Війни «хрещених батьків»

Днями у Вільнюсі відбулася дводенна конференція неурядових організацій Польщі, Литви, України, організована Форумом Броніслава Геремика та Єжи Гедройца, на якому обговорювалося майбутнє України. «День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі  Лілії ШЕВЦОВОЇ, яка була присутня на цьому форумі.

— Ваше враження?

— Найбільше ми чомусь сперечалися про стосунки Путіна та Януковича, які виявилися вирішальними в тому, що сталося останнім часом, у тому числі припинення процесу підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Адже по суті справи, в цій сазі три сторони. Звичайно, тандем Путін-Янукович є вирішальним.  Вони знають, в яку гру вони грають. Цю гру можна будь-коли змалювати в романі «Хрещені батьки України та Росії».

Для них найголовніше — не дати себе надути іншому. Цілком зрозуміло, що для Януковича основне завдання отримати фінансову підтримку від Путіна і при цьому не опинитися на прив’язі, як білоруський президент Лукашенко. У нього дуже обмежене поле маневру. Якщо він отримає хоч би щось він Путина, то виявиться в ролі білоруського лідера.

Найголовніше в цьому тандемі — це спроби двох лідерів Путіна і Януковича використовувати державні стосунки між Росією та Україною для власного виживання. Абсолютно зрозуміло, що для Путіна Україна є найважливішою опорою Євразійського союзу, який є фундаментом його особистої влади. І  абсолютно зрозуміло, що для Януковича Путін і Росія є фінансовим гаманцем. Питання: хто виграє в цій грі? Як я розумію, в будь-якому разі переможця не буде. Навіть зараз, коли ми власне говоримо, що Україна і Європа програли, а Путін виграв, перемога в Путіна вельми сумнівна. Бо навіть прокремлівські пропагандисти зараз якось стримали свій запал і говорять, начебто зараз Путін виграв цей тур. Але ж за те, що він намагається задушити Україну і посадити Україну собі на загривок, Росії доведеться платити. Вже наступного року Росії доведеться розщедритися на 10 млрд. доларів. Це скорочення ціни на газ і різних мит. І це для Росії, яка вступила в ситуацію рецесії і кризи, і вже думає, як би не провалитися в прірву. А якщо узяти, окрім Білорусі, такий доважок як Україна, це ще більше погіршить російську економічну ситуацію, і жодні гарантії того, що Янукович залишиться на прив’язі і на ланцюжку в Путіна — немає.

От як міркують кремлівські пропагандисти: зараз Янукович візьме гроші, 2015 року виграє президентські вибори, а потім він вже гратиме із Заходом. Тому для Путіна це очевидно, він грає в ці війни «хрещеного батька». І я так розумію, що жодної чіткої обіцянки Путіна дати певні гроші зараз Януковичу — немає. Янукович навряд чи отримає від Путіна якісь серйозні обіцянки. А вже точно навряд чи він отримає якесь фінансове вливання.

А те, що Путін обіцяв 15 млрд. доларів — це міф. Путін — не дурень і гроші видаватиме Януковичу частинами, намагаючись підсадити Януковича й Україну, як наркомана на наркотик. Але тут найголовніше, за межами цього тандему, нам потрібно побачити третього гравця — Європу.

Можна і потрібно поставити питання, чи зробила Європа все можливе для того, щоб убезпечити Україну від обіймів Росії, і для того, щоб, принаймні, полегшити втрати офіційного Києва і обмежити сумніви Януковича? Я думаю, що ні. Принаймні, Європа не зробила того, як це вона колись робила при вступі балтійських  держав і в НАТО, і в ЄС. І тому є пояснення: Європа переживає кризу, і вона зайнята собою. Америку не цікавить те, що відбуватися в Європі, тим більше на наших теренах. Усього лише декілька країн билися за Україну: Польща, Швеція, Литва. Їх зусиль виявилося недостатньо, щоб створити потужний європейський імпульс, який би змусив Януковича прийняти остаточне рішення: не вагатися. І тут є ще один актор — Німеччина. Вона теж лінувалася. Звичайно, Меркель перебуває в процесі формування уряду. Тому, я б сказав, що Європа не зіграла активної мобілізуючої ролі, яка б полегшила європейський вибір України. Саме Східне партнерство не зробило того мобілізуючого впливу на Україну, оскільки воно базується на одному принципі: не дратувати Росію. Європа своє слово в європейському виборі України не сказала. І тепер, дивлячись на Вільнюс 29 листопада, я приходжу до наступного висновку. Звичайно, і Польща, і Литва, і Швеція продовжуватимуть битися, гарантувати Києву, що двері до Угоди про асоціацію залишаються відкритими. Двері для повороту України до Європи залишаються відкритими. Я навіть не бачу тих можливостей, які може Брюссель і окремі європейські столиці використовувати для того, щоб розсіяти всі сумніви Януковича. Тут два чинники можуть зіграти роль і за п’ять хвилин до Нового року, щоб, можливо, підштовхнути Януковича до певного рішення. Це, по-перше, Євромайдан, якщо він продовжуватиметься і, по-друге, якщо українські олігархи, українська бізнес-еліта, нарешті, точно усвідомить небезпеку, яка неминуча при повороті України в обійми Москви.

