Iнформаційна «гігієна» в умовах війни

У неділю російські бандити здійснили обстріл укріплення українських військ під Красногорівкою. Обстрілювали з важких артилерійських систем калібру 122 й 152 мм. Про цей факт повідомив спікер штабу АТО Антон Миронович. В свою чергу військовий Андрій Шор оприлюднив фото з залишками снарядів, що прилітають від бойовиків. В цілому на Приморському напрямку було зафіксовано 20 обстрілів, внаслідок яких за добу зазнали поранень семеро українських військовослужбовців.

Цифри обстрілів та кількості жертв за три роки війни давно стали для загалу статистикою. Те, що здавалося жахливим і неприйнятним у першій половині 2014 року, нині виглядає сумним, але буденним зведенням між інших рядків повідомлень. «Чергове загострення» — фраза, яка стала типовою для вживання. Інколи трагедії затьмарюють навіть свята, як це було під час Євробачення. Нагадаємо, що того дня російські бандитські формування обстріляли Авдіївку. Загинули мирні мешканці. Але в фанфарах ніхто не оголосив навіть хвилини мовчання. Можливо, щоб не політизувати конкурс нагадуванням про очевидний факт — Україна потерпає від агресії РФ.

В 2014-му Україна виявилась не готовою до війни, зокрема в інформаційній сфері. Та чи готові ми до викликів агресора зараз? Як має поводитися журналістика під час війни? Де межа між об’єктивністю і воєнною доцільністю? Якими мають бути пріоритети у журналістів, і що стоїть попереду — громадянство чи професія?

Народний депутат від фракції «Народний фронт», голова Комітету ВР з питань культури та духовності Микола Княжицький говорить: «Стосовно медіаспільноти, то я погано уявляю, що це таке. Для мене є люди, яким я довіряю як професіоналам, читаю їх і дослухаюся. Всі інші мене просто не цікавлять».

«Не можна забувати того, що структура медіасередовища формує, зокрема, громадську думку, — говорить «Дню» представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи в Мінську Євген Марчук. — Є кілька рівнів оцінки і сприйняття медіасередовища. Перший: інформаційний. Другий: той, що впливає на усвідомлення громадянами того, що відбувається навколо. Третій: експертний. Перш за все треба розібратися, що означає нинішнє українське медіасередовище під час війни. До сьогоднішнього дня я не бачу, що українське медіасередовище відчуває той факт, що наша країна перебуває у стані війни. Таке враження, що в Україні війни немає, а просто є щоденна хроніка катастроф, жахів, як і в будь-якій країні. Наприклад, у Львові в нічному клубі сталася пожежа, де загинули люди. Це, безумовно, трагедія, і про неї треба говорити. В інформаційних повідомленнях спочатку була ця новина, а потім читаємо довідку з фронту: на фронті загинуло стільки-то осіб. Хіба можна починати повідомлення не з фронту, де чи не щодня гинуть люди? Таким чином зміщується акцент війни, наче її немає».

«Росія в свою чергу стверджує, що не бере участі в цій війні, але на практиці Кремль і російські ЗМІ виходять з факту своєї участі у ній, — продовжує Євген Кирилович. — Вся медійна російська машина налаштована на це. Я моніторю близько шести російських телеканалів. З другої години дня до 22-ї години вечора «ідуть» один за одним майстерні ток-шоу із залученням експертів, відеоматеріалів, в тому числі українських телеканалів. Тобто телевізійні війська РФ організовані і задіяні з самого початку війни 2014 року. У нас наче мир і благодать, а ще кримінальні зведення. Майже нікого з українських ЗМІ не цікавить докорінна відповідь на питання: чому Росія напала на Україну? І головне — чому Україна до цього виявилась неготовою? На поверхні лежить справедливий висновок, що Янукович і його команда «розчинили» оборонно-безпековий сектор. Це правда, але далеко не вся. Чому Путін ризикнув напасти на Україну? Чому він не боявся нікого? Не боявся спротиву України і не боявся реакції світу, в тому числі НАТО. Одразу після анексії Криму в РФ видають багатотомну історію Криму із мапами, історичними документами, будь-яким чином пояснюючи, що Крим є російським. Як Україна відреагувала? Ніяк. Хто в Україні заглиблювався в історичні закономірності стосовно того, що треба бути готовим до війни з РФ? На жаль, мало хто при владі себе обтяжує глибинними дослідженнями історії українсько-російських відносин. Можу сказати, що цю тему системно щодоби досліджує лише газета «День», зокрема через свою потужну бібліотеку».

