Кремль як спільний супротивник

Нещодавно міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у своїй звично пропагандистській манері «звинуватив» Україну в «посиленні націоналістичних настроїв». Але особливо єзуїтськи прозвучала його заява про те, що національні меншини угорців і румун Україна нібито «піддає дискримінації», мобілізуючи їх в армію в більших пропорціях, ніж етнічних українців. Такі слова явно були спрямовані на підривання міжнаціональних відносин в Україні. Звісно, вони абсолютно не відповідають дійсності.

Вторгнення РФ у Донбас не стало війною лише для українців. Народи, які найбільше постраждали від російської агресії, раніше прийшли на допомогу Україні і зараз воюють на її боці у складі добровольчих батальйонів. Серед них — Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва, до складу якого входять чеченці, інгуші, азербайджанці, татари і представники інших народів, у цілому — близько 300 осіб. Підрозділ було створено організацією «Вільний Кавказ» (базується в Данії), де нині перебуває велика кількість політичних емігрантів із країн Кавказу. Командиром батальйону був бригадний генерал Збройних сил Ічкерії Іса Мунаєв, який 2 лютого загинув у боях під Дебальцевим.

«День» поспілкувався з представником чеченської діаспори в Україні, доктором технічних наук, співробітником Фізико-технологічного інституту металів і сплавів НАН України Абді НУРАДІНОВИМ. У більш ранніх інтерв’ю нашому виданню, коли Кремль ще не пішов на відкриту авантюру проти України, пан Нурадінов попереджав нас про небезпеку, яка йде від Росії: «Імперська політика Росії триває споконвіків. Вона втручається і втручатиметься у справи інших держав». Наразі Абді Нурадінов розповів про те, як війна на Донбасі об’єднала українців і чеченців, що у неї спільного з війною в Чечні, а також про те, в якому випадку ми зможемо перемогти.

Також ми звернулися до керівників національних товариств Греції, Польщі, Угорщини і Німеччини в Україні із запитаннями: які настрої панують у вашому національному співтоваристві, як ви оцінюєте російську агресію в Україні, чи беруть участь представники ваших етнічних груп у воєнних діях у зоні АТО?

Цю тему «День» продовжуватиме вести й надалі.

«Путіну взагалі не потрібні українці як народ»

 Абді НУРАДIНОВ, представник чеченської діаспори в Україні:

— Пане Нурадінов, що об’єднує українців і чеченців у цій війні?

— Я думаю, що всіх людей, незалежно від національності, об’єднує спільне лихо. Ця тема особливо знайома чеченцям, адже всі тягарі війни вони пережили на собі, причому двічі за останні 20 років. Ну і, звісно ж, кричуща несправедливість, яка штучно привнесена на наші землі.

— Війна на Донбасі також зіштовхнула чеченців, яких називають «кадировці» (воюють за Росію), і тих, кого називають «дудаєвці» (воюють на боці України). Інколи навіть самі чеченці говорять, що є чеченці, а є «кадировці». Як прокоментуєте?

— Тут немає нічого дивного. На боці терористів — підневільні люди, і цинізм Росії знову виявляється, коли там заявляють про «добровольців». Там воюють за «добровільно-примусовим» принципом. Тим більше чеченці, які пережили на собі «принади» війни, навряд чи пішли б добровольцями. Для чеченців і українців ці війни — спільне горе, яке об’єднує нас у бажанні і прагненні це лихо відсунути або полегшити долю.

— Чи бачите ви спільне між двома чеченськими війнами і війною в Україні?

— Будь-яка війна цинічна, але війна в Україні цинічна подвійно. Адже російські новини і телеканали дивитись неможливо: Росія, яка знищила в Чеченській Республіці від 120 до 200 тис. осіб, докоряє Україні «геноцидом» і «каральними операціями». Крім того, це цинізм політиків, які розв’язали ці війни і ніяк не заспокояться.

