Три перешкоди на шляху євроінтеграції

Днями в німецькому виданні Die Welt з’явилася знакова стаття Герхарда Гнаука і Зільхе Мюльхерра щодо саміту Україна—ЄС. Матеріал примітний тим, що один із авторів добре знає ситуацію в Україні, тому варто звернути увагу на ті три пункти, які наводить Гнаук. Вони стосуються перешкод на шляху до євроінтеграції України.

З першою все більш менш зрозуміло — це фактор північно-східного партнера. «Росія, що всіма силами намагається зупинити розширення впливу ЄС на схід і, отже, зміцнення демократії і принципів правової держави. Всі сигнали, що надходять з Росії, свідчать про курс на пострадянську реінтеграцію», — пишуть журналісти. Під час загаданого саміту, Україна в черговий раз підтвердила євроінтеграційний курс, більш того, взяла на себе зобов’язання виконати ряд вимог, які умовою підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Захід запланований на листопад цього року в рамках саміту Східного партнерства, який проводитиметься у Вільнюсі. Як вже зазначалося, Росія є противником зближення України з Євросоюзі. Які кроки може вжити Москва, щоб зірвати підписання угоди між Україною та ЄС?

«У випадку України, це може бути газовий шантаж, — коментує московський незалежний журналіст Семен Новопрудський. — Хоча, мені здається, «Газпрому» буде дуже складно стягнути з України 7 млрд доларів за недобір газу. Думаю, все залежатиме від того, наскільки Євросоюз буде готовим співпрацювати з Україною. Якщо в Кремлі відчують, що ця угода становить загрозу, тоді, швидше за все, може розпочатися нова газова війна. Тому що в Кремлі вже починають розуміти, що силою загнати Україну в Митний союз або в Єдиний економічний простір не вийде».

«Також, можливо, будуть зроблені якісь дипломатичні спроби, щоб вплинути на ЄС, — продовжує Новопрудський. — Але в силу того, що відносини Росії з ЄС і західним світом не найкращі, можливо, навіть гірше, ніж вони були наприкінці президентства Медведєва, — шансів на дипломатію у Росії не дуже багато. Тим не менш, Росія за своїми дипломатичними каналами спробує просто дискредитувати Україну в очах європейських дипломатів. Делегація Росії в Раді Європи та ОБСЄ отримають вказівки, зокрема, які будуть стосуватися «справи Тимошенко». Як ми знаємо, Кремль формально ставиться до неї інакше, ніж нинішня українська влада. Думаю, це головні методи, інших в арсеналі Росії не проглядається».

Другою перешкодою автори матеріалу називають — скептичне ставлення Євросоюзу, котрий сумнівається в тому, що Україна зможе відповідати державно-правовим вимогам партнера. Тут, насправді, політика Києва в попередні роки дала багато підстав. Варто лише згадати «помаранчевий період». Великі надії Європи після 2004 року з часом, як і в самій Україні, перетворилися на великі розчарування. Були і інші події, які ускладнили наші стосунки, тому Європа не проявляла глибокого інтересу, щоб зануритися в наші проблеми. а ще ж треба переконати всі 28 країн в європейській впевненості України. Одна справа — наші колишні партнери по радянському табору, зовсім інша — «старожили» Євросоюзу.

«Для того, аби стати частиною євроспільноти українській владі необхідно насамперед подолати упередженість Євросоюзу стосовно нашої держави, — говорить президент Європейської Асоціації Українців Олексій Толкачов. — І тут я не можу сказати, що є лише не доопрацювання з українського боку, такі як справа Тимошенко чи ув’язнення Луценка. Насправді політичних переслідувань і в Європі є більш ніж достатньо, однак про них ніхто не говорить. Справа полягає в іншому — у цілеспрямованій інформаційній політичній кампанії проти України і проти її вступу в ЄС. Її провідником є Німеччина, де є певні політики, які працюють на замовлення Російської Федерації.

В контексті другого пункту також варто згадати відомого британського журналіста-міжнародника Ланселота Лоутона, який ще на початку 1930-х рр. минулого століття наголошував на важливості «українського питання» для Європи. На його думку, для британської політики на Сході вкрай необхідно було включити Україну в систему Західної Європи. «Незалежна i автономна Україна, — писав він, — необхідна для європейського економічного прогресу i світового миру».

І нарешті — третя перешкода. Вона багатьох здивує в Україні. «Третій же «камінь спотикання» полягає в українській опозиції — маються на увазі суд і арешт колишнього прем’єр-міністра країни Юлії Тимошенко, щодо якої в даний час заведено ще одну кримінальну справу — цього разу про причетність до вбивства, і переслідування інших опозиційних політиків, — пишуть журналісти. — Навіть якщо держобвинуваченню і не вдасться довести провину екс-прем’єра, політична репутація Тимошенко буде зруйнована».

Насправді, цей пункт заслуговує на більш глибоку та вдумливу розмову. Здавалося б, опозиція разом із владою напередодні саміту ухвалили спільну заяву щодо євроінтеграцих прагнень України. Чому автори матеріалу вважають, що опозиція — це проблема на шляху влади до євроінтеграції? Що це означає?

«Я не думаю, що опозиція є головною перешкодою на шляху євроінтеграції. Хоча проблема існує. Наприклад, відомо, що є частина питань, які треба вирішити по так званих «критеріях Фюле», в парламенті. І тут вже треба буде шукати компроміс. Чи готова до цього опозиція? Що візьме гору — бажання попрацювати на європейську інтеграцію чи бажання попрацювати на суто опозиційний інтерес, іноді навіть на вузькопартійні інтереси? Питання відкрите. Я не бачу зараз також готовності до компромісу в ключових питаннях, пов’язаних з реформою виборчого законодавства. Відсутність компромісу означатиме, що один з ключових критеріїв не буде виконано. Потрібна конструктивна співпраця влади і опозиції».

«Думаю, що у абсолютної більшості європейських політиків є певний імунітет щодо критичної інформації по Тимошенко, — говорить Фесенко. — Але це не означає, що вони сприймають Тимошенко як політичного янгола. Вони знають багато її проблем, помилок, гріхів. Одна з причин, чому в Європі так швидко визнали перемогу Януковича, — це розчарування в Ющенко і Тимошенко. Тим не менш, Тимошенко поки сприймають як жертву. І навряд чи «справа Щербаня» кардинально змінить ситуацію ставлення до Тимошенко. Поки матеріали справи, свідчення свідків збільшують запитання ніж дають відповіді. Ця справа лише реанімувала відносини 1990-х, причетність до корупції (справа ЄЕСУ), але європейці про це і так знають. Тимошенко не покаялася. В цьому теж проблема. Можливо, певні сумніви у європейців додалися, але кардинально ставлення не змінилося».

У нас в суспільстві прийнято вважати, що влада погана, а опозиція — хороша, значить треба бути на її стороні. Але якщо опозиція і далі не буде реагувати на головні проблеми і питання, які виникають в країні, наприклад, на резонансну «справу Гонгадзе», з часом може вийти так, що опозиція буде гальмом для євроінтеграційних планів, а Віктор Янукович — головним євроінтегратором і об’єднувачем українських земель. І таке можливе.