Березневі іди президента Путіна

У багатьох з нас виникає враження ірраціональності політики Росії останніми тижнями. Заява канцлера Німеччині в розмові з президентом США (робилася вона чи ні, інше питання) була одразу підхоплена ЗМІ саме тому, що збіглася з думкою достатньо великої кількості експертів і журналістів, звиклих відстежувати поверхневі причинно-наслідкові зв’язки світової політики. Люди обізнаніші вважають, що «український план Путіна» детально опрацьовувався кілька років, що він включає низку етапів, які, послідовно змінюючи один одного, мають зрештою сформувати абсолютно новий коридор можливостей для розвитку Росії як мінімум до 2050 року. Звісно, навіть найпропрацьованіші плани мають особливість не реалізовуватися, а ірраціональні дії інколи виявляються єдино правильними. Відштовхуючись від цих двох крайніх точок зору, спробуємо звузити поле невизначеності в оцінці нинішньої ситуації.

1

Передусім спробуємо відповісти на такі запитання. Чим є сучасна Росія? Чим вона стане найближчими десятиліттями, якщо дотримуватиметься нинішньої траєкторії свого розвитку? Якими є можливості зміни цієї траєкторії? Що змусило російську владу привести в дію пусковий механізм подій, що розгортаються, саме в цей час? Відштовхуючись від даних, які за останні роки неодноразово з’являлися у відкритому друці, можна стверджувати таке. До третього президентського терміну В. Путіна Росія підійшла у вкрай важкому стані. На думку багатьох експертів, незважаючи на високі ціни на нафту, країна не змогла сфокусуватися на надзусиллях, що дозволяють подолати відставання від передових країн, здійснити економічний, технологічний, інноваційний прорив. Маючи у своєму розпорядженні 30% усіх природних багатств світу, Росія (за даними російських джерел) виробляє трохи більш як 1% світового валового продукту. Парадигма сировинного, екстенсивного шляху розвитку вичерпала себе, дотримуючись її найближчими десятиліттями, Росія втрачає шанси на тривале благополучне існування.

Згідно з одним із геополітичних сценаріїв розвитку держави до 2030 року, представлених російськими фахівцями (NanoWeek, 23—30 листопада 2009 р, №. 90), в рамках наявної сировинної парадигми розвитку Росію чекають важкі часи. Протистояння в економічній і демографічній сфері, у просторі смислів, цінностей, інформації, цивілізаційних проектів буде програне Росією. Навіть залишаючись формально під юрисдикцією Росії, чимала частина її регіонів опиниться в зоні впливу сусідніх країн. Сахалін і Курили в зоні Японії, Далекий Схід — Китаю, Чукотка, Камчатка, Східний Сибір, величезні території Півночі, частина Західного Сибіру — США. У Поволжі й на Північному Кавказі з’являться мусульманські анклави.

Крім того, перспективи економічного розвитку країни істотно підриває технологічна революція, пов’язана з можливістю виробництва сланцевого газу й нафти. Досягнення нанотехнологій дозволять узагалі різко скоротити споживання газу й нафти. Усе це вимагало від російської влади невідкладних заходів для зміни внутрішньої й зовнішньої політики з метою мінімізації загроз, пов’язаних із «сировинною» парадигмою розвитку.

2

Як можна було б змінити коридор можливостей для Росії в третьому тисячолітті? Часто наводять приклад «східних тигрів», яким удалося здійснити економічний і технологічний прорив у середині 1970-х. Серед заходів, використаних цими країнами, слід згадати: величезні вкладення в економіку, науку та освіту, стрибкоподібне збільшення частки інвестицій у валовому внутрішньому продукті, боротьба з корупцією й виведенням капіталу, знаходження оптимального управління структурними зрушеннями, яке грунтувалося на врахуванні національних традицій і архетипових особливостей реформованого суспільства.

