Шлях до українства...

Левко Лук’яненко ― видатний політичний діяч, патріот, дисидент і державотворець ―  розказав про вихід українців з комуністичного рабства, національну свідомість, громадську активність,  ворогів України,  зворотній рух до автентичної духовності та напружену боротьбу, що чекає нас попереду…

- Змагаючись за майбутнє цілісної незалежної України, ви завжди  відчували її єдність? Чи не було розчарування, що ваша боротьба не для багатьох, лише для обраних?

- Це складне питання. Кожна нація складається із двох частин.  Одна – 90-95% – це  люди, які живуть виключно матеріальними інтересами. Друга ― всього п’ять-десять  відсотків ― цілком віддає себе ідеям. Для останньої має значення національна і власна честь, свобода, гідність, слава нації. Кожному народу властива ця закономірність. Треба розуміти, що більшість прагне до кращого життя, і цим самим  опосередковано зацікавлена в самостійній Україні. Але для тих п’яти відсотків вищою цінністю є незалежність сама по собі. Вони живуть для неї і нею.

Я збагнув це наскрізь. Немає розчарування тому, що я знаю людську природу. За 22-23 роки незалежності страшенно багато було всього, однак я розумів суть того, що відбувається. І, знаєте, правдивою є формула: доля нації врешті-решт залежить від рівня її національної свідомості. А в української вона низька.

 

«НАМ ТРЕБА ПОВЕРНУТИСЯ ДО САМИХ СЕБЕ»

- Про яку Україну ви мріяли в юності? У 1991-му? У 2005-му? Чи така вона зараз?

- Коли я був у концтаборі, то уявляв собі Україну українською. Народилася дитина,  дихнула перший раз ―  й обняло її рідним повітрям. І так від народження  до смерті огорнута ним людина в єдності з рідною природою і духовністю. З’явилося на світ немовля, вперше почуло слово, і було воно українське. І слухати його має постійно протягом життя: в школі, університеті, на роботі, між сусідами. Після народження її власної дитини, історія йде по колу, адже це нормальний процес для  кожної нації,  але не для нас. Ми – плід колоніального рабства. Нам треба досягти рівності з іншими народами, повернувшись до самих себе. Необхідно відродити нашу культуру, пристосувавши світові досягнення до власних потреб. У нас маса неосвоєної літератури, зокрема, надбання Києво-Могилянської академії. Спадщина наших  видатних філософів мало вивчена. Усе треба відновити, адже культура створює атмосферу країни. Завдяки ній людина живе саме в українському духовному повітрі.

Україна може бути демократичною, заможною державою, бо нас Господь Бог наділив найкращим клаптем земної поверхні. Не вистачає лише національного досвіду, свободи. Коли буде друге – поступово прийде перше. Наша нація не звикла керувати сама собою, бо нею управляли ті, кого в Радянському Союзі вчили боротися із українським націоналізмом.
Досі немає тієї країни, про яку я мріяв. До неї держава тільки долає шлях. Я страшенно радий, що з’явилося нове покоління ― молодь, яка є новою силою. Вона патріотична, свідома та смілива, передова частина української нації… І я багато покладаю надій саме на її діяльність. Щоб молоді люди прийшла до влади треба років п’ять. Вони, політики, боротимуться за владу та переможуть. Молодь глибоко розуміє інтереси нації і в результаті збудує Україну таку, про яку я мріяв.

- Що необхідно зробити, щоб в Україні до влади прийшли патріоти ― люди, які люблять Вітчизну, а не себе в ній?

- Неможливо подолати людську природу, бо кожному своя сорочка ближча до тіла. Демократичний принцип ― свобода і відкритість ― запобігають тому, щоб чиновники  зазнавалися чи знущалися над людьми. Є потреба у прозорості та контролі за бюрократією. Для того, щоб виборні органи ― сільські, районні, міські, обласні ― не перетворювалися на п’явок, необхідна гласність. Засоби масової інформації не оголошені четвертою владою в Україні, але мають перетворитися в неї, як в розвинутих країнах. Преса дає можливість здійснювати контроль над діяльністю державного апарату. Ось це і не дозволить зловживати службовим становищем та знущатися над простою людиною.

