Реформа...Від «банди перевертнів» і «орлів Кравченка» до європейської поліції

Насправді бажання мати іншу міліцію в суспільстві назріло й перезріло давно. Розуміють це й самі працівники правоохоронної структури (читайте в номері інтерв’ю з першим заступником начальника Головного штабу МВС Олексієм Сергєєвим), але чогось постійно не вистачає. Чого? Можливо, політичної волі, а в наших умовах, коли проблеми консервуються роками, навіть подвигу? Потрібно створити обставини для доблесті, а не підлості. Уся правоохоронна структура підпорядкована вищим керівникам держави. За такою схемою влаштовано й міліцію. Хто наважиться зламати систему? Хто реально започаткує боротьбу з корупцією (читайте в номері інтерв’ю з виконавчим директором «Transparency International Україна» Олексієм ХМАРОЮ), яка є складовою загнивання міліції?

Останні події у Врадіївці показали: якщо найближчим часом в Україні так і не розпочнуть боротьбу з корупцією, яка виступає гальмом реформування міліції, загроза народних бунтів не виключається. Кумівство, сватівство та «сімейні» зв’язки, що створюють атмосферу безкарності й, як наслідок, призводять до злочинів, довели настрої людей до найвищого градусу незгоди. Таку думку підтверджує і статистика. Так, нещодавно міжнародна організація Transparency International спільно з Gallup International Association у щорічному дослідженні «Барометр Світової Корупції» (Global Corruption Barometer) оприлюднили дані, згідно з якими більшість українців (68%) готові протестувати проти корупції. При цьому вийти на вулицю для висловлення своєї незгоди хоче кожний третій громадянин країни.

Найкорумпованішими, на думку людей, є судова сфера (66%), правоохоронні органи (64%), держслужбовці, чиновники (56%), ВРУ, законодавство (53%), політичні партії (45%). Парадоксально, але в цивілізованих демократичних країнах саме ці інституції відіграють головну роль у боротьбі з корупціонерами. А народні депутати та урядовці є апологетами ідеї відкритості та прозорості органів державної влади на найвищому рівні. Про ефективність роботи парламенту нового скликання в реформуванні антикорупційного законодавства, роль Президента, громадськості та Вільнюського саміту у вирішенні проблеми корупції в Україні розмовляємо з виконавчим директором «Transparency International Україна» Олексієм ХМАРОЮ.

«У ЦЬОГО ПАРЛАМЕНТУ Є ШАНС СТАТИ АКТИВНИМ БОРЦЕМ ПРОТИ КОРУПЦІЇ»

— Пане Олексію, закордонні експерти не втомлюються говорити про те, що головним борцем із корупцією у кожній державі має бути парламент, адже саме він ухвалює антикорупційні закони, які забезпечують прозорість функціонування державної системи. Як оціните перші півроку роботи ВРУ нового скликання в цьому напрямку?

— Перш за все, хочу зазначити, що, на мою думку, у нинішній парламент прийшла група людей, які справді хочуть змін — ударівці, свободівці, трохи представників від «Батьківщини». Вважаю, що можу про це говорити, оскільки у нас, приміром, нещодавно презентували українське національне відділення Глобальної організації парламентарів проти корупції (ГОПАК). Туди увійшли 20 народних депутатів із різних фракцій, які не просто говорять, що боротимуться, а ініціюють прийняття реальних законів. Приміром, у травні було ухвалено цілий пакет антикорупційних законів. Також у парламенті почала формуватися культура доброчесності: багато депутатів оприлюднили свої декларації, надали бодай мінімальну інформацію про своїх помічників, розпочали звітувати про свою діяльність.

Водночас цинізм старої гвардії парламентарів, які зараз є у парламенті, просто «зашкалює». Утім, якщо раніше вони були стриманими циніками, то зараз демонстративно висловлюють свою незгоду тим змінам, що відбуваються. Але я все ж сподіваюся, що в цього парламенту є шанс стати активним борцем проти корупції. Тим більше, що відповідне середовище в Раді вже сформувалося.

Правда, не хотілося б, щоб нинішній парламент повторив долю Верховної Ради 1990 року, котра ініціювала проголошення незалежності, але її представники так і не стали хорошими парламентарями. Головна причина в тому, що вони не мали узгодженого бачення щодо подальшого розвитку України. Зокрема, в питаннях боротьби з корупцією. У нас, наприклад, створення Національного антикорупційного бюро кожні півроку ставиться на голосування в парламенті й так само щоразу з тріском провалює голосування в сесійній залі. Причина в тому, що всі розуміють: першими, з кого почнуть — будуть самі народні депутати, які проголосують за відповідну постанову.