Дуже важливо, що перетрактації Януковича з Путіним і те, що робить Путін з Україною і цей зашморг на шиї України, і всі ці сумніви, по суті, відкрили шлюзи Майдану. І не виключено, що цю хвилю буде у вас складно зупинити. А Євромайдан для Росії — це теж неприємна річ. Тому що Путін же набрався страху щодо власної влади після 2004 року після першого Майдану. І нинішній Майдан, який буде, поза сумнівом, уроком для російської опозиції, російського громадянського суспільства. І я думаю, Кремль це прекрасно розуміє. Навряд чи Кремль захотів би продовження цієї хвилі на Майдані Назалежності в Києві.

— Як ви думаєте, протягом часу, що залишився, після Євромайдану Європа винесе необхідні уроки, щоб розвіяти сумніви Януковича щодо підписання Угоди?

— Вам, напевно, видніше, наскільки Янукович свій порятунок і виживання бачить у здобутті фінансової допомоги Путіна. Або наскільки Путін є гарантією його власного виживання. Для мене незрозуміла психологія подібного типу, тому що вочевидь, що поворот у бік Європи може виявитися згубним для виживання Януковича. Тому він, вочевидь, розкидає зараз карти, яка карта допоможе його виживанню: допомога Путіна чи обіцянка допомоги з боку ЄС, яка в принципі загострюється тими вимогами, які підривають владу самого Януковича. Але зрозуміло одне. Якщо пані Меркель не сконцентрує свою увагу на Києві, не використає важку артилерію у вигляді певного тиску на Україну, який супроводжуватиметься не лише фінансовою допомогою, певними фінансовими зобов’язаннями, але і вимогами. І якщо Америка не включить свій ресурс впливу (а поки немає жодних підстав говорити, що вона робить це), я не знаю, які будуть чинники, який можуть змусити Януковича погодитися на загрозу нових торговельних воєн із Путіним.

Я абсолютно не розумію, як може Янукович ухвалити рішення на користь Європи без жорсткого тиску з боку не Брюсселя (хто зараз серйозно оцінює Брюссель, який демонструє слабкість і нездатність стати серйозним політичним чинником), а з боку Берліна і Вашингтона, де робиться серйозна політика,

Мені важко уявити, як Європа може консолідувати свій вплив і могутність, і раптом стати привабливою для української політичної еліти. Я не впевнена в тому, що Євромайдану буде достатньо, щоб вплинути на Януковича. Для цього, окрім Майдан, потрібний потужний європейський і західний вплив. Питання в тому, чи зможе за ці дні Європа й Америка це вплив сконцентрувати?

І тут є психологічний чинник, а саме наскільки Янукович побоюватиметься опинитися в ролі Лукашенка на прив’язі. Якщо Янукович відчує, що Путіну не можна довіряти, що Путін побоюється бути обдуреним, що Путін побоюється хитрості українців і Януковича, що Путін побоюється, що Янукович його кине, і що допомога і підтримка Путіна буде обтяжена дуже багатьма зобов’язаннями для Януковича, можливо, цей чинник якось  похитне його невпевненість.

Зараз немає жодної невизначеності: ні з приводу Путіна, ні з приводу очевидних намірів останніх акторів. Але найголовніше, що міф про те, що Україна може бути мостом між Європою і Росією, позбавлений будь-яких підстав. Зараз ми повинні поховати цей міф. Це неможливо. Сама Росія, яка поставила Україну перед жорстким вибором: або — або, по суті справи, поховала всі ілюзії щодо того, що Україна може продовжити політику Кучми: ласкаве теля смокче двох маток, іншими словами вагається між двома країнами. Україні треба справді вибрати.