— Російські медіа під час чеченських воєн називали чеченців терористами. За таким самим принципом українців зараз називають «карателями»...

— Ні на Заході, ні в Україні, де є протилежна думка, ні для кого не секрет, що все це штучно створена картинка російської пропаганди. Тих же, хто не має доступу до альтернативних ЗМІ, важко переконати, що стріляють самі терористи або російські війська.

Чеченців російська пропаганда називала терористами, а терористів на Донбасі зараз називає «ополченцями». Це типові подвійні стандарти, і особливо цинічно і яскраво це проявляється у внутрішній і зовнішній політиці Росії.

— РФ досі офіційно не визнає своєї військової присутності на Донбасі. По-вашому, як довго може тривати така війна і чим вона може закінчитися?

— На жаль, багатонаціональний російський народ виявився заручником процесів, які відбуваються в голові однієї людини в Кремлі. І те, що вони не визнають своєї участі у війні на Донбасі... Аксіоми не доводяться — вони апріорі випливають із того, що це факт. Я думаю, прозріння міжнародного співтовариства пов’язане якраз таки з цими цинічними заявами російських політиків про непричетність Росії до даного конфлікту.

Нещодавно я був у Росії, і пропаганда, яка там працює, робить свою темну справу, адже у багатьох простих росіян голови настільки затьмарені, що переконати їх доволі складно. Поки в руках України не буде такого самого потужного інформаційного впливу на росіян, як у Кремля, людям буде важко довести якусь іншу точку зору. Адже окрім як через інтернет вони не можуть дізнатися правду про те, що відбувається. Розраховувати ж, що народ прозріє сам, складно. Прозріння відбудеться з іншого приводу — коли «крымнаш» ще більше вдарить по кишені кожного громадянина. Наприклад, ціни на деякі продукти в Грозному вже в два-чотири рази вищі, ніж у Києві. Це та ціна, яку платить Росія за свої дії. Є очевидні речі, які лежать на поверхні, і тільки їх можуть зрозуміти звичайні люди.

— Якщо виходити з дій Путіна в Чечні, чи можна передбачити його дії щодо України?

— Думаю, Путіну взагалі не потрібні українці як народ. У кращому разі, йому потрібна територія. Взагалі, він діє, виходячи з логіки: що Україні економічно гірше, то краще для Росії. Путін розраховує, що протестний електорат, який є в нашій країні, змете існуючу владу. А щоб змістити її, не потрібен мільйонний Майдан — вистачить меншої кількості людей. А вже нова влада може бути більш слухняною для Росії і Путіна.

Що ж до воєнних дій, то, враховуючи стан українських Збройних сил, якщо не буде фінансової, військово-технічної і якоїсь іншої допомоги Україні і тиску на Росію, Путін може не зупинитися. Головне для нього — створити подобу Придністров’я на Сході країни, а потім продовжити наступ. Для відкритої війни з Україною навіть у Росії не вистачить ресурсів, адже російський народ уже платить високу ціну за «крымнаш». І лише питання часу — через скільки він почне «ворушитися».

— Як ви оціните можливі дезінтеграційні процеси в Росії?

— Останніми роками цей рух у тій самій Чечні ослаб, і там мало сил, здатних якось вплинути на ситуацію. Але серед людей є протестний потенціал, який посилюється через санкції Заходу. Проте розраховувати на це Україні не треба — необхідно розраховувати тільки на себе. І якщо буде пауза в конфлікті на Донбасі, її треба використовувати максимально ефективно з військово-технічної точки зору.

— Війну, що відбувається на Донбасі, ще називають не просто конфліктом між Україною та Росією, а конфліктом цивілізацій. Що ви думаєте з цього приводу?

