«Мєнти» в поліції...

Україну сколихнув черговий злочин, який скоїли люди в погонах. 25 травня слідчі ДБР затримали оперуповноваженого та начальника одного з секторів Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції ГУНП в Київській області за фактом зґвалтування та побиття.

«В ніч з 23 на 24 травня 2020 року оперуповноважений у своєму службовому кабінеті застосував тортури до жінки, яку викликали до відділення поліції як свідка — вдягав протигаз, застосовував кайданки та здійснював постріли з табельної зброї над головою. Після цього кілька разів зґвалтував потерпілу. Крім цього, правоохоронці застосували фізичну силу відносно чоловіка, який у цей час перебував у приміщенні відділення поліції. Погрожуючи потерпілому зґвалтуванням, правоохоронці ставили його на коліна, били по голові дубинками, надягали протигаз та стріляли із пістолета табельної зброї над головою», — йдеться в повідомлення ДБР.

Пізніше заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко заявив, що обох поліцейських було затримано службою внутрішньої безпеки поліції. «Колишні співробітники поліції, обґрунтовано підозрювані в зґвалтуванні, тортури і побиття — Микола Кузів та Сергій Сулима вже в слідчому ізоляторі. Попереду їх чекає суд і справедливе покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін. ... Начальник Нацполіції Ігор Клименко підписав наказ про розформування Кагарлицького відділу поліції, відсторонення всього його керівництва і відсторонення начальника Обухівського районного відділу поліції», — повідомив Геращенко.

Втім, не дивлячись на оперативну і результативну реакцію поліції, в суспільстві вкрай негативно відреагували на злочин тих, хто мав би захищати людей (логічно). На жаль, є попередні аналогічні і страшні історії, які змушують громадян не довіряти поліції. Згадаємо деякі відомі приклади.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«Кагарлик — 70 км від Києва, тихе містечко, майже столична агломерація, — пише у ФБ народний депутат України VII та VIII скликань Андрій Іллєнко. — Десять років тому в Шевченківському РУВС на вулиці Герцена в Києва вбили студента Ігоря Індила. Тоді після великого скандалу і мітингів вдалося добитися хоч якогось розслідування. Міліціонер, який вбив Індила навіть був засуджений. Толком не сидів, отримав дострокове звільнення чи щось у цьому роді. У 2016 році виявилось, що він успішно пройшов переатестацію і вже працює в новій поліції в тому ж райвідділку».

Влітку 2013 року назву райцентру Врадіївка на Миколаївщині запам’ятала вся Україна. Тоді містечко буквально вибухнуло масовими протестами через жорстоке зґвалтування та побиття міліціонерами 29-річної Ірини Крашкової. Лише після того, як жителі Врадіївки кілька днів штурмували будівлю райвідділу міліції через безкарність її працівників (раніше у райцентрі була зґвалтовано та вбито 15-річну школярку Аліну Поркул, злочин залишився нерозкритим), було звільнено прокурора Врадіївського району, а також відсторонено від виконання обов’язків начальника Врадіївського РВВС і начальника УМВС в Миколаївській області. Пізніше винні міліціанти, а також місцевий таксист, були засуджені і отримали від 5 до 15 років позбавлення волі.

31 травня 2019 року в Переяславі-Хмельницькому Київської області 5-річний Кирило Тлявов потрапив до реанімації з вогнепальним пораненням голови. Врятувати хлопчика не вдалося, він помер у лікарні 3 червня. Трагедія сталася через злочинну недбалість на той час чинних правоохоронців. Менш ніж у 100 м від дітей, закритих смугою лісопосадки, вони випивали та заради розваги стріляли по металевих бляшанках з вогнепальної зброї. Причетними виявилися двоє поліцейських, син одного з них та їхній товариш, цивільний. Всі четверо є підозрюваними у справі, триває слідство.

Після Кагарлика в суспільстві та опозиції знову заговорили по відставку керівника МВС Арсена Авакова. «Кагарлик доводить нам три речі, — пише у ФБ народна депутатка Кіра Рудик. — 1. Реформа поліції — це фейк, який «тимчасовий» міністр Аваков продає 6 років. І Зеленський продовжує це купувати. 2. Поліція на місцях твердо переконана у своїй безкарності, а те, що цього разу «не фортануло» — випадковість. «Щасливою» її важко назвати. 3. Доки за резонансні справи не буде невідворотного покарання, людей продовжать калічити та вбивати. Вистачить цих злочинів, щоб переконатися, що Міністерство внутрішніх справ недієздатне? Що воно працює не на забезпечення законності, а заради влади та заробітку його очільників? Чи й далі Банкова буде вдавати, що вірить в ефективність Авакова?».

