Срібні ведмеді» за кращі чоловічу й жіночу ролі. Міккель Фольсгаард у фільмі Die Konigin und der Leibarzt («Королівський роман» або «Королівська справа», режисер Микола Арсель, Данія—Швеція—Чехія—Німеччина) перевтілився в короля, який вважає себе лицедієм і постійно грає різні ролі так, немов життя — це сцена. До речі, співавторів фільму — режисера Миколу Арселя та сценариста Расмуса Хейстерберга — відзначили «Ведмедем» за кращий сценарій. Щодо кращої актриси, то її звуть Рейчел Мванза. У канадському фільмі «Бунтівниця» (режисер — Кім Нгуєн), знятому в Конго, вона грає дівчинку-підлітка, яку силоміць змусили воювати. З важкою роллю молода актриса впоралася блискуче.

Німецьке кіно також не залишилося без нагороди: кращим режисером журі назвало Крістіана Петцольду за «Барбару», драму про боротьбу за людську гідність часів НДР.

Гран-прі журі «Срібний ведмідь» — це приз, радше, утішливий, ним відзначають фільми, які, безумовно, заслуговують на «золото» як витвори мистецтва, але при цьому не можуть бути названі кращими через певні позаекранні чинники. Яскравий приклад — минулий рік: «Золотого ведмедя» присудили непоганому іранському фільму «Надір і Сімін. Розлучення» (за те, що іранський, за те, що соціальний, за те, що режисер — вільнодумець), а від режисера близького до шедевра «Турінського коня» — угорця Бели Тарра, відкупилися Гран-прі. Є певна іронія в тому, що Гран-прі журі і супутнього «Срібного ведмедя» знов присудили угорському фільму. Режисер картини «Усього лише вітер» — Бенедек Флігауф — уже отримав «Золотого леопарда» в Локарно 2007 року за «Чумацький шлях», а також спецпризи різного роду на інших фестивалях. В «Усього лише вітер» показано один день із життя родини рома в сумної пам’яті 2009 року, коли нацистські банди в Угорщині вбивали циганів. Органічність акторів у фільмі Флігауфа вища за будь-які похвали, режисуру інакше як майстерною не назвеш, усе на місці й у міру, але страшно по-справжньому. Картина рівною мірою моторошна й майстерна. Ідеальний баланс етичного, політичного і естетичного, який дуже вітається в Берліні, дозволяв припустити, що дадуть найвищу нагороду.

Проте журі вирішило вшанувати сивину (підмиває написати — пам’ять) братів Тавіані. Насправді «Золотий ведмідь» для «Цезаря» — це, швидше, почесний приз за внесок у мистецтво, адже Тавіані — останні патріархи покоління італійських неореалістів, котре дало світу Феліні, Пазоліні, Вісконті, де Сіка. А втім, Тавіані, на відміну від названих знаменитих співвітчизників, не розвивали ні мови кіномистецтва, ні жанру психологічної кінодрами як такого. Одне з їх дійсно безперечних досягнень — це те, що зуміли дожити, активно працюючи, до сьогодення. Оскільки почесного «Ведмедя» цього року вже вручили Меріл Стріп, берлінському ареопагу, ймовірно, довелося звести братів на вершину конкурсу. Інших логічних пояснень для перемоги вочевидь посереднього фільму автор цих рядків не знаходить.

Детальний звіт про Берлінале читайте в нашій газеті цього тижня.