Україні потрібен план. Навіть, три плани...

З 18 по 20 лютого 2014-го в центрі Києві було вбито більше ста людей. Після цього Віктор Янукович втік і до влади прийшли ті, хто стояв на «сцені Майдану». Чи тим, хто сьогодні при владі, є що сказати людям? Ось заяви перших осіб держави з нагоди Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні.

•  Президент Петро Порошенко: «Доленосні події, які відбулися три роки тому у самому серці України, сколихнули увесь світ. Подвиг Небесної Сотні — наша національна гордість, і безапеляційний орієнтир — вирвати Україну з чіпких лап хижого двоголового російського орла та перетворити на процвітаючу європейську державу».

•  Голова Верховної Ради Андрій Парубій: «Подвиг Небесної Сотні не був марним, він став фундаментом оновленої держави та єдності народу. Події Євромайдану спричинили докорінну зміну в душах, серцях та свідомості українців. Революція Гідності назавжди змінила та об’єднала наш народ.

•  Голова Кабінету Міністрів Владимир Гройсман: «Ми завжди пам’ятатимемо тих, хто заплатив своїм життям за нашу свободу, за наше прагнення жити у країні, де панує справедливість, а людина — найвища цінність. Разом з усіма українцями я низько схиляю голову перед загиблими на Майдані й висловлюю глибоке співчуття їх рідним і близьким».

•  Секретар РНБО Олександр Турчинов: «Важливо, щоб пам’яттю Героїв не прикривали політичну кон’юнктуру та екстремізм, так само, як і бездіяльність та зраду. Герої Небесної Сотні віддали свої життя, щоб Україна жила і була незалежною, демократичною та європейською. Наш обов’язок — зробити  все для цього!».

Чи вірять люди цим словам? Рівень довіри органам влади й окремим її представникам свідчить: в абсолютній більшості — ні. Чому?

«Майдан, Революція Гідності, Небесна Сотня, волонтери, добровольці, громадянське суспільство — все, що стало знаковим для нашої країни за останні роки, — все це генетично чуже правлячому класу та владі. — пише у ФБ політтехнолог Сергій Гайдай. — Все це сприймалося ними як катастрофа, потрясіння, лихо. Безглузде непорозуміння раптом звалилося нізвідки в їхнє розмірене і сите життя... Так, звичайно, найбільш спритні з них вміють використовувати потрясіння з вигодою для себе — і з успіхом це зробили і в 2014-му. Одна сім’я втекла — інша присіла на дерибан національних багатств. Правда тепер жити стало більш стрьомно. У повітрі постійно пахне загальнонародною розправою. Але крім страху їм ще й багато доводиться прикидатися: всі ці «пливе кача», «героям слава» — їм ворожі й огидні».

Більше сотні вбитих на Майдані — це плата за попередні помилки, нереформовану країну і втрачений час. Але жертви заради чого? Який результат? Через три роки все зрозумілішим стає те, що загиблі на Євромайдані стали інструментом в руках як внутрішньоукраїнських, так і геополітичних гравців. Хоча «День» із самого початку попереджав, що громадські активісти мають грати свою роль і бути не об’єктом, а суб’єктом під час тих складних подій. Однак бенефіціарами все одно стали як певні клани всередині країни, так і зовнішні сили, — тільки не сам Майдан.

«На жаль, українці навчились скидати владу, але ще не навчилися щось пропонувати взамін, — коментує «Дню» активний учасник Євромайдану, політолог Олександр Солонтай. — Безумовно, окремі сили скористалися тим, що народ скинув Януковича. Наприклад, цим скористалися одні олігархи в боротьбі проти інших. Через те, що народ не зміг запропонувати вчасно альтернативу, то вийшла заміна одних політиків на інших, які, по суті, є такими ж. Тим не менш, Януковича скинув саме народ. І в цьому є його великий потенціал, як рушійної сили».

«В річницю Революції Гідності я думаю про те, як легко ми створюємо собі кумирів, як радісно обманюємося і нагороджуємо владою, як медаллю, безглуздих людей, — додає у себе в «Фейсбуці» журналістка Ольга Василевська-Смаглюк. — Як же дістала ця наївна віра в чиновника, нахабного, який дорвався до корита, злого від того, що корито майже пусте, що після всіх, йому дісталися одні крихти. Може вже вистачить обожнювати чиновників, га? З рюкзаками і без, з величезними будинками, з порожніми деклараціями і повними гаманцями. Всіх».

Під час трьох лютневих днів, коли згадували жертв Небесної Сотні, в Києві та інших містах України відбулися мирні акції вшанування загиблих. Але не тільки. Були й протести. Найбільш численні та радикальні — в столиці. Зокрема, під час так званого блокадного віче 19 лютого біля готелю «Дніпро» сталися сутички з поліцією та бійцями Нацгвардії. Серед протестуючих були і народні депутати — Семен Семенченко та Єгор Соболєв. В результаті затримано кілька активістів (щодо шести з них складено адмінпротоколи), яких пізніше відпустили.