— Україна навіть географічно опинилася між двома цивілізаціями. Одна не може конкурувати з другою ні наукою, ні технологіями, ні будь-якими досягненнями. Натомість вона вирішила побрязкати зброєю і показати свою силу, за що страждає її народ, а ще більше — український народ. На жаль, це боротьба Росії з усім цивілізованим світом, а Україна стоїть на кордоні цього конфлікту. Вона — на передовій цивілізованого світу.

Мені здається, Росія не повинна була протиставляти себе всьому цивілізованому суспільству, а інтегруватися і співпрацювати з ним. На жаль, РФ пішла іншим шляхом. 2008 року вона «проковтнула» частину Грузії, а потім увійшла в кураж і вирішила за такою самою схемою захопити частину України. Але тут не все пішло за її сценарієм, хоча багато чого їй вдається. Меркель точно визначила, говорячи про керівника Росії: коли людина існує в якомусь паралельному світі, вона неадекватно оцінює ситуацію і так само чинить.

— Як ви думаєте, наскільки адекватно діє українська влада, виходячи із ситуації?

— У мене дуже неоднозначні оцінки української політичної еліти. Коли дивишся засідання Верховної Ради або якісь ток-шоу, складається враження, що в Україні немає війни. Вони переходять на особистості, допускають багато популізму. Необхідної на даному етапі згуртованості немає — ведуться підкилимні інтриги, боротьба за портфелі. Але багато в чому ситуація залежить і від людей, яких не всі сприймають правильно. Не буває чудес, коли всі зміни в країні відбуваються швидко й одразу. Щоб люди повірили владі, необхідно починати показувати приклади боротьби хоча б із побутовою корупцією. Але нинішні політики не хочуть робити навіть елементарних речей. Якщо є бажання і воля перших осіб, зміни в країні повинні відбуватися швидше, особливо після Майдану, незважаючи на внутрішній опір системи.

— Що ви думаєте з приводу залучення у владу іноземців?

— На даний момент у цьому немає нічого поганого, хоча можна було ефективніше включати українських фахівців. Мабуть, влада виходила з логіки, що іноземці не будуть пов’язані з місцевими елітами і бізнес-корпораціями. Але це не є найголовнішою проблемою або недоліком на даному етапі. Найголовніша проблема — негласність, коли Президент заявляє одне, а уряд робить зовсім інше, що сприймається людьми дуже критично. Владі бракує єдності і цілеспрямованості для досягнення важливих для суспільства цілей.

«Поляки завжди підтримували Україну»

 Антон СТЕФАНОВИЧ, голова Спілки поляків України:

— Члени нашої організації — Спілки поляків України — постійно брали участь спершу в подіях на Майдані, там завжди був польський прапор. Ми постійно на різних зустрічах національних меншин підтримували Революцію Гідності, прагнення України до самостійності, незалежності і власне до громадянської гідності, те, для чого і відбувалися події на Майдані. Останнім часом ми також підтримуємо всі заходи нацменшин, спрямовані на обговорення цієї складної ситуації, адже російський агресор воює в Україні. Наприклад, ми входимо в Громадську раду при Міністерстві культури. Також ми прийняли звернення, де визнаємо Росію агресором, а «ДНР» і «ЛНР» — терористичними організаціями, і закликаємо всі інші об’єднання національних меншин приєднатися до цієї ініціативи і підтримати нас.

Звичайно, поляки беруть участь у цих подіях. На Майдані загинули двоє поляків — громадян України. Зараз дехто пішов по призову, дехто добровольцем. Проте ми не маємо списку людей польського походження, які воюють на Донбасі в АТО.

Поляки завжди підтримували події в Україні. І зараз ставлення до поляків в Україні набагато ліпше, ніж було колись.

Ми беремо участь у сьогоднішніх подіях на сході також як волонтери. Наприклад, збирали одяг для людей у зоні АТО. Наші представники активно допомагають.

