Вибори: чотири «негативи» і один «позитив»

Є над чим задуматися після місцевих виборів. І політикам, і виборцям. Безумовно, перший показник — явка. За даними Центральної виборчої комісії, вона склала 46,62%. Можливо, для сталих демократій Заходу це абсолютно нормальний показник. Але для нас це показовий приклад — як «постмайданні» політики за достатньо короткий період можуть «розбазарити» надію людей, які за рахунок великих жертв привели їх до влади. Традиційно найвищу явку демонструє Галичина: Тернопільська область — 56,50%, Львівська область — 56,31%. Явку понад 50% також зафіксовано у Івано-Франківській, Волинський, Хмельницькій, Рівненській та Вінницькій областях. У Києві проголосували 41,87% виборців. Найменше виборців прийшли на дільниці в Донецькій (31,65%) та Луганській (35,27%) областях. Брак довіри і розчарування виборців — це ключова причина відсутності реформ у країні, але вона є похідною, бо саме бажання влади залишатися в старій системі координат створює великі ризики і проблеми для держави.

Другий показник — незважаючи на оновлений виборчий закон для місцевих виборів, на адресу якого свого часу пролунало достатньо критики з боку фахівців, проблем уникнути не вдалося. Винос бюлетенів із дільниць, «каруселі», підкуп виборців... — все це мало місце. А в Маріуполі та Красноармійську, попри бажання людей проголосувати, вибори взагалі було скасовано. В Маріуполі трапилася показова історія, коли монополіст у регіоні Рінат Ахметов вирішив забезпечити прохід у місцеві ради і мерію своїм ставленикам. Саме тому там розгорівся скандал із друкуванням бюлетенів у його типографії. Але, схоже, що для влади то вже було занадто, і Президент Петро Порошенко, який до того багато разів говорив про необхідність проведення виборів у місті, в цей день погодився їх скасувати.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Однак найбільш яскравим показником небажання щось змінювати, звичайно, стала ЦВК. Ще під час Революції Гідності Петро Порошенко заявив: «Зараз потрібно все зробити, щоб кардинально змінити склад ЦВК. Цей склад повинен бути таким, якому би довіряла вся країна, без цього — тільки поглиблення кризи. Жодних виборів із таким судом і з таким ЦВК не буде взагалі». Так от, склад Центральної виборчої комісії так і не змінили, а отже забезпечили поглиблення кризи. Термін повноважень 12 з 15 членів ЦВК сплив ще в червні 2014 року, проте ніхто це питання вирішувати не збирався. Адже послуги нинішніх членів ЦВК потрібні нинішній владі так само, як і попередній, за часів якої і була сформована комісія. Більше того, голова ЦВК Михайло Охендовський у червня 2015 року отримав з рук Президента Порошенка орден Ярослава Мудрого V ступеня. Чи треба ще щось пояснювати?

Абсолютна більшість експертів відзначають відсутність під час виборчої кампанії обговорення політичними партіями місцевих проблем. Фактично всі лозунги й агітація стосувалися загальнонаціональних питань. І це — третій показник. «На відміну від загальнонаціональних виборів глобального «покращення» не очікую, скоріше, очікую поліпшення умов для проживання в моєму рідному місті, — коментує «Дню» киянин Назар Приходько. — Київ — столиця України, де інфраструктура та благоустрій — це «Авгієві конюшні», які вимагають чистки ще з часів Косаківського (першого мера часів незалежності). Цьому, на жаль, кандидати як в мери, так і в депутати приділили обмаль уваги. Виборців заманювали гаслами, які мають відношення до державного рівня, та аж ніяк не до міського. В цьому — найголовніша проблема, і не тільки в Києві».