Проте Росія не лише не Україна, а й не Південна Корея. Те, що можливо було здійснити в таких порівняно невеликих територіально державах, як Корея й Сінгапур, навряд чи було можливим у такій величезній країні, як Росія. У всякому разі, це вимагало такої нещадної боротьби з корупцією, такого перерозподілу доходів між різними стратами населення, такої напруженості політичної волі російських еліт, до яких вони були просто не готові. Політична культура людей, які пройшли через заставні аукціони 1990-х, створили всілякі схеми ухиляння від податків і «розпилювання» бюджетних коштів, стала тим шлагбаумом, що перекрив Росії цей шлях розвитку.

3

Еліта Росії обрала інший шлях — ставку на перегляд усього світового порядку, нав’язування своїх правил гри, шантажу провідних гравців неприйнятними витратами й втратами від провокованих конфліктів. Якщо ми не можемо перескочити на потрібну нам траєкторію розвитку, давайте деформуємо все силове поле, весь світопорядок, усталений після Світової Війни. Зараз, коли світ вступив у фазу турбулентності, коли картина світу міняється дуже швидко, в особливій ціні правильні рішення, що приймаються швидко. Росія вирішила, що в цьому компоненті вона має переваги перед Заходом. Вона намагається диктувати свій порядок денний, змушуючи своїх противників швидко реагувати на свої дії, чекаючи від них вирішальної помилки в штучно створюваному цейтноті.

Відчувши, що політика так званого мультикультуралізму зайшла в глухий кут, а націоналізм перетворюється на основний тренд у багатьох державах Європи, Росія намагається завдати удару по «святая святих» світу в Європі — принципу непорушності кордонів, створюючи прецедент виходу з них частини територіальних утворень, провокуючи «парад» референдумів аналогічних Кримському. І якщо Кремль готовий боротися з сепаратизмом найкривавішими методами, як під час Чеченських воєн, то країни Заходу можуть бути залучені в тривалу «тяганину» всіляких бюрократичних процедур узгодження консенсусних рішень, що знижують ефективність управління й пригнічують політичну волю владних структур. Одночасно закладаються міни під принципи непоширення ядерної зброї, колективної безпеки, копенгагенських критеріїв свобод.

4

Реалізація подібних планів вимагає нарощування військових м’язів, і за останні роки Росія різко збільшує військовий бюджет, за показниками якого вона виходить на друге місце в світі, випередивши Китай. З другого боку, необхідна потужна інформаційна підтримка. Успіхи, досягнуті в маніпулюванні свідомістю своїх громадян, породили ілюзію, що так само можна маніпулювати свідомістю громадян західного світу. І ось створюється гігантська інформаційна мережева структура, що ставить за мету нав’язати решті світу свої смисли, порядок денний, інтерпретації подій, що відбуваються, свою віртуальну реальність. Розширення діяльності «Раша тудей» із залученням високопрофесійних фахівців (на кшталт Ларі Кінга), що користуються довірою у західних користувачів інформації, скупівля західних ЗМІ і журналістів — ось ланки цієї мережі. Міріади «тролів» проводять тотальний моніторинг західного інформаційного простору, організовують такий концентрований потік брехні й дезінформації (скандал зі Сноуденом, витікання інформації «Вікілікс»), якого світ не бачив з часів Геббельса.

5

Чому саме зараз цей план вступив у свою гостру фазу. Відповідь на це запитання можна знайти, проаналізувавши причини, що штовхнули Німеччину на два світові конфлікти саме в серпні 1914-го та в червні 1941 р. Подальше зволікання конфліктів в обох випадках значно погіршувало її позицію, оскільки нарощування сил противників і їх переозброєння йшло випереджальними темпами. Так і зараз, вочевидь, російські аналітики дійшли висновку, що захід епохи традиційних джерел енергії, прогнозоване падіння ціни на них, остаточний вихід України із зони впливу Росії значно ослаблять позиції Росії в найближчому майбутньому й реалізація обраною ними силової стратегії стане неможливою.

