Наші чи «легіонери»?

Парламент голосуватиме новий склад КМУ. По-перше, за словами Юрія Луценка, кожен кандидат на посаду міністра голосуватиметься окремо, після вичерпної презентації його депутатам. По-друге, — до складу уряду обіцяють залучати іноземців.

За інформацією заступника голови Адміністрації Президента України Дмитра Шимківа (йому, до речі, пророкують місце міністра економіки чи навіть віце-прем’єра з реформ), міжнародні рекрутингові компанії (Pederson та WE Korn Ferry) дібрали 24 іноземці-кандидати на кабмінівські портфелі. Серед них є як громадяни інших країн, так і ті українці, які працювали за кордоном, або ж вихідці з української діаспори. За словами Шимківа, головні вимоги до кандидатів — професійні якості, успішний досвід роботи, відсутність конфлікту інтересів між потребами держави і власними, а також цінності, орієнтовані на служіння Україні. «Україні як ніколи потрібні західні практики державного управління, боротьби з корупцією, фінансового планування, антикризового менеджменту», — резюмував він.

Скільки з 24 дійде до фіналу? «Попередньо передбачається не менш як 5, хоча остаточного списку претендентів немає», — заявив учора «Дню» співрозмовник, близький до переговорного процесу. Серед найбільш обговорюваних кандидатур з українським корінням називають кілька: Роман Рубченко (консультант McKinsey), Володимир Демчишин на голову Мінпаливенерго (нинішній керівник НКРЕ, колишній директор відділу інвестиційно-банківських послуг ICU), Наталія Яресько — на міністра фінансів (співзасновник компанії Horizon Capital), Данило Пасько (президент Гарвардського клубу України), Алекс Ліссітса — аграрного міністра (президент «Українського клубу аграрного бізнесу»). Чи є у них український паспорт? У двох (Демчишина і Ліссітси) — так, у Яресько — ні. Щодо решти сказати складно. Адже на сайтах приватних компаній, де вони працюють, ця інформація не завжди зазначається. Водночас, виступаючи в Раді минулого тижня, Петро Порошенко дав чіткий сигнал — потрібно внести законодавчі зміні, щоб прискорити процедуру надання главою держави іноземцям українського громадянства. Серед «чистокровних» іноземців за інформацією, раніше озвученою українськими ЗМІ, є Ека Згуладзе — на посаду першого заступника міністра МВС (колишній голова МВС Грузії в уряді Михаїла Саакашвілі) і Зураб Адеішвілі (екс-голова Мін’юсту Грузії). За словами Порошенка, на посаді Антикорупційного бюро теж має бути іноземець, не заплямований українською корупцією.

Навіщо влада запрошує в країну фахівців-чужоземців? Чи врятує українську економіку формування кабмінівської збірної з легіонерів? Про це «День» запитав економістів і експертів.

КОМЕНТАРI

«ЗА УМОВИ ДОПОМОГИ ПЕРШИХ ОСІБ ВОНИ ЗМОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СИСТЕМУ»

 Олександр ПАСХАВЕР, президент «Центру економічного розвитку»:

— Нас принижує, що ми малодієздатна держава, яка не може бути некорупційною. Нам потрібні чесні люди, не схильні до корупції. А все інше вони робитимуть у рамцях нашого законодавства, і підкорятимуться людям вищого рангу, зокрема Президентові або прем’єрові. Я не бачу особливих проблем у цьому, вони підпишуть відповідні документи. Головна їхня риса — вони мають ліберальне мислення і не схильні до корупції. Звичайно, важливі їхні професійні якості, кожен має бути фахівцем у своїй сфері. Ці іноземні фахівці наштовхуватимуться на недосконалу судову систему. Тому важливо, щоб за таким же принципом оновлювався суддівський корпус угорі, який є зараз твердинею корупції. Немає чесних людей у виконавчій владі. Це, як у крамниці: якщо працює бригада злодіїв, то будь-яка чесна людина викидається з компанії. За умови допомоги перших осіб вони зможуть змінювати систему. Але вони ж недаремно хочуть найняти цих людей. Всі такі реформи починаються згори: контролюють чесність і професіоналізм і тоді бюрократія їм підкоряється. Те ж саме було в Грузії.

«СХОЖЕ, ЗА ІДЕЯМИ ПРИЗНАЧЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ПРИХОВАНО БАЖАННЯ ПРОЛОБІЮВАТИ «СВОЇХ» ЛЮДЕЙ»

 Юрій КОРОЛЬЧУК, член наглядової ради «Iнституту енергетичних стратегій»:

— Пропозиція призначити на посаду міністра енергетики іноземця не витримує жодної критики. Це ж стосується осіб, які тривалий час не мешкали в Україні. У сучасній ситуації подібні кадрові експерименти лише остаточно доб’ють паливно-енергетичний комплекс України.