За результатами екзит-полу, проведеного центром «Соціальний моніторинг» на замовлення Комітету виборців, переможцем на виборах мера столиці став Віталій Кличко (40,4%), однак він не набрав достатньо голосів для перемоги у першому турі голосування. Водночас наразі невідоме ім’я суперника Кличка у другому турі, оскільки результати тих, хто його переслідує, — у рамках статистичної похибки: Володимир Бондаренко від «Батьківщини» (8,7%), Олександр Омельченко від «Єдності» (8,1%), Сергій Гусовський від «Самопомочі» (8%), Борислав Береза від «Партії рішучих громадян» (7,5%). На виборах до Київради бар’єр у 5% долають п’ять політсил: «БПП «Солідарність» — 28,3%, «Самопоміч» — 10,3%, «Батьківщина» — 10,1%, «Свобода» — 9,7%, «Єдність» — 8,3%. На межі подолання бар’єру «Партія рішучих громадян» — 4,8%.

Наступним, четвертим показником, стало оформлення на цих виборах модернізованої «ширки». Після оголошення остаточних результатів виборів ми ще побачимо повну картинку, але вже зараз очевидним є союз владної «БПП «Солідарність», куди фактично влилися «Народний фронт» і «УДАР», з колишніми регіоналами від проектів «Наш край» та «Опозиційний блок». Найбільш яскравим показником тут є Дніпропетровськ. У цьому місті основне протистояння розгорнулося між представником партії «УКРОП» Борисом Філатовим та членом «Опозиційного блоку» Олександром Вілкулом. Як показала виборча кампанія, проти першого в місті об’єдналися фактично всі політичні сили. Але за даними екзит-полу SOCIS, лідером у списку кандидатів на посаду мера Дніпропетровська став Борис Філатов — 39,1% голосів, на другому місті Олександр Вілкул — 33,1%. Отже, основна гостра боротьба тут ще попереду.

«Пенсіонери у нас голосують за Вілкула, а значить, за Ахметова, — коментує «Дню» підприємець із Дніпропетровська Юрій Фоменко. — Вони вважають, що голосуючи за Вілкула, вони голосують за СРСР. Військові взагалі в шоку. Вони так і говорять, що йшли на війну з нормального міста, а повернулися в «місто Вілкула». Того самого Вілкула, який пропагандував сепаратизм, бив дітей, крав комунальну власність. Жодній статті законодавства Вілкул не відповідав, і при цьому намагається представляти Дніпропетровськ, який ще недавно був символом патріотизму і нескореності. Основний настрій такий: люди не розуміють, що відбувається, адже видно, що пропрезидентська «Солідарність» працює разом з «Опоблоком». У самій «Солідарності» велика кількість колишніх регіоналів. Небезпека реінкарнації регіоналів не просто існує, вона настільки є явною, що у багатьох людей опускаються руки».

Але не тільки негативом запам’ятаються ці вибори. Світло в кінці тунелю таки з’явилося — п’ятий показник. Позитивним явищем на цих виборах став результат голосування в місті Глухів на Сумщині. Про принципову боротьбу в гетьманській столиці «День» неодноразово писав, і закликав українські та міжнародні ЗМІ звернути увагу на це місто. І от маємо тріумфальну перемогу представника відомого українського аристократичного роду Мішеля Терещенка, який, за попередніми даними його виборчого штабу, отримав 64,58% голосів. Основний конкурент Мішеля —  діючий мер Глухова Юрій Бурлака, колишній регіонал, який балотувався від «Волі народу» та був представником місцевого «смотрящего» Андрія Деркача — отримав 31,2%. Такі приклади не можуть не надихати. Подальша позитивна робота Терещенка на посаді міського голови цілком претендуватиме на приклад для всієї країни. І, звичайно, вселятиме надію.

Які особливості місцевих виборів? Які останні результати? Чого очікувати? Коментують експерти «Дня».