Але, тим не менше, раніше народні обранці вже проголосували за введення кримінальної відповідальності політичних осіб (закон вступить у дію в 2014 р.). Також трохи покращився фінансовий контроль за деклараціями і самим змістом подібних документів. Нещодавно у нас з’явилося поняття «конфіскації» й уже розроблено процедуру конфіскації майна, яке ставлять «зверху». Тобто є набір конкретних юридичних змін, які можуть дуже допомогти, але насправді їх впровадження залежить не від парламенту, який проголосував за відповідні зміни, а від органів виконавчої влади, які вводитимуть ці зміни. Утім, як бачимо, останні точно нічого не хочуть робити.

«ВЛАДА ІНІЦІЮЄ НЕ БІЛЬШЕ 20% ЗМІН»

— Утім, приведення національного антикорупційного законодавства до європейських норм є однією з вимог «списку Фюле» і є, скоріше за все, необхідністю, ніж ініціативою з боку «свідомих» парламентарів?

— Узагалі, поняття «чарівного пєндєля», «копняка» так і працює, тому що все, що робиться у нашій державі, викликане зовнішніми факторами: або тиском громадян, або напором із боку зовнішніх структур, які теж не є українською владою. Сама ж влада ініціює не більше 20% змін. Тому, зрозуміло, що якби не саміт у Вільнюсі — навряд чи хтось би ініціював, у даному випадку, зміни до антикорупційного законодавства.

— А як громадськість може «тиснути» на державу?

— Для прикладу, нещодавно громадські організації ініціювали кампанію «Декларація без декорацій». Її суть у тому, що ми моніторимо зміст майнових декларацій і перевіряємо їх відповідність фактичному стилю життя службовців. Тобто потенціал є. Але здебільшого відповідні кроки починають робити винятково з ініціативи або під примусом громадянського суспільства, а вже потім такі практики стають форматом роботи на державному рівні. Я, приміром, не знаю ні однієї реформи, яка б починалася з ініціативи влади. Висоцький колись говорив: «Настоящих буйных мало — вот и нету вожаков». В Україні та сама історія: у нас не так багато громадських активістів і коаліцій, готових довготривало тиснути на публічних службовців таким чином.

Утім, певні зрушення все ж є. Ми як представники громадських організацій активно співпрацюємо з парламентарями. Приміром, ЗУ «Про доступ до публічної інформації» ми «виштовхали» як громадські активісти. Далі — ЗУ «Про адмінпослуги». Тобто громадські активісти просувають низку законів і, по суті, самі їх пишуть. Максимум, що робить від себе влада, — бере їх у руки і починає ходити по кабінетах для того, щоб узгодити та створити механізми для їхньої імплементації.

«В УКРАЇНІ НЕЧЕСНА ПОВЕДІНКА Є БІЛЬШ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЮ, НІЖ ЧЕСНА»

— Якщо говорити про ухвалення законів, то в українських реаліях є практика, коли навіть найдосконаліші та найкращі акти європейського рівня не виконуються не те що регіональною, а й представниками центральної виконавчої влади. Як гадаєте, у чому полягає проблема та як її вирішити?

— По-перше, законів не має бути дуже багато. Адже, як правило, чим їх більше — тим їх важче виконувати. І по-друге — закони не мають бути надто прогресивними. Тому що якщо ми випишемо ідеальний закон, то люди просто не знатимуть, як його виконувати, і ми уб’ємо віру в саму можливість дотримання «букви закону».

Я вважаю, що повинна існувати певна вигода з виконання того чи іншого закону. Тобто держава має стимулювати бути чесними й доброчесними, жити за законом. А виходить така безглузда ситуація: я плачу всі податки, але у той же час я — перший кандидат у черзі, щоб до мене прийшла перевірка, закрили бізнес, забрали майно, зупинили діяльність і таке інше. А якщо я працюю в тіні, то я, умовно кажучи, заніс торбу грошей, і півроку мене ніхто не напружує. Таким чином, спостерігаємо тенденцію, коли нечесна поведінка сьогодні є більш конкурентоспроможною, ніж чесна. Єдиний вихід із ситуації я вбачаю у створенні стимулу для чесної гри. От і все. Це — найелементарніший і, водночас, найдієвіший механізм.