У сфері енергетики сьогодні існує більше проблем, пов’язаних із газом, вугіллям і електроенергетикою. І всі вони критично впливають на економіку держави і на соціальний рівень життя. Відповідно, посада міністра енергетики буде другою за важливістю після посади самого прем’єра в новому уряді. Тому віддавати цю посаду іноземцеві не є доцільним кроком.

Безперечно, що призначення іноземця на пост міністра енергетики відкриває певні ключові можливості перед Україною. Щоправда, ці можливості є більш глобальними, а не місцевими. Перш за все, це можливість контакту — зміцнення своєрідного мосту між кредитними установами МВФ, ЄБРР, іншими фінансовими установами та урядом. Можливість компромісів — досягнення нової форми співпраці з Росією в енергетичній сфері, що під силу сторонній і незаангажованій людині. Можливість грошей — переконання інвесторів і кредиторів і далі підтримувати Україну, що принесе більше грошей.

Але одночасно ризиків від призначення іноземця набагато більше. — Найважливіший — ментальний ризик. Відсутність розуміння місцевої «логіки» вирішення проблем, розуміння постановки завдання, так і його розв’язання — це «помножити на нуль» усі таланти іноземця. Ризик безвідповідальності — ми вже бачили наших міністрів-»камікадзе» (на прикладі колишнього міністра Шеремети), які за першого ж подиху дефолту в Україні втекли з уряду. Іноземці також можуть досить скоро розвести руками і сказати «вибачте, але нічого не вийшло». Ризик утоми — іноземець може досить скоро втомитися від бюрократизованого і просякнутого духом лобізму Міненерго. Корупційний ризик — спокуса дістати ще дуже багато грошей від участі в корупційних схемах може зламати іноземців. Ризик довіри — для іноземця буде важко знайти взаєморозуміння з більшістю керівників підприємств, оскільки значну роль відіграє історія особистісних контактів. А іноземець буде в Україні як tabula rasa (чиста дошка).

Проте, безперечно, ухвала провести конкурси та залучити іноземних фахівців — це спроба пошуку виходу з кризової ситуації. Хоча, вже на етапі пошуку таких фахівців виникає багато запитань до справедливого і прозорого добору кандидатів. Як виявилось, конкурс не є відкритим і громадськість позбавлена можливості контролювати добір.

І доки подібні конкурси не будуть прозорими, публічними і перебуватимуть поза контролем громадськості, то й надалі буде ризик призначення «правильних» і «своїх» іноземців. А це можна розцінювати як корупцію.

Також абсолютно закритою є не лише інформація про кандидатів, але й немає можливості для пропонування таких кандидатур або їх рекомендування на посаду міністра. Фактично ми бачимо таємний процес добору кандидатів. Відповідно виникає запитання: хто їх рекомендував і чому саме вони гідні очолювати або працювати в міністерстві?

Варто пригадати, що подібні ідеї конкурсів і доборів кандидатів ми вже бачили 2005 року. Але ідеї виявилися популізмом. Схоже, що 2014 року за ідеями призначення іноземців до уряду України приховано бажання пролобіювати «своїх» людей.

Тим паче, що викликає велике занепокоєння і небезпеку озвучена ідея створення так званого фонду заробітної платні для іноземців в уряді. Навіть не варто мати сумнів, що першими в списку донорів такого фонду стануть усі так звані олігархи — Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ, Віктор Пінчук та безліч інших менш іменитих їхніх колег. У такому разі, поза сумнівом, можна буде говорити про лобізм.

До того ж, досить показовим є приклад призначення на посаду голови правління західного менеджера в компанії «Укрнафта» Пітера Вангеке. «Укрнафті», яка контролюється групою «Приват» Ігоря Коломойського, це призначення не допомогло. І компанія з 2011 року істотно погіршила свої продуктивні показники. А це сталося під пильним оком іноземця!

Не хочеться, щоб енергетика України також приходила до занепаду, та ще й під пильним оком іноземних наглядачів.

«ПОТРІБНО «ВИРОЩУВАТИ» ГРАВЦІВ СВОЄЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗБІРНОЇ...»

