Зона гуманітарної катастрофи
У Кривому Розі 45-річного чоловіка вбито за те, що зробив зауваження двом молодикам, які під вікнами його квартири обпалювали на вогні щойно зрізаний мідний кабель, поширюючи навколо клуби їдкого диму.
В одному з сіл Андрушівського району на Житомирщині 20-річний хлопець вирізав сім’ю пенсіонерів, а потім спалив їхні тіла.
Уже цих двох повідомлень (а подібних щодня видає Інтернет по кільканадцять) мало би вистачити для того, щоб президент зібрав коли не Раду з Національної безпеки та оборони, то принаймні Гуманітарну громадську раду і вдарив на сполох. Країна стрімко скочується у прірву гуманітарної катастрофи. Суспільна мораль деградувала, Закон за всієї його суворості не спроможний запобігти насильству, переповнені тюрми давно перестали виконувати застережну чи, тим більше, перевиховну функцію. Замшілим анахронізмом відлунюють із якогось потойбічного світу слова класика про те, що цілий світ не вартий однієї дитячої сльозини. Людина початку ХХІ століття оголосила духовну війну самій собі.
Моя знайома пережила справжній шок. На вулиці Києва їй трапилася молода родина — батько й мати везли в колясочці малюка віком до одного року. Їхня «мирна» розмова була густо перемішана найдобірнішими матюками. Знайома не втерпіла, звернулася до юного подружжя:
— Люди добрі, ви ж везете янголятко! Воно вбирає в себе всю чорноту ваших слів!
«Татусь» озирнувся на зауваження і прорік:
— А оно тебя е..т?
Школярі та студенти (принаймні у столиці — точно), не страждаючи від почуття сорому, привселюдно вживають грубу лайку «для связки слов». Незбагненною до дикості модою, найвищим «шиком» навіть серед дівчат вважається вживання матюка. Кого виховає така майбутня мати? Ясна річ: такого самого, як отой з-під Андрушівки, що зарізав і спалив пенсіонерів. Або таких молодиків, які позбавляють життя тільки за те, що хтось посмів зробити їм законне зауваження.
То які моральні й етичні цінності сповідує сьогодні «пересічний» українець? Річ навіть не в тому, з чим збирається він увіходити в європейську спільноту, та й кому він там такий потрібен. Річ у тому, що з таким суспільним кодексом совісті й моралі нормальній людині страшно жити тут, в Україні. У такому становищі зайве розводитися про демократію, права й свободи. Потрібні невідкладні заходи з боку влади. Назріла нагальна потреба в жорстких законах щодо захисту суспільної моралі... Не врятуємо гуманітарну сферу — втратимо націю. Навіщо тоді й кому потрібна дегуманізована (а вже й майже денаціоналізована) незалежна Україна? Чи, може, комусь якраз така вона й потрібна?