Можливе звільнення Авакова його заступник Геращенко вже назвав «необґрунтованим». «Тому що ми будуємо систему, при якій вона реагує на подібні події. До Майдану подібні дії приховували. У нас же позиція — і це якраз результат роботи міністра внутрішніх справ — у нас повна нетерпимість до катувань і насильства. Миттєва реакція на те, щоб притягати до відповідальності таких людей», — зазначив Геращенко (1plus1).

Цими днями у фокусі уваги громадськості була ще одна резонансна справа, яку розслідує поліція. В понеділок ввечері під Офісом Президента пройшла акція на підтримку Яни Дугарь, Андрія Антоненка та Юлії Кузьменко, яких підозрюють у вбивстві журналіста Павла Шеремета. Головна вимога — закрити справу, адже на думку активістів, прокурори й досі не надали факти щодо відношення підозрюваних до цієї справи. Однак в той же день Печерський райсуд Києва задовольнив клопотання прокурорів і продовжив запобіжний захід Антоненку, залишивши його під вартою ще на 60 діб. Аналогічне рішення було прийнято і щодо Кузменко. Їх обох слідство вважає виконавцями злочину, а Дугар — пособником. Останній суд призначив заставу у 168 тис. грн.

«Коли вбивці Кирила Тлявова вийшли під заставу, коли Леонід Кожара, який застрелив людину, наразі відбувся домашнім арештом, коли кагарлицькі мєнти ґвалтують та катують, а суд залишає Андрія Антоненка та Юлію Кузьменко під вартою та постановляє Яна Дугарь заставу у 168 тис. грн. — попри те, що за півроку наша «реформована» поліція не накопала жодних доказів їхньої причетності до вбивства Павла Шеремета, — мені абсолютно зрозуміло, що Аваков за сприяння Венедиктовоі копають братську могилу ЗЕ-режиму», — різко реагує правник, волонтер Геннадій Друзенко.

Судячи з численних злочинів, які скоюють працівник міліції-поліції протягом багатьох років, за різних президентів, докорінної реформи цієї правоохоронної структури так і не відбулося. Хоча спроби були, зокрема відома з них — після Євромайдану. «Перевертні в погонах» були завжди, починаючи ще з 1990-х: хіба покарані замовники у «справі Гонгадзе-Подольського» (2000 рік)? Лише виконавці. Патологічна безкарність породжує нові злочини, навіть якщо міліцію назвати поліцією. Реальна реформа — відкрите питання перед чинною владою. Які існують шляхи?

«У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ ПІД ЧАС ПРИЙОМУ НА РОБОТУ В ПОЛІЦІЮ ЛЮДИНУ ПЕРЕВІРЯЮТЬ НА САДИЗМ, ЖОРСТОКІСТЬ, АГРЕСИВНІСТЬ»

Ганна МАЛЯР, юрист-кримінолог (facebook.com):

— Насправді, насильство з боку працівників поліції трапляється значно частіше, ніж ви бачите це у заголовках ЗМІ. Буквально сьогодні (25 травня. — Ред.) я розмовляла з чоловіком, якого вже півроку підозрюють у вбивстві сусідки. Він розказав про насильство під час допитів. Але людина не зламалась, вину не визнала і від безвиході звернулась на телебачення. Журналісти провели розслідування, допомогли пройти йому поліграф, організували «очну ставку» з потерпілими та свідками — і самі потерпілі зняли всі свої підозри та звинувачення, переконавшись у їх безпідставності. Але поліція вже півроку не може це з’ясувати. Таких історій я можу розказати багато.

Так ось. Проблема насильства в правоохоронних органах не нова і не унікальна, вона є скрізь через специфіку діяльності. Чому? Тому що робота в поліції приваблює як щирих борців зі злочинністю, так і садистів, які хочуть легально задовольняти свої збочення. Тому, в поліції працюють люди різні — і справжні поліцейські за покликанням, і перевертні.