Отже, заляканий похмурими прогнозами російського майбутнього, Кремль пішов ва-банк, вважаючи, що ослаблення центральної влади в Україні, найвідповідніший момент для того, щоб змахнути фігури з шахівниці світової політики. Важко сказати, наскільки правильно були оцінені Кремлем ризики економічних, політичних і військових санкцій з боку Заходу. Подейкують, що перед захватом Судет Гітлер був мало не єдиним у керівництві Німеччини, хто вірив, що авантюра закінчиться успішно, що Захід, набагато сильніший у економічному та військовому плані, ніж Німеччина, дасть «з’їсти» Чехословаччину. Чи відчув Путін своїх противників так, як Гітлер своїх, покаже час.

6

Якщо Захід зараз поступиться, то російський шантаж посилюватиметься, й це буде не лише загорнуте в обгортку захисту прав співвітчизників прагнення диктувати Східній і Центральній Європі свої правила гри, а й тектонічні геополітичні зрушення, наприклад захват арктичних енергоносних полів. Якщо ж Захід не відійде від своїх цінностей, він ризикує отримати не лише повномасштабну війну, в якій йому, на відміну від Росії, є що втрачати, а й глобальну техногенну катастрофу через насиченість Європи потенційно-небезпечними об’єктами.

Розуміючи всю складність поточної ситуації, патріархи світової політики Бжезінський і Кіссінджер виступають з ініціативами фінляндизації України, проте це навряд чи задовольнить Кремль, оскільки він веде гру на глобальнішому рівні й «український фронт» усього лише один з плацдармів російського наступу. Заходу треба розвіяти страхи російського керівництва, дати зрозуміти Росії, що він не зацікавлений у її краху, захваті її русурсів, анігіляції її цивілізаційного проекту. Захід має допомогти Росії повернутися на шлях реформ, нехай навіть і проти волі корумпованих російських еліт. Свого часу російське керівництво назвало агресію проти Грузії — «примусом до миру». Кримська криза має стати вагомим чинником для вживання Заходом заходів, метою яких має стати «примус Росії до реформ». Для цього необхідно забезпечити передусім транспарентність фінансових потоків, що пов’язують Росію із зовнішнім світом.

Не зупинятимемося на широкому арсеналі політико-економічних заходів, про які досить багато пишуть у пресі. Зауважимо лише, що важливу роль у протверезінні Кремля може зіграти Китай. Зараз саме час ввести його замість Росії до G8, і кому, як не Кіссінджеру, який розіграв китайську карту за Ніксона, знати, як це робиться. Захід має діяти швидко та рішуче й пам’ятати відомий вислів Емерсона — «в русі по тонкій кризі єдиним порятунком є швидкість».

Можливо, Україні доведеться принести на якийсь час Крим у жертву. «Кримський гамбіт» дозволить їй сконцентруватися на проведенні реформ у материковій частині. Урешті-решт, план Маршалла був продиктований не великою любов’ю до німців, а прагненням зупинити агресивні плани Сталіна. І зараз Україна перетворилася на такий самий форпост боротьби з агресором, яким була повоєнна Німеччина. Чим сильніше Кремль тиснутиме на Україну, тим швидше Захід усвідомлюватиме необхідність швидкої й ефективної допомоги — фінансової, політичної, військової.

* Як відомо ідамі в давньоримському календарі називали день в середині місяця. Березневі їди стали фатальними для Юлія Цезаря. З того часу фраза «Бережись березневих ід!» стала крилатою. Дуже символічно, що саме в середині березня 2014 російське керівництво опинилося перед прийняттям доленосних для своєї країни рішень. Не стали б березневі іди 2014-го для долі Четвертого Рейху Третього Риму тим, чим вони стали для Юлія Цезаря.

P.S. (Перший рейх – Московія Рюриковичів, Другий – імперія Романових, Третій – СРСР, Четвертий – Путінський).