«ВИБОРЧУ ФОРМУЛУ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОТРІБНО ЗМІНЮВАТИ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Моє ставлення до нинішніх місцевих виборів песимістичне. Ми бачимо, що політична корупція не зникла. Адміністративний ресурс зменшився, але він все одно є. Саме час робити реформу децентралізації виборів, що було б логічним у руслі заяв про таку децентралізацію. А інакше це означає, що децентралізації ніякої не буде. Виборчу формулу насправді створили по аналогу Санкт-Петербурга 2011 року. Ця формула притаманна пострадянським елітам. Це модифікована пропорційна система. Насправді виборець бачить партію та її лідера, а самого кандидата зазначено маленькими літерами. Ця формула фактично не дозволяє проходити ні самовисуванцям, ні громадянському суспільству, ні новим політичним партіям. Вона спеціально так змодельована, що діє на користь лише великим партіям і пов’язаним із ними місцевим елітам. Але не на користь громадам. А саме про них має піклуватися держава, адже саме інтереси громади мають бути сутністю будь-яких реформ місцевого самоврядування. Майдан продемонстрував великий запит суспільства на розвиток такого самоврядування. Варто згадати, що саме місцеві ради стали в опозицію до Януковича. Це було показово, але зрештою такий запит не було почуто. Все це доводить, що ніякої реальної реформи ми не отримаємо.

На всіх місцевих виборах явка низька. Але зараз вона ще й посилена апатією людей, які відчувають, що у нинішньої влади немає бажання проводити будь-які реформи. Як наслідок вони не бачать, що місцеві вибори щось змінять. Люди не вірять в децентралізацію, адже ніхто реальних повноважень справжнім громадам передавати не збирається. Коли ми чуємо з вуст Кононенка те, що «Солідарність» стане ядром коаліції в місцевих радах, то це говорить про тенденції Януковича. Так само Партія регіонів хотіла мати монополію у всіх радах і дуже пишалася цим. Насправді в такій багатоскладовій системі, якою є українське суспільство, мати одну чи дві партії — це замало. Не менше 7—8 партій в Україні можуть відбити інтереси всіх прошарків населення. Лише така система може збалансувати ті конфлікти, які є в середині країни. У нас навпаки готується фактично радянська модель, яку «БПП» демонструє відверто. Звичайно, старше покоління буде за них голосувати, адже воно є дуже патерналістським. Фактично ми будемо мати нову партію влади, якою були ті ж самі НДП, а потім Партія регіонів. Ця модель, яка притаманна пострадянським країнам, у нас зберігається. І це незважаючи на те, що відбувся Майдан і у суспільства існує чітка вимога щодо реальної децентралізації. Суспільство ніхто не чує, а політичні партії залишаються такими ж, якими були, тобто сформованими навколо лідерів. Щойно виникає партія влади, то про жодну багатопартійність і можливість формування нових еліт не може бути й мови.

Така виборча формула, яку обов’язково треба змінювати, не відповідає основній вимозі — ми ніколи не отримаємо нових політичних еліт. Ключові партії зробили все, щоб ще й опанувати місцевий рівень. Тобто їм мало більшості в парламенті, вони ще й взялися за більшість на місцях. Це є саме спроба централізувати владу.

«ВЛАДА ЗАБЕЗПЕЧИЛА ЧЕСНІ ВИБОРИ, АЛЕ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ І МІСЦЕВІ ЕЛІТИ ЦЮ ВІЛЬНУ КОНКУРЕНЦІЮ СПРИЙНЯЛИ ВИКРИВЛЕНО»

Олександр ЧЕРНЕНКО, народний депутат, фракція «БПП»:

— Це були дуже складні вибори, і така складність була прогнозована. В ситуації неоднозначного закону і непростої політичної кон’юнктури, коли парламентські і позапарламентські партії вдалися в чистий популізм, та надскладної ситуації на сході України ми очікували, що вибори будуть непрості. Але моя оцінка щодо чесності і демократичності цих виборів в цілому відносно позитивна. На жаль, цей позитив був зіпсований низкою інцидентів, які пов’язані зі зривом виборів у наслідок неякісного друку бюлетенів в деяких містах. Про застосування адміністративного ресурсу з боку влади на сьогодні говорити не доводиться. Блок Порошенка на рівні обласних рад і міських рад обласних центрів присутній разом і з «Нашим краєм», «Батьківщиною», «Самопоміччю», «Відродженням», «Свободою». Останні взяли нормальний результат, що свідчить про те, що ніхто їм в адміністративному плані не заважав. Влада забезпечила чесні вибори, але політичні сили і місцеві еліти цю вільну конкуренцію сприйняли викривлено. Головна проблема — підкуп виборців. Адмінресурс проявився в локальному плані саме в особі міських голів, депутатів місцевих рад, які мають доступ до бюджетів місцевих рад і залучали його в своїй виборчій кампанії. Це стосувалося всіх політичних сил. Була також дуже низька якість роботи територіальних виборчих комісій.

