Надія з нами!

Два роки полону, два роки війни... Не витримували танки, здавали нерви, частково прогнувся навіть світ. Вона ж пережила, витримала, перемогла і дала надію. І, ступивши на українську землю, Надія знайшла потрібні слова: «Прошу вибачення в тих матерів, сини й дочки яких в неволі. А я — на волі!». Причому Савченко не церемонилась в діалогах і не купалась в пафосних урочистостях. Її перша реакція — армійські команди журналістам, визначення власної території і акцент на субординацію. Наче з того дня, коли вона вирушила в пекло під Луганськом, і цим днем її свободи хтось видалив час. І вона знов готова до бою.

День в день у другу річницю виборів Президента України інформаційні стрічки буквально розірвали повідомлення про звільнення Надії Савченко. Ще зранку сестра Надії Савченко Віра газеті «День» повідомила, що їй поки що нічого невідомо про можливе повернення Надії до України. «Я стежу за повідомленнями від Президента», — сказала вона, але коли Віра Савченко з матір’ю прибули до Борисполя, сумніви щодо повернення Надії відпали остаточно. До того на стіл Президента лягли документи про помилування двох російських ГРУшників, хоч російська сторона заперечувала можливість обміну цих кадрових військових РФ на Савченко. Росія не визнає власних ГРУшників своїми, бо тоді буде легалізована російська агресія, а Савченко Кремль розглядає не як військовополоненого, а як «злочинця».

ПРЕЗИДЕНТ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ВРУЧИВ НАДІЇ САВЧЕНКО «ЗОЛОТУ ЗІРКУ» ГЕРОЯ УКРАЇНИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Зрозуміло, що такий обмін має характер спецоперації, а не просто політичного чи правового акту. Тому про нього ніхто не знав, аж до 25 травня. Російські ЗМІ в цей день розповсюдили інформацію, що Порошенко летить з Києва до Ростова. Натяк зрозумілий — шлях Януковича. З самого початку РФ грало «в города» — суд над Савченко в «російському Донецьку» Ростовської області (часто траплявся каламбур з українським Донецьком на окупованому Донбасі). Ціла драматургія за якою драма тисяч людей. І образом цієї драми стала не лише Надія, але й десятки інших українців, які є бранцями кремлівського режиму. А за ними сотні і тисячі вбитих, понівечених, та тих хто ніколи не забуде і не вибачить. Останній пункт — принциповий. Не забувати і не вибачати, адже навіть в ці дні загинуло семеро українських військових (найбільше з початку року) і двоє потрапили в полон. Такий собі «обмін». І зрештою обмін на кого чи на що?

«ПОБАЧИВШИ ЇЇ В ФУТБОЛЦІ «Дня», МИ ВІДЧУЛИ НЕЙМОВІРНУ ГОРДІСТЬ», — ТАК МИ ПИСАЛИ 18 ГРУДНЯ 2015 РОКУ. СЬОГОДНІ МИ КАЖЕМО — ВОНА ПЕРЕМОГЛА! ВІТАЄМО НАДІЮ ТА ВСІХ НАС! / ФОТО МАРКА ФЕЙГІНА ІЗ TWITTER

Рік тому затримали російських військових Єрофеєва і Александрова під Щастям — саме там, де і була взята в полон Надія Савченко. Варто згадати, що затримання цих двох російських ГРУшників відбулося завдяки рядовим українським військовим, а розголос історія з ними відбулася виключно з причини того, що один із військових мав доступ до інтернету і оприлюднив цей резонансний факт. Інакше і Александров, і Єрофеєв поповнили б списки «сотень затриманих російських військовослужбовців», про яких чомусь «не можна говорити в ЗМІ», як повідомляло вище військове керівництво рік тому. І це важливий акцент, адже окрім Надії за ґратами і в підвалах залишаються сотні військових і цивільних українських громадян. Про багатьох з них загал навіть не чув, вже не кажучи про обізнаність в їхній долі.

СТРИМАНА ЗУСТРІЧ / ФОТО РЕЙТЕР

Чи потрібні ГРУшники Путіну? «Своих холопов мы вольны жаловать и казнить», — писав Іван Грозний першому російському дисиденту Андрію Курбському. Але можна згадати і навіть цинічний, злий лист Івана Грозного своєму відданому «холопу» Василю Грязнову, який потрапив в полон кримчакам. В цих листах є все що треба для розуміння поведінки Кремля. Філософія московських «царів» за весь цей час не змінилася — ні за часів Сталіна, який свого «рядового» сина «на генералів» не міняв, ні тепер за «царя»-олігарха світового масштабу Путіна.

Фактично Путін сам своїми начебто божевільними, зухвалими і незаконними діями (чи хвилювала Путіна коли-небудь законність?) перетворив звичайного офіцера «Айдару» Надію Савченко на персону з посиленою увагою, і тим самим підвищив її ціну на тлі інших ув’язнених. Тепер РФ може на міжнародній арені в чергове піднімати питання зняття санкцій і тиску на Україну для проведення виборів на окупованій території Донбасу. Про Крим, окрім формальних заяв, взагалі давно вже мова не йде і лише Держсекретар США Джон Керрі в Брюсселі паузами відчеканив фразу: «Тільки не думайте, що ми забули про Крим!». Інші занадто європеїзовані політики обов’язково використають цей факт для того, щоб зайвий раз сісти за один стіл з нафтогазовим катом. Але не можемо забувати ми — українці. Так саме, як і не забувати про інших полонених — в казематах РФ та підвалах окупованих територій. 