Тут вихід не в тому, щоб серед громадян знайти ангела, а в тому, щоб контролювати державних службовців. У нас дуже багато хто хоче до влади. Чому? Бо з нею пов’язаний спосіб незаконного збагачення. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо немає свободи і відкритості. За їх наявності не вийде використати авторитет у своїх фінансових цілях. Важко буде дати і взяти хабар. Але треба прагнути до цього поступово. Необхідно також відокремити владу від бізнесу і бізнес від влади. Це надзвичайно важливо. Їхнє єднання  ліквідувало судову систему, оскільки діє правило «хто більше заплатив судді – таке рішення буде ухвалено». Саме тому Україна опинилася в умовах крайньої несправедливості і прожила в ній  22 роки. А при Януковичі це набуло  найгостріших форм, що й обурило людей.

«НА ОСІНЬ ТРЕБА ПРОВЕСТИ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ»

- Чи потрібно нам зараз переобирати одразу і парламент?

- Спершу, вважаю, повинні відбутися вибори Президента 25 травня. Вони необхідні з багатьох причин, але передусім, аби вибити із рук Путіна аргумент, що теперішня влада не легітимна. Хоча весь світ не згоден із цим твердженням. Бо що значить незаконна? У нас Парламент був і є. Верховна Рада трьомастами голосами ухвалила те, що дозволяється: зміну Конституції, складу Уряду, призначення голови Верховної Ради. Янукович утік, а за основним законом, коли немає Президента, то виконує його обов’язки Голова Верховної Ради. Тобто абсолютно все без порушень зроблено. Ну але Москва, бачить інакше…

На осінь треба провести парламентські вибори. А чи піде на це Верховна Рада? Піде безперечно. Знаєте, коли буде обраний Президент, тоді будуть призначені вибори до парламенту та всіх інших рад. Скільки ще є від Партії регіонів діячів, що гальмують роботу. Для того, щоб подолати це, необхідно змінювати склад головного законодавчого органу України. Це все будуть бурхливі події, але необхідні.

- А в чому була, наприклад, помилка Ющенка як президента?

- У тому, що він піддався оточенню. Я вірю, що він любив Україну, але йому не вистачило характеру. «Любі друзі» стали керувати Україною, а не він. Ющенко виявився талановитим проповідником, але не державником. Програму «10 кроків назустріч людям», в якій першим пунктом був ―  «бандити будуть сидіти в тюрмі» ― не дозволили йому реалізувати. Віктор Ющенко перетворився на слухняне знаряддя.

На жаль, саме він привів до влади Януковича. Замість того, щоб посадити злочинців до в’язниці, він їх запросив за один стіл і почав говорити,  як з рівними.  Оце була його основна помилка, яка призвела згодом до зміцнення Партії регіонів. А ще він боровся із Юлією Тимошенко. Ганебно було виносити на цілий світ свої суперечки ― так не робить цивілізована нація. Цим він також допоміг сконсолідуватися Партії регіонів.

А  нація прийняла ПР через недостатню її зрілість. Партія регіонів обіцяла дуже багато на тисячах плакатах по всій Україні, а найбільше, що настане «покращення вже сьогодні». Люди повірили. Донбас голосував за Януковича через те, що він, мовляв, «наш, донбаський», «він нам обіцяв…». Потім минув рік чи навіть менше, і Схід зрозумів, що Янукович ― не робітник, не шахтар, а ― олігарх і служить таким же. Вони повірили, бо хотіли ту брехню чути. Їм нав’язали  думку, що в Західній Україні бандерівці, в Києві також націоналісти, а він ― наш. Це свідчить про некритичність виборців. А в столиці так само на виборах двічі обирали  «космоса» – Черновецького. Перший раз, припустимо, не знаючи, помилилися, а другий раз чого проголосували? За кілограм гречки чи ще за щось… Рабство вбило гордість. Воно прищепило покірність і піддатливість до всякої неправди.

«ЗАВДАННЯ СУЧАСНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ – ПОШИРЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ЗНАНЬ НА СХІД  ТА  ПІВДЕНЬ УКРАЇНІ»

- Про що йшлося в першій програмі підпільної партії Українська робітничо-селянська спілка, яка була знищена і по факту якої відбувся ваш перший арешт?

- У ній була гостра критика радянської системи. Там я логічно обґрунтував, чому Україна колонія. Я взяв словник і звідти навів визначення поняття колонія. Це країна, яка не має своєї політичної незалежності, економіки, зовнішніх відносин, фінансової системи, армії тощо. Потім аргументував, що з переліченого є в нас. Усе сходилося – ми колонія Москви. На початку програми була похвала УПА і Організації українських націоналістів, які боролися за незалежність своєї батьківщини. Ми вирішили продовжувати боротьбу, але не зброєю, як попередники, а іншим способом.