— Хто має бути ініціатором створення цього «стимулу»?

— Ситуація зі зменшення рівня корупції в Україні конкретно залежить від трьох виконавців. По-перше, хоч як це дивно, від Президента України. Однак гарант має зрозуміти, що коли він нічого не робитиме для підвищення рівня боротьби з корупцією, аргументом, через який знесуть його владу, — буде корупція. Це, власне, дуже проста істина. Тому не треба хоча б пару спускати, а він навіть цього не робить. Результати такої «розслабленості» бачимо на прикладі Врадіївки. І якщо зараз не розпочати боротьбу з корупцією — «ефект Врадіївки» може поширитися на всю Україну.

Друга інституція — це Міністерство юстиції, яке координує державну антикорупційну політику, але робить це винятково на папері та у звітах, а не впроваджує написане «в полі».

І третя інституція — це правоохоронні органи: Генпрокурор, міністр внутрішніх справ. Насправді, ми сьогодні говоримо, що якщо трапилася якась конкретна корупційна оборудка, то це, звичайно, вина хабарників, але це, в першу чергу, — вина Генпрокуратури і представників правоохоронних органів, бо вони покрили цей злочин.

— Насправді люди чудово розуміють, що боротьба влади з корупцією чимось нагадує війну з вітряками, але проблема полягає і в тому, що корупція стала нормою життя для українців: усі розуміють, що це погано, але більшість переконана, що систему не змінити, і навіть не намагається їй протистояти. Чому ген корупції настільки «вжився» в українській свідомості?

— Ми просто належимо до середовища тонально корумпованих держав, де «острівці доброчесності» — це, скоріше, виняток із правил. Тому це приблизно те саме, коли б ніхто в Україні не звик чистити зуби, а ми б із них вимагали чистоплотності. Принаймні, це трохи наївно. Для вирішення проблеми треба елементарно, щоб люди, які мають певні повноваження, просто ввели цей стандарт чистоплотності. Тобто запропонували такий формат, коли у громадян просто не було б іншого виходу, як вести себе за правилами, відповідно до норм закону. Така практика вже довела свою ефективність по всьому світі. Сподіваюся, і в Україні вона рано чи пізно «приживеться».

КОМЕНТАРI

«ТРЕБА ПОЧИНАТИ З ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ МІЛІЦІОНЕРІВ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, З ФОРМУВАННЯ ЇХНЬОЇ КУЛЬТУРИ»

Віктор ЧУМАК, народний депутат від фракції «УДАР»:

— Я вважаю, що на сьогоднішній день потрібна зміна політичної системи, яка зробить ці зміни і швидкими, і якісними. Але, на жаль, така ситуація не вигідна владі. Влада вважає це своїм збройним загоном для політичного тиску і приборкання бізнесових конкурентів. З політичної точку зору, ситуація в міліції її абсолютно влаштовує.

Що повинно стимулювати міліціонера не брати хабара? По-перше, високий рівень відповідальності. По-друге, високий рівень соціальної захищеності разом із зарплатою, на кшталт інших країн, де здійснюють певні заходи по соціальній захищеності міліціонера. Іпотечні кредити, які є пільговими для цього. Це забезпечення лікування, забезпечення відпусток, забезпечення освітою дітей у навчальних закладах. Але якщо попався на хабарі — до побачення! У таких випадках повинно бути обов’язкове позбавлення великої міліцейської пенсії та жодних соціальних гарантій. Також важливо виховання майбутніх міліціонерів в навчальних закладах, формування їхньої культури.

Довіра до міліції корегується з загальною довірою до влади. Як ми бачимо, зараз формується клептократична влада, відповідно і органи її стають клептократичними. Тобто якщо буде змінена влада з клептократичної на демократичну, яка буде опікуватися державним будівництвом, будівництвом суспільства, громади, тоді і відновиться довіра до міліції.

Щодо грузинської реформи. Вони перейшли на нову систему підготовки, яка є в Європі. З бакалаврів вже приймають до міліції. Також підвищили рівень функції відповідальності міліції за громадську безпеку, яка в них відповідає і за безпеку на дорогах, і за безпеку на ринках, в транспорті тощо. Тобто немає підрозділів ДАІ і патрульно-постової служби — це все об’єднано в підрозділі громадської безпеки. Частково можна піти цим шляхом. Можна піти шляхом прозорості діяльності міліції, побудувавши прозорі відділи внутрішніх справ, щоб там було видно усі дії.