Судилище над Надією Савченко і історія з її звільненням після того, як російські бандити її взяли в полон, на цьому етапі є прологом до іншої історії — Надія Савченко в Україні. «Надія витримала випробування несвободою, — говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Тепер настає час іншого випробування — свободою».

Яка буде її роль в політикумі? Газета «День» писала про те, що після повернення Надії нинішня «еліта» буде її «обробляти», тобто «підлаштовувати» під відповідні політичні цілі і проекти. Саме тому після боротьби за Савченко, має початись боротьба Савченко за саму себе вже в нових реаліях, де навколо не буде наглядачів і суддів, а будуть улесливі обличчя з посмішками та пропозиціями від яких начебто «не можна відмовитись». При цьому всі знають (і ті, «кому треба», знають ще краще) запальний характер Надії, інакше кажучи її психологічний портрет. А це значить, що вона в певний момент може стати торпедою для процесів або хаотичних, або тих, які дехто вірно регулює. Причому торпеду цю можуть дійсно запустити з РФ. Інакше кажучи — Надії Савченко ні в якому разі не можна допустити перетворити себе з героїні на «проект». Для українців Надія зараз є надією на альтернативу тому загнилому політико-олігархічному середовищу, яке домінує в Україні і фактично тягне її на дно під час війни. Це вже не просто героїзм, як історичний епізод. Це — місія.

«НАДІЯ СТАЛА СИМВОЛОМ НАЦІЇ, І Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ВОНА СТАВАЛА УКРАЇНСЬКИМ ПОЛІТИКОМ»

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат:

— Надія — це наш міф в доброму розумінні цього слова. У нас дуже багать героїв, які показали себе справжніми патріотами. Вони втратили не лише здоров’я, але й життя. На жаль, ці ім’я дуже слабко впізнавані в суспільстві. Якщо зараз спитати перехожих про те, яких найвідоміших «кіборгів» вони знають, то мало хто з них впевнено назве їхні ім’я. Це дуже погано. Надія — це наш герой, якого дуже добре сприйняло суспільство і стала символом українського духу та незламності. Саме тому Савченко стала символом консолідації нації.

Але я боюсь, що при поверненні Надії до України її образ буде дискредитуватись саме з політичного боку, хоча він життєво необхідний нашій країні. Зараз вона виступає не в ролі українського політика і я б не хотів, щоб вона в такій ролі виступала. Більш того, я сам не вважаю себе українським політиком хоч в політичному полі існую два роки, адже цей термін передбачає дуже багато негативних речей. Українська політика — це дуже специфічна сфера, яка вимагає різного роду «договорняків» та постійних підкилимних ігор. Звичайно, в ідеалі хотілося б, щоб, завдячуючи Надії, українська політична реальність змінювалась, але побоююсь, що це середовище лише поглинає в себе і не здатне до змін.

Додам, що ми «профукали» той потенціал для обміну, який ми мали з початку червня 2014 року. Тоді ми брали в полон дуже багато російських військових, які навіть не ховали своїх документів. За нашими підрахунками в 2014 році у нас в руках перебувало мінімум 300 російських військових, яких можна було чітко ідентифікувати. Коли ми питали наші компетентні органи чому ці персони не пред’являються українському і світовому загалу для того, щоб довести факти російської агресії, а не начебто громадянського конфлікту, то нам відповідали, що наша сторона цей потенціал використовує для обміну на полонених українців. Це була ділема — з одного боку Україна має робити все, щоб звільнити своїх громадян, а з іншого, ми таким чином в глобальному плані втрачали конкретні докази злочину Кремля проти нашої країни з відповідними наслідками. Потім РФ зорієнтувалась і вже почала маскувати своїх військових або просто відмовлятись від них, що вони начебто вже не є в лавах російської армії. Але підкреслю, що звільнення Надії Савченко, яка стала нашим символом, на російських ГРУшників — це крок, де «торг не уместен».

«ВЕЛИКУ РОЛЬ ЗІГРАЛА СЕСТРА ВІРА»

Володимир РУБАН, керівник Центру звільнення полонених ГО «Офіцерський корпус»:

— Про те, чим ще, окрім Александрова і Єрофеєва, пожертвувала Україна для обміну Савченко, вам не скажу ні я, ні хто-небудь інший. Все це треба назвати одним словом — обмін. І все. Зараз розпався ланцюг, який зв’язував наших політичних ув’язнених, які зараз перебувають в тюрмах РФ. Зараз всі будуть працювати на те, щоб звільнити і інших українців з російських буцегарень. Відповідно ми будемо направляти в РФ полонених.

Якщо кулуарно на рівні Мінська не вдається вирішити питання з обміном, то як треба діяти? Тоді треба кричати. І для того щоб Надя опинилась на свободі, велику роль зіграла її сестра Віра. Політики, які зараз використовують ім’я Надії, насправді зробили для цього дуже мало. І робили це під тиском ЗМІ та громадськості, яку в свою чергу постійно турбувала Віра. Інколи навіть потрібні були певні «уколи» політикам, щоб один президент зателефонував другому президенту. Звичайно, і зараз Надію будуть намагатись використовувати у різноманітних політичних проектах, але я переконаний, що вона не дасть себе використати. Вважаю, що зараз Надії треба перепочити, підлікуватись і потім зайнятись справами. Хоча вона така, що й з аеропорту, якби працювала Верховна Рада, поїхала б в парламент.