Як відомо, ЗМІ давно знайшли нові форми подачі інформації. Папір і сайти стали лише одним із інструментів доступу до споживача. На передову вийшли потужні соціальні мережі. І варто сказати, що й тут український медіапростір поступився росіянам. Українські сервіси втратили свій потенціал ще на початку 2000-х років. Натомість Москва запропонувала аналоги західних соціальних мереж на будь-який смак. Відома історія, що власник Вконтакті Павло Дуров продав свою частку акцій цієї соціальної мережі після конфлікту з ФСБ. Насправді про всі деталі і нюанси тої історії ми мало що знаємо. Проте факт залишається фактом — і Вконтакті, і Однокласники разом із багатьма поштовими сервісами контролюють російські спецслужби. Більш того, навіть американський Facebook досі не відкрив представництво у Києві, навіть після прохання Президента Петра Порошенка. Усі скарги таким чином обробляє представництво Facebook у Москві. Користувачі цього західного інтернет-сервісу неодноразово зіштовхувались із обмеженням прав  доступу внаслідок використання... цитат Тараса Шевченка. Колишня жителька Луганська Олена Степова говорить: «Мене на основному акаунті банять за фото села, за вірші українською, навіть за просто розповіді про село. За кота забанили!». Пані Олена стверджує, що Facebook давно перетворився на «ФСБук».

«Коли ми говоримо про заборону російських соціальних мереж, то й тоді маємо виходити із ситуації, що Україна в стані війни, яка розширюється, — пояснює Євген Марчук. — Війна поширюється від військової компоненти до економічної, інформаційної тощо. Відверто можна сказати, що не скоро вона закінчиться. Не скоро Путін витре сльози і вибачиться. Тому ми маємо виходити з цих реалій. Я дивуюсь іншому — чому немає ґрунтовних, доступних пояснень тих чи інших дій, зокрема згаданої заборони доступу до російських соціальних мереж? Я вбачаю шкоду від цих мереж не в ідеологічному аспекті. Загроза в іншому. Всі дані про користувачів знаходяться не в Україні, не в Європі і не в США, а в РФ. Уявімо собі умовну критичну ситуацію — Росія через бойовиків починає наступ на Маріуполь, щоб пробити коридор на Крим. Для них це ідея фікс. Скільки було абонентів Вконтакті та Однокласників в Україні? Мільйони. Коли людина отримує смс від невідомого, то вона ставиться до цього простіше. Завдяки ж соціальним мережам можна передати інформацію миттєво мільйонам людей у формі, яка до того викликала довіру. Ця інформація може бути як коментар або дискредитуючого характеру тощо. Отже, небезпека не в пропаганді, а в можливості секундного доступу до десятків мільйонів українських громадян. Тобто проблема не в тому, щоб обмежити доступ українцям до російських соцмереж, а в тому, щоб обмежити агресору доступ до українців».

До інформаційної безпеки в Україні на третьому році війни багато запитань. Причому питання ці пов’язані саме з послідовністю української сторони. «Блокада» окупованих територій Донбасу, які досі такими не визнано, зіштовхнулась із хмарою трактувань, рефлексій в Facebook та акцій, які були більше схожі на флешмоби. Зрештою, ніхто так достеменно не відповів, як Україна компенсує нестачу вугілля (була інформація про постачання вугілля із ПАР) і чи не станеться так, що свою ж паливну сировину ми будемо закуповувати напряму через РФ. Тільки вже за іншими схемами, з іншими учасниками цих схем. Так само і причину блокування російських соціальних мереж достеменно не було розтлумачено українцям, які на диво в більшості своїй з розумінням поставилися до таких вимушених заходів. Таке відчуття, що народ органічно відчуває небезпеку і в певному сенсі залишається полишеним від чітких імперативів влади, яка мала б формувати систему координат поведінки в умовах війни.

До речі у вівторок 30 травня 2017 року о 11:30 в прес-центрі УНІАН відбудеться прес-конференція на тему: «Як позбутись токсичних ресурсів агресора та не потрапити під цензуру влади». Захід присвячений презентації Національної безкоштовної поштової системи — INET.UA(r), розробленої фахівцями групи компаній «Адамант» для користувачів українського сегменту мережі інтернет.

Акцент обговорення буде присвячений забороні так званих «токсичних ресурсів». Наскільки ці дії влади є конституційними і як запобігти при цьому можливій цензурі? Важливою темою спілкування є підвищення елементарної грамотності користування інтернетом, як-то безпеки листування та шифрування даних. Захід спрямовано на привернення уваги суспільства до питань інформаційної безпеки України, додержання Конституційних прав та свобод людини.

Серед учасників обговорення будуть засновник групи компаній «Адамант», голова Правління Національної Асамблеї України Іван Пєтухов; народний депутат України І, ІІ, ІІІ скликань, колишній суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін; голова Інтернет Асоціації України Олександр Федіенко та технічний директор групи компаній «Адамант» Володимир Підгорний.