«На жаль, дату розстрілу людей на Майдані деякі політики використовують для піару на крові, — підкреслює Олександр Солонтай. — Причому займаються цим ті політики, які найбільше звинувачували владу у торгівлі на крові. Звичайно, щоб цього не було, влада сама мала би вже пред’явити розслідувані справи і посаджених хоча б виконавців злочинів. Ті ж гасла, які використовуються під час протестів, не завжди є об’єктивними. Наприклад, спекулятивно використовується тема «блокади» окупованих територій. Як можна говорити про «блокаду» окупованих територій без припинення відносин із самим окупантом? Адже таким чином ми самі собі шкодимо. Виходить, що наші рідні території, де живуть українські громадяни, ми відсікаємо, а з базовою територією окупанта ми стосунки продовжуємо. Навпаки, потрібно всіляко інтегрувати власні землі, зміцнювати з ними зв’язки. «Блокада» ж має здійснюватись пакетом: і окупант, і окуповані території повинні знаходитись в одних рівних умовах».

«Напевно, я єдиний, хто з мерів великих міст публічно підтримав «блокаду» ОРЛДО, — пише у ФБ міський голова Дніпра Борис Філатов. — У результаті, знаєте, хто мені подзвонив? Не СБУ, не АП, не ГПУ. Мені та моїй прес-службі обривали телефони медіа, які афільовані з Росією і Захарченко-Клименко-Курченко. Христом-Богом клянуся... Задумайтеся про це. А ще я завжди захищав тут Вову Парасюка та Семена Семенченка. Хто мене довго читає, той знає, що це чиста правда. Вова і Сема. Ви — два корисних ідіоти. Готовий сказати вам це в обличчя».   

До «блокади» ОРЛДО в суспільстві неоднозначне ставлення. Є ті, хто підтримує ініціативу активістів, і ті, хто проти. Про це свідчить і опитування, яке ми провели на сайті «Дня». До наших онлайн-читачів ми звернулися із запитанням: «Як ви ставитися до так званої блокади з боку окремих добровольців і депутатів окупованих територій?». І отримали наступні відповіді: позитивно, відповідальність за них має нести Кремль — 14% (47 голосів); позитивно, контрабанді й торгівлі з агресором — ні, — 63% (205 голосів); негативно, це віддаляє від нас українців із того боку — 12% (39 голосів); негативно, податки вони все одно платять в Україні — 7% (24 голоси); мені байдуже — 4% (13 голосів).

Насправді, неоднозначне ставлення людей має своє пояснення. Відсутність чіткої політики з боку нинішньої влади із самого початку російської агресії (війна чи АТО?), відсутність чіткості в економічних стосунках із Кремлем і окупованими територіями (воюємо чи торгуємо?), а також створена нею атмосфера напівмиру й суперцинізму фактично у всьому, спроектували аналогічні процеси та ставлення у відповідь. Тобто, «гібридна» політика влади породжує «гібридну» реакцію як у самому суспільстві, так і у ставленні до нашої країни з боку міжнародних партнерів. Плюс не треба забувати, що завжди є сили (всередині та ззовні), які готові використати хаос і слабкість у своїх інтересах.

Відповідним результатом зокрема є такі собі «мирні плани», які останнім часом виникають один за одним. Спочатку були «болісні компроміси» Віктора Пінчука, які викликали просто шквал негативної реакції, потім навздогін одразу з’явилася стаття Василя Філіпчука приблизно з аналогічними пропозиціями. І ось тепер маємо черговий план — від народного депутата Верховної Ради Андрія Артеменка. Щоправда, лідер РП Олег Ляшко вже вимагає від свого однопартійця скласти мандат (це до питання якості формування списків).

Отже, Артеменко нібито запропонував... президентові США Дональду Трампу альтернативний план мирного врегулювання українсько-російського конфлікту, який передав через колишнього радника Трампа Майкла Флінна. Про це пише The New York Times. За інформацією видання, Артеменко передав план через бізнесмена Фелікса Слейтера та юриста Трампа Майкла Коена. «По суті, його план передбачає виведення всіх російських військ зі  східної України, а також проведення референдуму щодо того, щоб передати Крим, українську територію, захоплену Росією у 2014 році, в оренду РФ терміном на 50 років», — відзначає видання.    

«Ідея з розв’язанням проблеми Криму, яку запропонував Артеменко, не є новою, — коментує «Дню» науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. — Я чув цю ідею від деяких експертів ще минулого й позаминулого року. Новим для мене є лише те, що вона сьогодні вкинута на обговорення в публічний простір України завдяки публікації NYT. Раніше Артеменко не був помічений у якихось зовнішньополітичних оцінках та коментарях. Тому його роль нині мені не зрозуміла і залишається відкритим питання — хто насправді є ініціатором таких заяв. Згадана ідея періодично вкидається в інформаційний простір для виявлення позицій у суспільстві та перевірки меж можливого компромісу. Важлива реакція України і її політичних гравців, США та Адміністрації Трампа, а також Росії. Таким чином це вкидання має на меті прозондувати реакції на подібні ініціативи».