Як з цим впорались у розвинених країнах? Там під час прийому на роботу в поліцію людину просто перевіряють на садизм, жорстокість, агресивність. Перевіряють скрізь за різними методиками, але вони спрямовані саме на відсіювання садистів.

От скажімо, є в мене знайомий поліцейський з Великобританії, він розповідає, що його перевіряли на любов до тварин та дітей.

Власне, немає нічого складного у тому, аби і в нас, серед усіх бажаючих працювати в поліції, відбирали лише тих, хто готовий боротись зі злочинністю законними методами.

«ВСІМ БИ ХОТІЛОСЯ, ЩОБ ХТОСЬ ПРИЙШОВ І ВСЕ ВИРІШИВ, АЛЕ ДОВЕДЕТЬСЯ БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СВОЇ РУКИ»

Олександра МАТВIЙЧУК, правозахисниця, голова правління громадської організації Центр Громадянських Свобод:

— Реформа поліції почалася кілька років тому, і, на жаль, на мою думку, застопорилася. Нагадаю, що Національна поліція складається з п’яти структур, а реформа інтенсивно почала здійснюватися лише в одній з них — патрульній поліції. Вона проходила на моїх очах, бо я була серед розробників курсу про права людини для нових патрульних і також викладачем першого випуску. Я бачила тих, які повірили, що реформа поліції відбувається, тоді новими патрульними стали люди, які раніше займалися підприємницькою діяльністю, викладали філософію, люди з дуже різних сфер, соціальних статусів і професійного досвіду.

З чим вони зіштовхнулися? Нагадаю, що коли вони вийшли на вулиці, то отримали величезний підйом довіри до всієї поліції, бо патрульна служба — та, з якою більшість стикаються на вулицях, і тут раптом поліцейські, яких люди звикли обходити, почали допомагати переводити бабусь через дорогу і підносити сумки — це ті історії, які були в ЗМІ. Друге, з чим вони зіштовхнулися, і чому відбувся різкий відкат довіри — відсутність реформи у інших 4 структурах, що призвело до ситуації, яку я можу пояснити на такому прикладі: нові патрульні затримують людину за правопорушення, відповідно до вимог закону привозять до райдвідділку, де їх зустрічає старий-добрий «мєнт».

Проблема в тому, що реформа почалася, але не продовжилася, вона не охопила всі інші структури Національної поліції.

Думаю, у цьому ціла низка причин: коли кажуть, що не вистачає політичної волі, за цим завжди щось ховається: небажання реформувати поліцію, бажання мати підконтрольний, а не незалежний та професійний орган. Треба кожного разу, залежно від влади (бо зараз в нас же рік зміна влади, попри те, що міністр той самий) шукати мотиви «відсутності політичної волі». Це і проблема пріоритетності питання, нерозуміння його важливості. Я завжди намагаюся діяти за принципом: що звичайні люди можуть зробити в такій ситуації? При відсутності належного громадського контролю за цим процесом мало що може змінитися. Пам’ятаю, коли проходили атестаційні комісії (зараз винесемо за рамки, наскільки сама процедура була легальна), дуже складно було знайти охочих громадських активістів чи представників організацій, які би витрачали свій час, щоб виконати функцію громадського контролю в процесі реформи. Відчувається пасивність громадянського суспільства та неналежна кількість уваги до цієї реформи.

Проблема не в тому, що прояви активізму на тих самих мітингах недостатньо сильні, щоб змусити владу звернути увагу на ту, чи іншу проблему, проблема у їх тимчасовості. Справи є резонансними тільки на якийсь період, а далі, якщо вони дійсно мобілізували велику кількість суспільної уваги, про них згадують лише на річниці. Постійного громадянського контролю протягом всього процесу часто немає. Як позитивний приклад можу назвати справу Катерини Гандзюк, де дійсно кожен крок відслідковується, контролюється, доводиться до відому ЗМІ, корегується, якщо щось йде не так, на думку потерпілих та адвокатів.

Коли ми маємо справу з нереформованою поліцією, у нас є несправна машина, і для того, щоб вона їхала їй треба давати копняки. Ці копняки мають бути постійними: питання не у інтенсивності копняка, а регулярності. Всім би хотілося, щоб хтось прийшов і все вирішив, але очевидно, нам з вами так не пощастило, тому доведеться брати відповідальність у свої руки.