Щодо «реінкарнації» регіоналів, то можу сказати, що такий момент присутній, але я б його не перебільшував. Варто згадати, що Партія регіонів у східних і навіть центральних регіонах завжди мала відчутний відсоток виборців. Якщо ці відсотки порівняти з нинішніми, то видно, що вони в рази менші. Щодо, наприклад, Кернеса, то для тих, хто стежив за соціологічними опитуваннями в Харкові, такі показники голосування не є дивиною. Ці настрої нікуди не поділися. На президентських і останніх парламентських виборах «Опозиційний блок» не набирав відповідних голосів, тому що суспільство було дезорієнтовано після втечі Януковича. Зараз на тлі економічної кризи вони будуть набирати дивіденди. Але це не означає, що ця тенденція відчутна. Приклади можна навести лише по деяким мерам міст. Але об’єктивно ці кандидати користуються підтримкою у себе на місцях. Щодо того, що влада і демократичні сили не спромоглися виставити конкурентного кандидата, то треба поставити запитання — а на кого ми там могли зробити ставку? Тому не можна казати, що ми «злили» Харків. Дуже важко там боротися і знайти людину, яка могла б ці настрої змінити. Тому просто необхідно шукати кандидата, сильнішого за Кернеса. Більш того, треба загалом покращувати ситуацію в Україні, щоб такі люди, як Кернес, не перемагали.

Можливість консолідації провладних сил з опозиційними партіями, які представляють саме колишніх регіоналів, я відкидаю повністю. Можна говорити про спільне голосування з ними з питань соціального забезпечення і комунальних проблем. У політичній сфері таке голосування неможливе. Наше завдання — створити саме демократичні коаліції в місцевих радах. Але за прикладом роботи коаліції в парламенті можна зробити висновок, що зробити це буде складно. Однак робити треба.

«СПРАВЖНЯ ДЕМОКРАТІЯ ФОРМУЄТЬСЯ ЗНИЗУ»

Євген ГОЛОВАХА, професор, заступник голови Iнституту соціології НАН України:

— До місцевих виборів я ставлюся як до багато в чому визначальних. Вважаю, що якщо будуть принципові зміни в Україні, то вони мають походити саме з місцевих осередків влади. У нас завжди надавали більшу вагу загальнодержавним виборам, а місцеві розглядали як другорядні. Насправді істинна демократія формується знизу. Там виникає можливість справжньої самореалізації. Народ у такому випадку може безпосередньо спостерігати за діяльністю влади, контролювати її. Якщо революція, як відомо, відкриває соціальні ліфти, то хотілося б, щоб цими ліфтами скористувалися люди освічені і професійні, і зорієнтовані не на вирішення особистих питань, а проблем громади. Я завжди насамперед спостерігав саме за місцевими виборами і гадаю, що певний крок до демократії ці вибори зробили. І це незважаючи на багато проблем, які виникли. З обраних людей на місцях мають формуватися кандидати для руху нагору.

У нас була порочна традиція, коли одразу у Верховну Раду проходили водії, охоронці, діти, свати, компаньйони тих, хто сплачував гроші за певні політичні проекти. Фактично ці люди виконували волю роботодавців. У парламент насправді мають іти адміністратори, управлінці, місцеві політики. Я завжди приводив приклад Америки. Там не прийде людина на високу посаду невідомо звідки. Не стане сенатором, якщо вона не пройде систему місцевих виборів. Саме так до влади прийшов Обама, який починав у своєму місті як волонтер. Лише потім його помітили партійні боси, і поступово він став сенатором, а згодом і президентом. Це вірний і природній шлях. Тому суспільство має приділяти особливу увагу місцевим виборам, хоча достатнього розуміння цього в народі ще немає. Доказ тому — не досить висока явка на нинішніх виборах.