Проблема в тому, що не змінилася сама філософія діяльності міліції. Вона залишається каральним органом. Філософія міліції гарантує безпеку держави від громади, а не навпаки. Якщо поліція підпорядковується виключно закону, то наша міліція звикла діяти за наказом.

Про що ще треба говорити, так це про підготовку кадрів, а саме начальницького та рядового складу МВС. Сьогодні ця підготовка відбувається за радянським принципом. Професійну корупційну деформацію закладають на рівні вступу у навчальний заклад. В країнах Європи зовсім інша форма підготовки. Я сам мав змогу навчатися в поліцейській академії в Німеччині. Є загальна підготовка людей, які вчаться у цивільних навчальних закладах. Вони отримують ступінь бакалавра, приходять до поліцейської академії, навчаються там 6-10 місяців і виходять поліцейськими офіцерами. А потім захотіли — пішли на польового офіцера і так далі.

«НАЙГОЛОВНІШЕ — ПЕРЕБУДОВА МИСЛЕННЯ»

Ігор ГЛОВА, голова Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація прикордонної розвідки «ЩИТ і МЕЧ»:

— Реформа МВС — дуже болісна як для суспільства, так і для самих працівників МВС. Коли ми говоримо про МВС як про фантома, то потрібно розуміти, що там працюють наші знайомі, друзі, родичі тощо. Це частина нашого суспільства, і тому я повністю підтримую думку, що міліція — дзеркальне відображення нашого суспільства. Найголовніше — перебудова мислення. Бо працівники міліції залишились ті ж самі, з багажем установок, принципів тощо. Злочинність кінця Радянського Союзу і сьогоднішнього дня — це різна злочинність. Справа в тому, що ситуація динамічно змінюється, а саме міністерство, правоохоронні структури не встигають за цим. Коли кажуть, що міліціонери мають малу зарплату — це так і є. Але вони на ринку праці. І дуже важко добитися точного підвищення на загальному фоні інших силових структур або адміністративних органів влади.

«МВС ПОТРІБНО КОНСУЛЬТУВАТИСЯ З ГРОМАДСЬКІСТЮ»

Марина ЦАПОК, Асоціація українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів:

— Навіть незначне зменшення кількості працівників міліції — дуже великий удар по МВС. Зрозуміло, що таку реформу зсередини не буде зроблено ніколи. Вона повинна бути зроблена ззовні — представниками політичних сил, громадськості тощо. З великою кількістю працівників ми не зможемо забезпечити їм гідну зарплату. Якщо міністерство хоче, щоб протестів проти міліції було менше, щоб громадськість розуміла, що відбувається, то йому потрібно хоч якось консультуватися з цією громадськістю на місцях, на центральному рівні. Тоді представники громадськості будуть відчувати, що вони хоча б якось впливають на ситуацію.

Дмитро ПАЛЬЧИКОВ, Літня школа журналістики «Дня»

Скільки часу потрібно міліції?

Заступник начальника Головного штабу МВС Олексій СЕРГЄЄВ: «Якщо ми реформуємо правоохоронну систему, то зміни на краще будуть уже через рік-два»

Експерти стверджують — довіра населення України до міліції та інших правоохоронних органів не перевищує 1%. Це підтверджують і нещодавні резонансні події у Врадіївці, Святошино, Фастові... Отже, проблема системних змін у правоохоронних органах уже давно назріла й перезріла.

Із цього приводу в Києві відбувся круглий стіл. Тема: «Міліція для України чи Україна для міліції?». «День» окремо поспілкувався з одним із його учасників — першим заступником начальника Головного штабу МВС Олексієм СЕРГЄЄВИМ.

— Зважаючи на резонансні події та скандали з міліцією, суспільство вимагає швидких і якісних змін у правоохоронних органах. Проте ми знаємо, що швидкість — це не завжди якість, а справжня якість потребує часу. Тож, дивлячись на сьогоднішні події, які зміни мають відбуватися в правоохоронних органах?

— Зміни однозначно повинні бути якісні, робота в цьому напрямі ведеться активно. Звісно, їх треба намагатися здійснити в найкоротші терміни, але терміновість може призвести до втрати тих кращих традицій, напрацювань української міліції, які зараз є. Уже розроблено проекти, концепції, розробляються проекти законів, іде активний процес якісних змін у системі МВС.