 Володимир ЛАНОВИЙ, президент «Центру ринкових реформ», колишній міністр економіки України:

— Я категорично проти таких призначень. Це просто гра. Потрібно всіх запевнити в тому, що тут найкращі виконавці. Нічого спільного з пошуком дійсно відповідальних людей це не має. По-перше, іноземці в більшості випадків не розмовляють українською мовою. Можна звичайно шукати вихідців із українкої діаспори, але це значно звужує спектр пошуку і можливість знайти дійсно професіоналів. По-друге, пошук провадитися на рівні корпоративного менеджменту, а це інше, ніж державне управління. Там інші методи керівництва. Це минуле Президента і його оточення, які самі прийшли з бізнесу, і гадають, що подібні до них допоможуть. Але такі підходи працюють для бізнесу, а не для державної машини. Трете — якщо шукати серед іноземців професіоналів до державного управління, то ніхто не прийде до нас, бо вони потрібні на батьківщині. Якщо брати відставних (міністрів фінансів, прем’єрів), то лише на посади радників. Вони вже реалізували свої амбіції, і Україна їх не додасть. Потрібні активні, відповідальні люди, які хочуть довести і змінювати. Не так просто знайти їх за кордоном. Навіть якщо вони були успішними міністрами вдома, то це не означає, що такий же сценарій чекає на них тут. Адже спершу їм потрібно перечитати все українське законодавство, подивитися досвід впровадження тієї чи іншої реформи, вивчити існуючі обставини в різних галузях народного господарства, особливості формування собівартості. На це піде мінімум рік, якого в нас і економіки немає! Іноземні експерти можуть претендувати максимум на роль радників, особливо в міжнародних інституціях. Адже вони дуже добре знають міжнародні ринки, і, як будувати на них роботу. Але вони абсолютно недосвідчені в плані роботи в Україні. Тому звернення за іноземними фахівцями в КМУ — це ганьба для керівництва країни. Потрібно «вирощувати» гравців своєї національної збірної, а не бездумно переплачувати за легіонерів. Завдання для української влади — завести банк даних на українських експертів, аналітиків і вести їх. У США на посади до КМ запрошують лише інтелектуалів, а не сенаторів і бюрократів. Відповідні служби вивчають студентів другого і третього курсів і поділять їх у своєму банку на тих, хто йде за корпоративним управлінням, і тих, хто за державним. І протягом усіх подальших років спостерігають за їхньою діяльністю. Саме з цього банку багато запрошують до уряду та інших держустанов. 

«РОЗМОВИ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ВИГЛЯДАЮТЬ ЯК КРОК У ПОЛІТИЧНОМУ ТОРЗІ, А НЕ ЯК СЕРЙОЗНИЙ НАМІР»

 Геннадій ДРУЗЕНКО, урядовий уповноважений з питань етнонаціональної політики:

— В апараті Кабміну про можливі призначення іноземців нічого не знають, адже торги щодо посад у КМУ зараз відбуваються серед депутатів. Я підозрюю, що це дуже обмежене коло. Зараз новообрані парламентарі ведуть між собою якусь дискусію, але, на жаль, вона затягнулась. І, на відміну від успішних країн, у нас немає часу, щоб продовжувати її тягнути — треба негайно формувати уряд та знайти баланс між політичними амбіціями і простою потребою керувати країною в кризовий час.

Я сподіваюсь, що призначення іноземців в уряд — це популізм, і ніхто серйозно не збирається такого робити. Радше це виглядає як крок у політичному торзі, ніж як серйозний намір. Не кажучи, що цим людям не жити в Україні і вони можуть ставити тут експерименти, є просте технічне запитання — сподіваюся, у нас не збираються терміново вводити ще дві офіційні мови? Документообіг у нас ведеться українською, яку навіть грузини не знають. Тож як вони будуть працювати з поштою, зверненнями громадян, документами? Чи, можливо, ми винаймемо ще пару тисяч перекладачів для них? Це ще й питання допуску до державної таємниці. Невже в нас міністр буде без державної таємниці?

У нас є свої кадри з негіршими біографіями та дипломами — навіть у мене є колекція різних регалій, починаючи від британського диплома і закінчуючи Фулбрайтівською стипендією та стипендією Макса Планка — можу позмагатися із багатьма європейцями.

Я не знаю практики, коли б таке спрацювало. Іноді запрошують іноземних радників, і це спрацьовує — в Чилі, Грузії (хоча там щодо цього було багато дискусій). Але радник — це радник, а міністр — це людина, яка ухвалює політичні рішення.

Протягом п’яти місяців моєї роботи в Секретаріаті КМУ я не бачив бажання у влади змінити директорів департаментів та відділів. Якщо ти змінюєш міністрів, але апарат залишається на 90% той самий, то нічого не зміниться. Хоч якого б водія ти посадив на Жигулі, він швидше 200 км/год не поїде. Тож хто заважає змінити держслужбовців?