Я розробив стратегію виведення України з-під влади Москви на підставі    внутрішнього міжнародного права. Конституція Союзу дозволяла вийти нашій країні із складу СРСР, а Статут ООН, Декларація прав людини й інші, оголошують право нації на самовизначення. Отже, на основі законодавства, ми можемо поставити питання про відокремлення. Таким чином способи досягнення мети – самостійність – мирні, конституційні.

Далі довів, що в Україні є феодальне кріпосне право – селянське рабство. Спираючись на знання, які отримав в університеті, навчаючись на юриста, я навів правдиві докази, чому селянин знаходиться в неволі. Наприклад, щоб виїхати із села – потрібен паспорт, на одержання якого голова сільради частіше за все довідку не видавав. Колись так поміщик не давав права покидати місце проживання…Також у програмі описав становище робітників, яке було дуже  важким і безправним.

Висновок же в документі: Україна повинна вийти зі складу Радянського Союзу і стати незалежною державою. Тільки так вона зможе забезпечити права своїх громадян. Але це було дуже гостро написано і знадобився «правильний підхід». Для того, щоб вивести Україну зі складу Союзу, треба поставити питання на референдум української нації. Тобто досягти цього не зброєю, а спираючись на право. Для цього на перше місце необхідно висувати спершу проблему боротьби за демократію. А вже на другому етапі – досягнення незалежності України.

Коли ми зібралися на наш перший з’їзд, то, обговорюючи це, ніби домовилися послабити війну та не відкривати свої плани на далі, рухатися в тому напрямку, розуміючи, що наша мета – вихід України. Але через те, що самостійність – подальша ціль, а ближча – демократизація, то навіщо нам і розголошувати ту дальшу мету? Ми знали, що йдемо до неї, але вирішили зупинитися на боротьбі за демократизацію. І тому мені доручили цю програму знищити і написати пом’якшену, де була тільки ближча мета. Але вийшло так, що знищити не встиг. Вона потрапила чекістам до рук, хоча я вже написав той другий варіант, який був представлений як нотатки. У ній я послідовно виклав необхідність боротьби за демократію. Коли нас арештували, то знайшли програму і ці нотатки (друга не була оформлена належним чином), судили нас по першому документі. А там пряма відкрита ціль – вихід України із союзу. Це ж імперія вважала злочинними планами.

- Чим відрізняється патріотизм від націоналізму та націоналізм ― від фашизму? Адже сьогодні тих, хто любить свою країну, називають фашистами…

- Патріотизм ― це любов до країни, якій людина хоче добра. Націоналізм означає, що людина любить Україну й інтереси нації ставить вище власних. Ці два поняття відрізняються якісно: патріотизм – це «люблю Україну, але для неї нічого не роблю», а націоналізм – це «люблю Україну і ставлю її інтереси вище своїх». От така психологічна різниця. Хоча патріотизм часто переростає в націоналізм.

Між націоналізмом та фашизмом абсолютно немає нічого спільного, окрім того, що це ―  ідеології. Фашизм має італійське походження, це ― однопартійна диктатура, яка проявляється підпорядкуванням одній партії всього суспільства, ліквідацією свободи, встановленню державного контролю над всіма сферами життя.

- Яке завдання сучасного українського націоналізму?

- Найшвидше поширення історичних знань на Східній  та  Південній Україні. Причина зрусифікованості і промосковської орієнтації ― це незнання нашої історії. Українці вийшли з-під комуністичного рабства покаліченими: мають  низьку національну свідомість та громадянську активність. Це різні речі, але надзвичайно важливі. Примітивна національна свідомість веде до того, що на Сході готові голосувати за Москву, оскільки там  не знають цінності незалежної держави. Недостатня політична та громадянська активність робить їх  слухняними старим керівникам. Вони не самостійні, мають рабську психологію. Це характерно, звичайно, для людей старшого покоління. Звільнити їх від рабської покори і зробити активними майже неможливо, того побудова нової правової справедливої України – це завдання молодших поколінь.

«ВІДЧАЙДУШНИЙ ХІД ПУТІНА ЩОДО УКРАЇНИ – ЦЕ ПЕРЕДЧУТТЯ НЕМИНУЧОСТІ КРАХУ РОСІЇ»

- Як переконувати людей в помилковості їх переконань щодо сучасної Росії?