Те, що політиками на місцевих виборах була обрана риторика загальнонаціональних векторів, пояснюється тим, що у суспільстві існує певна невизначеність стратегії шляху країни. В умовах війни дуже важко відволікатися від загальнонаціональних питань. Якби увагу приділяли більше місцевим питанням, то і активність виборців була б вищою. А це вже залежало від хисту політиків. Якщо навчимося розрізняти серйозних людей, то буде все добре.

Щодо так званих договорняків і заяв про те, що ці вибори є фінальною стадією перенавантаження влади, то нехай політики нам розповідають що хочуть, а існує реальність. Я був учасником багатьох шоу на телебаченні. Бачив, як запеклі політичні вороги змагалися перед телекамерами і як дружньо обіймали один одного в кулуарах. Проблема таких країн, як наша, де існує високий рівень корумпованості, ще й у тому, що дуже складно розірвати подібні зв’язки. Існують приклади того, що начебто опозиційні один до одного політики мали навіть спільний бізнес. Вони повинні зрозуміти, що становий принцип у країні треба змінювати. Інакше і в них у цій країні не буде майбутнього.

РЕГІОНИ

«ПОЛІТИКИ НЕ ЗМОГЛИ ПЕРЕКОНАТИ ОДЕСИТІВ ПРИЙТИ НА ДІЛЬНИЦІ»

Анатолій БОЙКО, голова Одеської обласної організації Комітету виборців України:

— Голосування в Одесі й області відбувалося досить спокійно. У той же час непокоїть чимала кількість випадків фотографування бюлетенів на дільницях у місті. Багато хто робив фото, щоб отримати знижку або каву у низці місцевих кафе. Але ми підозрюємо, що частина таких випадків є ознакою реалізації підкупу виборців.

Також були випадки «каруселей», незаконної видачі бюлетенів, проблеми зі списками виборців. На 40% дільниць спостерігачі від «ОПОРИ» зареєстрували процедурні порушення. Але я не можу сказати, що ці порушення якось відрізнялися від порушень на виборах минулих років.

Про попередні результати виборів поки що говорити складно, тому що екзит-поли були представлені без вибірки, кількості респондентів і похибки. Тому не зовсім зрозумілий рівень їх достовірності. Для мене несподіванкою став досить низький результат кандидата у мери Одеси Едуарда Гурвіца. Зараз йому дають не більше ніж 10%. Чинний мер Геннадій Труханов поки набирає до 50%, а його опонент Саша Боровик — близько 30%. Головна інтрига зараз — результат Труханова. Від нього залежить, чи буде другий тур виборів мера.

Явка виборців у Одеській області становила 41,87%. Така низька активність громадян пов’язана з недолугою і беззмістовною виборчою кампанією. Політики не змогли переконати одеситів прийти на дільниці і проголосувати за них.

«ЖОДНА ПОЛІТИЧНА СИЛА НЕ ЗМОЖЕ СТВОРИТИ БІЛЬШІСТЬ, ТОМУ ДОВЕДЕТЬСЯ ДОМОВЛЯТИСЯ»

Андрій ШУЛIКА, політолог, Дніпропетровськ:

— Дані, які показують екзит-поли щодо результатів виборів у Дніпропетровську, були цілком передбачувані. Фаворитами виборчих перегонів стали два претенденти на посаду міського голови: Борис Філатов від партії «УКРОП» і Олександр Вілкул від «Опозиційного блоку». Можна відзначити, що Філатов протягом кампанії значно наростив електоральну підтримку. Показники Вілкула, навпаки, залишилися майже на тому ж рівні.