— Що повинно стимулювати міліціонера не брати хабара, попри низьку фінансову та матеріальну забезпеченість?

— Зараз стимулює вірність присязі, закон, який він зобов’язаний виконувати, а також постійний контроль з боку керівництва, зокрема технічні засоби контролю, зокрема за працівниками ДАІ, перевірка підрозділів внутрішньої безпеки. Такі заходи постійно проводяться. Але основний і мабуть єдиний шлях у вирішенні цієї проблеми — це підвищення зарплати. Звичайні охоронці, які не мають фаху, знань, вищої освіти, отримують заробітну плату вищу, ніж працівники міліції. У місті Києві середня зарплата на підприємствах понад п’ять тисяч гривень, а в працівників міліції — близько трьох тисяч гривень, рядові працівники патрульної служби мають близько двох тисяч гривень. Звісно, знайти людину висококваліфіковану, професійну, молоду, фізично розвинену, з юридичною освітою на таку відповідальну роботу й за таку зарплату дуже важко. Із цього випливає й проблема з кадровим забезпеченням.

— За останні роки довіра суспільства до правоохоронних органів надзвичайно знизилися, вона не перевищує одного відсотка. Як змінити ситуацію?

— Реформуванням, до якого ми прагнемо. Зміна якісної складової роботи міліції, підвищення матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Коли працівники міліції будуть професійними, дібрані за конкурсом, будуть одні з найкращих у певному регіоні, вони матимуть нормальне матеріально-технічне забезпечення: патрульний автомобіль, оснащений відповідною технікою, відеокамери в місті. Також, коли люди справді побачать ці якісні зміни як в особистості працівника міліції, так і в цілому становищі правопорядку в регіоні.

— Як ви вважаєте, скільки часу потрібно, щоб цей престиж і довіра населення до правоохоронних органів зросла?

— Гадаю, від одного до двох років буде достатньо. Якщо ми впровадимо ці якісні зміни й реформуємо правоохоронну систему, то зміни на краще будуть вже незабаром.

— Чи вживали правоохоронні органи якихось заходів для боротьби з корупцією у своїх структурах?

— Ці заходи вживаються постійно. Є відповідні програмні документи, рішення колегії, вимоги міністра. Ці заходи відбуваються практично щодня: працюють відповідні підрозділи, інспекція з особового складу кадрового забезпечення, працює Департамент внутрішньої безпеки, підрозділи внутрішньої безпеки на місцях, які щоденно виявляють факти корупції; аналізуються щодня скарги громадян, аналізуються відомості в Інтернеті. Усі факти, які стосуються корупції, виявляються, і на них жорстко реагують, складаються протоколи про корупцію або притягаються до відповідальності інші передбачені заходи чинного законодавства.

— Як ви гадаєте, чому зараз у суспільстві переважає думка, що бути міліціонером не престижно?

— Передусім — невелика зарплата на противагу великим обов’язкам і дуже напруженим робочим дням. У багатьох людей є друзі, знайомі в міліції, й вони знають, що ці люди приходять додому в одинадцятій вечора, працюють без вихідних, постійно залучаються до охорони громадського порядку під час масових заходів, та ще й приносять мізерну зарплату, а їхні родини подекуди проживають роками в гуртожитках. І, дивлячись на ці реалії, гадаю, таке складається враження.

— Яке ваше ставлення до законопроекту про дозвіл травматичної зброї? Чи потрібен він українцям?

— Це ще зарано для України. Якщо це й впроваджувати, то лише через декілька років. Суспільство повинно бути готове, має бути досягнуто досить високого рівня культури в суспільстві, тому що видати зброю населенню — це вже велика відповідальність як для держави, так і для її громадян, які мають свідомо мислити, як вона може бути потім використана, проти кого та в яких ситуаціях. Тому загальний рівень культури та готовність українського суспільства, на мою думку, ще не відповідає потрібному для такої справи. Погляньмо лишень на сьогоднішній рівень законослухняності та поваги до законів — він дуже низький. Навіть етика та етичні норми в не надто хорошому стані, що ми бачимо на вулиці та в громадському транспорті. Коли кожен із нас буде більш відповідальним, тоді можна буде говорити про такі дії, на кшталт, видача зброї населенню.

Дмитро ПАЛЬЧИКОВ, Літня школа журналістики «Дня»