- Коли ви маєте справу з простими людьми, то й аргументи мають бути простими. Хтось із них каже, що хоче  знову бути з Росією ― великою  державою. Треба їм казати, що росіяни ніколи не жили краще за нас. Натомість, приєднавшись, доведеться воювати з чеченцями, наприклад, бо Москва завжди українців бере до армії і першими відправляє їх під кулі.

Що в Росії кращого є? Що росіяни роблять краще за українців? Ніколи нічого. У побутовому плані абсолютно немає ніякої вигоди об’єднуватися з Росією. Це народ, який сам ніколи не мав свободи і всю свою історію душить свободу інших. Їхні науковці самі пишуть, що для російського мислення характерно вважати, буцімто влада має право робити будь-що з кожним із них.

- В  України є друзі?

- Немає. Жодна країна не має собі товаришів за кордоном, а має вічно національні інтереси. Буває, що інша країна зацікавлена ситуативно в дружбі з іншою державою. Зараз поляки нам допомагають, але можна спитати, з яких мотивів вони це роблять? Лех Валенса казав, що без незалежної України не може бути незалежної Польщі. Отже вони нас підтримують для того, щоб Росія не захопила Україну, бо потім Польщу загарбають. Так виникає дружба. Є в світі споконвіків принцип національного егоїзму. Він і  керує світом.

- А кого можна вважати ворогом?

- Найбільшим ворогом є російський імперіалізм. Це наш історичний, споконвічний, найлютіший ворог. Його можна викорінити. У 1991 році була перша стадія дезінтеграції Російської імперії. І буде друга. У першій – з-під влади Москви вийшли так звані союзні республіки, але колонії залишилися. Друга стадія буде, коли вийдуть так звані автономні республіки, національні краї й області. Росія тоді залишиться без колоній. Це буде катарсис, який примусить московитів думати по-іншому. Ось тоді вони будуть нашим добрим сусідом. 

Наприклад, Англія була імперією, в якій сонце не заходило. Після розпаду всіх її колоній у цій країні не стало гірше жити. Так само і в московитів буде, адже в них все-таки не найгірша земля в світі. Але біда в тому, що, маючи загарбницький інстинкт, вони призначені долею бути якимось поліцаєм чи катом для багатьох підкорених.

Я думаю, що зараз цей відчайдушний хід Путіна – це передчуття неминучості краху. І те, що вони зараз роблять, це прискорює його. Так як в 1991 році спроба імперського реваншу пришвидшила крах СРСР, так зараз їхня авантюра супроти України наблизить термін розвалу Російської Федерації.

Московська політична еліта не відмовилася від ідеї відроди Російську імперію в межах Радянського Союзу. Путін виступає виразником цих намірів. Звичайно, демократизація в Росії також породжує людей, що є противниками імперіалістичної політики. Але вони в меншості. Коли ми візьмемо історію Московщини-Росії, то завжди була прозахідна опозиція, яка програвала імперському напрямку.

- Чи можна революцію в Україні вважати закінченою?

- Революція мала мету перезавантаження влади. Це не зроблено, тому що процес був перерваний російською агресією. Те, що мало відбутися, не відбувається. Відповідно,  еволюційний процес відкладається.

- Що нас чекає?

- Нас чекає гостра боротьба із Росією. Необхідно зміцнювати армію і кордони,  що  пов’язано з великими витратами, ― громадськість має це зрозуміти. Доведеться напружуватися національному організму для того, щоб тримати силові структури. Потрібно виловлювати агентуру московську, а також бандитів, які коять диверсії й терор та займаються антиукраїнською пропагандою.

Одначе, якби не було такої ворожої діяльності Путіна, то в нас багато залишалося би москвофілів. А така очевидна антилюдська, антиукраїнська діяльність вивітрює із голови проросійські настрої. Це сприяє поверненню людей до українства. На Сході й Півдні України була любов до російського народу: вони браття, вони один за одного… Тепер бачать, які це браття... Отже ж ― переорієнтація, яка збільшує патріотизм українців. Без теперішніх подій це відбувалося  б повільно, а так ― прискорено. Але попереду  тяжка і напружена боротьба задля збереження державної незалежності, як найвищої цінності, що забезпечує умови вільного розвитку громадян України на своїй землі.