Взагалі один вдалий керівник на посаді міністра не зможе змінити своє відомство окремо, адже вони всі між собою пов’язані. По-друге, потрібна радикальна зміна закону про держслужбу, бо міністр не має права звільняти працівників-держслужбовців. Тому або ми змінюємо одразу все, або заглохнемо на спробах змінити по одному окремому органу. З мого особистого досвіду: я взяв на роботу у свій апарат двох людей без досвіду держслужби, і наша продуктивність може позмагатися з якимось органом виконавчої влади. Ми втрьох чудово встигаємо робити все, навіть в рамках чинної системи.

Інструменти ж зміни системи такі: по-перше, готовність до радикальних реформ не на словах, а на ділі. По-друге, це підвищення зарплатні: коли людина отримує €100 в місяць, то вона або нічого не вміє робити та є неконкурентоспроможною на ринку праці, або вона точно має якісь інші мотиви. Добре, якщо ці мотиви — амбіції та соціалізація, а гроші їй дають батьки, дружина або чоловік. І якщо змінити систему змогли грузини, які ще за радянських часів були символом корупції, то за достатньої політичної волі зможемо і ми, без залучення людей з іноземним паспортом.

В цілому кращим є залучення людей з ініціативи «Перший професійний уряд реформ», адже вони мають всі переваги західних експертів, гарні дипломи та розуміють, що відбувається в Україні. Їм не треба вчити мову, знайомитися з проблемами й реаліями нашої держави. І те, що їх не пускають до нового уряду, є свідченням бажання мати політичні фігури, на які потім можна буде списати неуспіх та брак політичної волі реформувати.

Окрім цього, все це може стати сюжетом для російських пропагандистських ЗМІ — начебто нашу країну реально захопили. Я навіть жартував: давайте тоді призначимо російських міністрів, і в нас закінчиться війна. Але це дуже сумний жарт.

«ЗАРАЗ БУДЕ ДОСЯГНУТО КОНСЕНСУСУ ЕЛІТ І ПІДПИСАНО «ПАКТ НЕНАПАДУ»

 Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:

— Мені видається, що процес формування нового уряду не є зовсім закритим. Із інформаційних повідомлень можна судити про те, що відбувається в переговорному процесі. Ми знали, що прем’єр-міністр Яценюк наполягає на своїх кандидатурах міністра МВС та міністра юстиції, й дізналися, що президентська сила ініціює запрошення зовнішніх спеціалістів до уряду. Остання пропозиція — Андрієві Садовому стати віце-прем’єром за його основним профілем. Це також хороша ознака, хоча в ній проглядається елемент політичної боротьби та торгу. Всім учасникам переговорів було зрозуміло, що Садовий не погодиться піти в уряд. Але «Самопоміч» поводила себе не дуже конструктивно — претендувала на надто великі повноваження, зокрема в керівництві парламентських комітетів. Щоб виявити цю надмірність претензій, Андрієві Садовому запропонували згадану посаду. Після його очікуваної відмови претензії «Самопомочі» стають менш переконливими.

Та все ж якщо в Раді у разі призначення уряду будуть якісь несподіванки, то можна говорити про закритість переговорного процесу між членами коаліції.

Щодо віце-спікерів ВРУ, то після затвердження Володимира Гройсмана головою Ради, його заступником буде представник «Народного фронту» — скоріш за все, Андрій Парубій. Що ж до другого віце-спікера, то тут можуть виникнути питання. Є кандидат від «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул, але тут з’явиться риторика щодо «п’ятої колони», політичної відповідальності. З другого боку, будуть тези про опозицію в парламенті та дотримання норм демократії щодо її представництва в керівництві Ради. Якщо ж коаліція домовиться між собою повністю розділити пакет керівництва ВРУ, тоді інтрига зникає, й до нього може увійти хтось із фракції Олега Ляшка або навіть він сам. За цих обставин «Опозиційному блоку» може відійти контроль над деякими комітетами ВРУ — регламентним та зі свободи слова.

Що ж стосується окремих посад в уряді, то в Міністерстві внутрішніх справ не буде ніяких сюрпризів — пан Аваков залишиться на своїй посаді, інакше в мас-медіа та політичному середовищі вже б вирували пристрасті, адже ця посада чомусь виявилася дуже принциповою для «НФ». Наскільки я розумію, для цієї партії претендувати на всі інші посади не зовсім логічно, оскільки фракція набагато менша, ніж у «Блоку Порошенка». У «БПП» ж лава політичних гравців не настільки велика, щоб мати серйозну конкуренцію у призначенні в уряд. Тому теза про іноземних фахівців в КМУ відображає роздуми керівництва партії над тим, ким заповнити свою квоту на персональному рівні.