«Таких депутатів треба позбавляти мандата, — коментує «Дню» народний депутат Ігор Луценко. — Нагадаю, що Надію Савченко ми виключили з «Батьківщини» за менш гучні заяви, ніж у Артеменка. Наскільки мені відомо, Артеменко потрапив до Ради через РПЛ за «квотою Льовочкіна». Тому, скоріш за все, за його заявами стоять Льовочкін і Росія».

Отже, якою, все ж таки, є стратегія влади щодо окупованих територій? Так, Президент Петро Порошенко неодноразово заявляв, що ми повернемо Донбас, але воєнного вирішення цієї проблеми немає, тільки — політико-дипломатичне. Тобто — Мінські угоди, які Росія не виконує. З іншого боку, Олександр Турчинов буквально днями заявив, що, підписавши указ про визнання паспортів і інших «документів» самопроголошених «ЛДНР», президент Росії Володимир Путін вийшов із Мінського процесу. Так який план у влади?

Цікаво, що представники владних структур, які мали б за родом діяльності відповідати на подібні питання, уникають цього. Наприклад, заступник секретаря РНБО Олександр Литвиненко сказав, що він взагалі не дає коментарів, а заступник глави Адміністрації Президента Костянтин Єлісєєв, який курує зовнішні питання в АП, заявив нам, що коментує тільки через свою прес-службу.

Нагадаємо, раніше своє бачення з приводу цього питання висловив голова робочої групи з питань безпеки від України в Тристоронній контактній групі Євген Марчук. Матеріал мав промовистий заголовок: «Євген МАРЧУК: «Україні потрібна Стратегія. Переможна Стратегія» («День», № 13—14 за 27 січня 2017 р.):

«Я пропоную, щоб українська влада розробила й озвучила широкий план мирної реінтеграції Донбасу. Відкладемо воєнний сценарій з боку України, за якого РФ обов’язково піде в наступ, а західні партнери від нас відвернуться, адже це означатиме порушення Мінських угод.

За реінтеграції ми маємо зняти фобії місцевого населення тимчасово окупованих територій. Треба чітко дати зрозуміти, як вирішуватимуть питання із втраченою власністю і втраченим бізнесом, хто буде допомагати тим, хто зазнав втрат, і в яких обсягах, та які будуть інвестиційні ініціативи для розбудови інфраструктури, відновлення підприємств, створення робочих місць. Окрім того, залишається питання — що буде з тими, хто по-різному співпрацював з агресором та окупаційною місцевою владою? Що, кому і як Україна має вибачити, крім тих, у кого кров на руках? Які гарантії надаватиме на цих територіях київська влада? Одним словом, потрібен офіційний деталізований план реінтеграції Донбасу, розписаний у часі та з усіх проблем, зокрема за принципами фінансування цього процесу.

Це надзвичайно важка підготовча робота. Крім того, такий документ має пройти через Верховну Раду, що буде дуже непросто. Без цього не обійдеться. Все це треба розробити і донести до людей. І переконаний, що якби зараз із безпілотника розкидали мільйон листівок із такою програмою, скажімо, по Луганську, то люди їх усі розібрали б.

Такий план потрібен не тільки самій Україні. Він продемонструє міжнародній спільноті, особливо ООН, що Україна реально готується до мирної (саме мирної!) реінтеграції Донбасу.

Певна річ, не варто бути наївними і гадати, що РФ сприйме наш варіант реінтеграції цих територій. Адже в плані реінтеграції має бути чітко зазначений сектор формування місцевих органів влади — можливо, спочатку тимчасові адміністрації, а потім вибори. Вибори ж ми проводитимемо згідно з українським законодавством, і для цього будуть створені об’єктивні умови. Треба бути реалістами і розуміти, що за нинішніх умов РФ не скоро піде з Донбасу. План реінтеграції — це стратегія, яка базується на усвідомленні того, що така реінтеграція завершиться дуже нескоро. Навіть за ідеальних умов на це підуть роки. Ми самі також достеменно не знаємо, як розгортатимуться події. Але ми мусимо бути готові як до загострення ситуації, так і до того, що РФ справді буде вимушена поступитися своїми позиціями».

Звісно, влада вже багато разів до чогось доходить, але із запізненням. Наприклад, тільки зараз заявили про те, що Україна розширить список заборонених до перевезення товарів на Донбасі. Хоча про це говорилося давно. Необхідно діяти на випередження, а не навздогін. України потрібен план. Декілька планів — на різні випадки життя. Ми маємо бути готові до всього!