Що стосується голосування за партії, то тут розклад приблизно той самий: за «УКРОП» — 31%, за «Опоблок» — 30%, «Громадська сила» — 9,4%. «СОЛІДАРНОСТЬ-БПП» — 7%. «Батьківщина» й «Самопоміч» балансують на межі 4-5%. Виходить, що жодна політична сила не зможе створити більшість, тому доведеться домовлятися про створення коаліції в Дніпропетровській міськраді. Тут ще велике питання, з ким блокуватиметься «БПП «Солідарність», оскільки під час кампанії було відмічено певну співпрацю з «Опоблоком». Судячи з усього, партії, що отримали невеликий відсоток голосів, можуть стати володарями «золотої акції». Лідер «УКРОПу» Борис Філатов уже звернувся до інших політичних сил з пропозицією про співпрацю.

Неприємною стороною цієї кампанії було використання «брудних» технологій. Були і роздача товарів, і анонімні листівки з компроматом, спрямовані проти опонентів, були й чутки для залякування виборців. Наприклад, поширили чутки про те, що на виборчих дільницях чергуватимуть воєнкоми, які роздаватимуть повістки людям призовному віку. Зрозуміло, що вони були розраховані на те, щоб на вибори побоялася прийти молодь, яка здебільшого підтримувала Філатова. Проте, явка на вибори, на мою думку, була непогана — 43%, хоча прогнозувалася на рівні 50—60%. За мірками України та Дніпропетровської області на місцевих виборах це нормальний результат. Адже раніше бувало, що на вибори  приходило всього 30-35% відсотків виборців. У цілому по області результатів я поки не знаю, оскільки ще йде підрахунок голосів.

Можу прогнозувати, що далі, в другому турі боротьби за посаду мера Дніпропетровська, буде дуже напружена боротьба. Тепер зійдуться безпосередньо, «лоб у лоб» дві політичні сили і їхні кандидати. Досі стиль їхніх виборчих кампаній істотно відрізнявся. Якщо Вілкул вів досить традиційну кампанію, то у Філатова вона була агресивною, він і його команда безпосередньо спілкувалися з виборцями. І це дало свій результат — у рейтингу Філатова спостерігається тенденція до зростання, і він має шанси на перемогу.

«КЕРНЕС ОТРИМУЄ ПОСАДУ МІСЬКОГО ГОЛОВИ Й ВІДНОСНУ БІЛЬШІСТЬ У МІСЬКРАДІ»

Віктор РОМАНЮК, доктор політичних наук, професор ХДАК:

— Вважаю, що під час голосування в Харкові й області не сталося нічого екстраординарного: «Я припускаю, що кінцеві результати істотно відрізнятимуться від даних екзит-полів. Але, навіть судячи з них, влада залишається в руках Кернеса. Він отримує посаду міського голови й відносну більшість у міськраді. Хоча ще має відбутися складний підрахунок, і треба почекати результатів».

Володимир ЧИСТIЛIН, журналіст і громадський активіст:

— Упевнений — результат був прогнозований, але якби явка була більшою, то була б можливість другого туру. «Схоже, що люди, які йшли проти Кернеса, самі не вірили у свою перемогу. Але треба розуміти, що Кернес не виграв! Те, що він набрав 60% при явці 40%, означає, що нинішнього мера підтримує лише чверть харків’ян. Потрібні лідери, які вестимуть системну роботу з виховання городян». Володимир Чистілін упевнений — Харкову треба відмовитися від ілюзій, що він «інтелектуальний і промисловий центр», це залишилося у минулому. «Ці вибори дали нам дуже витверезний момент! Харків різний, і у нього зараз важка затяжна смуга, пов’язана з періодом Добкіна-Кернеса. Якщо активізувати зусилля протягом двох місяців, то нічого не вийде. Потрібен системний комплексний підхід. Треба створювати деякий надпартійний рух, треба об’єднуватися, залишати  амбіції, образи й спільно використовувати ресурси Давтяна, менеджмент Сапронова, досвід Балути, цікаві ідеї Ситенка. Треба зрозуміти, за кого ми боремося, — за себе чи за Харків? Треба налаштовуватися на марафон, створювати свої проекти, ЗМІ, це довга тривала боротьба. І її треба починати буквально після підрахунку голосів».