Що ж до стійкості цієї політичної конструкції коаліції. Якщо соціально-економічні та військові негаразди призведуть до якихось серйозних проблем, тоді ця політична конструкція може тріснути по швах. Якщо ж катастроф не відбуватиметься, то вона може протриматися достатньо довго — рік-два, зважаючи на наші політичні традиції. Очевидно, зараз виникає ризик протистояння між Президентом та прем’єром, який має інституційну та традиційну підоснови. Та чи набуде це протистояння гострих форм і призведе до розпаду більшості — важко уявити. Але в українському політикумі зацікавлених в такому розвитку подій небагато, тому гравці до останнього шукатимуть вихід розв’язати конфлікт мирно. Гадаю, зараз буде досягнуто консенсусу еліт та підписано «пакт ненападу». Це може дати шанс для проведення реформ і ввести взаємоконтроль для учасників коаліції, й будь-хто, хто вибиватиметься з рамок, буде підданий публічній критиці. Уряд та будь-який політичний інститут тепер намагатиметься якомога швидше дати якийсь результат, адже в нинішній ситуації звичайні механізми піару не будуть дієвими. Але наскільки ці результати будуть реальними, а не просто видимі, суспільство має контролювати й реагувати.

«НІЧОГО НЕ ЗРУШИТЬСЯ З МІСЦЯ, ПОКИ НЕ БУДЕ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ У ПРЕЗИДЕНТА ТА ПРЕМ’ЄРА. СИСТЕМА ПОГЛИНАТИМЕ НАЙКРАЩИХ ФАХІВЦІВ, НАВІТЬ, ІНОЗЕМНИХ»

 Михайло БАСАРАБ, політолог:

— Застосування в Україні апробованих за кордоном успішних управлінських практик — позитивне рішення. Це відповідь на суспільний запит, адже пересічні громадяни дедалі частіше переймаються питанням: чому у поляків, прибалтів, чехів, словаків, грузинів, хорватів вийшло, а у нас ні? Заздрячи позитивному досвіду цих держав, у нас закономірно виникає бажання побачити таке й в Україні. Найпростішим способом реалізації цієї ідеї, здавалося б, має стати залучення фахівців, які проводили успішні реформи у себе на батьківщині. Іноземні консультанти в уряді не дивина для держав, що розвиваються. Закордонних фахівців не один раз запрошували і до українського Кабміну. Після Революції Гідності у нас працювала група консультантів разом з Кахою Бендукідзе. Але, на превеликий жаль, вони були лише радниками. Хотілося б, аби такі люди попрацювали на посаді віце-прем’єра або міністра. Однак, наголошу, йдеться про фахівців рівня Бендукідзе. У Грузії він був не виконавцем, а філософом реформ.

Якщо ж у крісло українського міністра посадити звичайного іноземного чиновника з гарним резюме, освітою чи навіть з досвідом участі у реформі МВС Грузії або Польщі, то я не впевнений, чи щось з цього вийде. В українських реаліях такі люди не зможуть реалізувати свій досвід, адже проблема не у тому, що в Україні відсутні хороші виконавці. Наша біда, що у керівництва держави немає політичної волі до здійснення реформ, відсутня реформаторська філософія. Тому запрошені з-за кордону виконавці згодом розчарують нас усіх. Українські можновладці можливо й зацікавлені показати: ви хотіли, ми зробили, а воно не спрацювало.

Аби реалізувати апробований за кордоном досвід, необхідно запрошувати не бюрократів, а розробників реформ, їхніх ідеологів. Це мають бути харизматичні особистості. У нас проблема не в реалізації, а у відсутності системного уявлення про реформи та небажанні їх впроваджувати. Впевнений, що в Україні достатньо людей, які б за сприятливих обставин могли справитися з функцією старанного виконавця. Тому залучати треба тих, хто задаватиме нові сенси у реформування держави. Однак, нічого не зрушиться з місця, доки не буде політичної волі у президента та прем’єра.

Загалом систему можна перезавантажити. Нині у нас величезні шанси. Якби Президент одразу збагнув, чому його обрали в один тур, то ми б уже пожинали перші позитивні плоди від його правління. Доки Порошенко відбуватиме роль статиста, реформ не буде, система поглинатиме найкращих фахівців, навіть, іноземних.

В цілому, нині ідея залучення іноземців до уряду виглядає як елемент технологічної гри, а не спроба змінити Україну. Можливо, тема виникла, аби затягнути процес формування нового уряду або не допустити конкурентів до якоїсь посади. Ймовірно, це лише бажання імітувати оновлення влади.