«Те, що робить Росія, — це дикість і божевілля»

 Дмитро ЛIПIРIДІ, голова Еллінського братства «Енотіта», Київ:

— Греки України абсолютно негативно ставляться до того, що Росія анексувала Крим і продовжує агресію на Донбасі. Це просто бандити. Те, що відбувається між Україною і Росією, і те, що робить Росія, — це дикість і божевілля. Таке не наснилося б і в страшному сні.

Дуже багато греків беруть участь у військових діях на сході України. Дуже багато людей — із грецької громади. До слова, син моєї приятельки перебував у полоні в Донецьку. В Києві багато охочих потрапити на схід. Багато туди їздили і поїдуть ще. Все робиться для того, щоб звільнити Україну від терористів.

Ми можемо займатися тільки волонтерською діяльністю, переконувати людей, пояснювати, хто правий, хто винен. Наприклад, у мене дуже багато друзів і знайомих у Греції. Я можу їм пояснювати. Адже Греція й її населення перебувають на боці Росії. Я намагаюся їх переконувати у зворотному. Ми дуже багато допомагаємо як волонтери. Збирали і продовжуємо збирати по можливості гроші, речі й передаємо волонтерам, щоб вони відправляли їх в АТО. По можливості ми також збираємо одяг — у кого що є.

«Серед етнічних німців є волонтери, є військові»

 Володимир ЛЕЙСЛЕ, голова Спілки німців України:

— Від імені Ради німців України ми неодноразово підкреслювали позицію, затверджену на З’їзді німців України: ми за єдину, неподільну і мирну Україну. Як і всі тверезо мислячі громадяни України, етнічні німці важко переживають анексію Криму і агресію на сході. З 2001 року саме в Донецькій області проживало найбільше етнічних німців. Багато хто з них опинився тепер у складній ситуації — деякі виїхали на ПМП до Німеччини, але більшість перебуває зараз в різних регіонах України як вимушені переселенці — не мають ні житла, ні постійної роботи. Від себе зазначу, що будучи головою Ради німців України, я сам є вимушеним переселенцем із Криму і зараз проживаю та працюю в Києві.

Серед етнічних німців, як і серед представників інших національностей, є добровольці, є волонтери, є офіцери і службовці Збройних сил, які служать в АТО. З недавніх подій наведу лише дві — показові. Перша: 12 лютого в Києві відбулася церемонія прощання із загиблим бійцем батальйону «Свята Марія» Кирилом Гейнцем під позивним «Німець». Громадянин Росії Гейнц був етнічним німцем. Він загинув 10 лютого під час наступу Збройних сил України та Національної гвардії. «Німець» заводив першу розвідувальну групу Нацгвардії в Павлопіль. Кирило вступив до лав батальйону у вересні минулого року. Його могилу взяла під свою опіку громадська організація «Товариство німців України «Відергебурт». Другий випадок: у сім’ї етнічних німців із Полтави близько двох місяців тому загинув син в АТО у складі добровольчого батальйону. При тому, що хлопець був нагороджений орденом, досі не вдається присвоїти йому статус «учасника АТО». Зараз наша організація допомагає подолати бюрократичні труднощі й достукатися до потрібних кабінетів.

«Ніхто не забув 1956 рік...»

 Габор САРВАШ, голова Товариства культури львівських угорців:

— Ставлення різне. Проте до агресії Росії та анексії Криму всі мудрі люди ставляться негативно. Тут однозначно. Є кілька людей, які роблять неправильні висновки. Але більшість мислять тверезо і розуміють, що агресія є агресією. І ніхто так само не забув 1956 рік, коли відбулася Угорська революція, яку придушили радянські танки. Тому це вже не вперше.

Ті угорці, яких призвали до служби в армії, звичайно, беруть участь у військових діях в зоні АТО. Хоча багато хто серед населення вважає, що це — не їхня війна. Тому ставлення до цього неоднозначне та різне.

На побутовому рівні допомога бійцям АТО є і серед угорців. Люди збирають кошти, надають різну допомогу. Але це не централізовано. Кожен допомагає, чим може, бо це усім болить.