Україні варто випробувати Росію на міцність

Зараз Україна вже достатньо зміцніла, щоб узяти ініціативу в свої руки й встановити міцне перемир’я на Донбасі, який зараз окупований Росією та її агентами. А Росія цілком може виявитися досить слабкою, щоб піддатися тиску. І зробити цей крок — в інтересах Києва. Якщо Україна скотиться до стану постійної війни з Росією, це зруйнує її демократію, економіку та систему безпеки.

•  Практично непомітно ситуація змінилася на користь України. Українська армія вже здатна витримувати щоденні атаки російських військовикіх. В результаті парламентських виборів, що відбулися в Україні у жовтні, в парламенті країни закріпилася прозахідна більшість, а її технократичний уряд, очевидно, рішуче налаштований провести радикальні реформи.

Тим часом, російська економіка зараз переживає вкрай важкий період через падаючі ціни на нафту й негативні наслідки західних санкцій. У боях на Донбасі загинула безліч російських громадян. А президент Росії Володимир Путін опинився в ізоляції.

•  Західні експерти не припиняють сперечатися про те, чи зможуть економічні проблеми змусити Росію піти на політичні поступки в українському питанні або ж вони зроблять її ще агресивнішою. Проте відповідь на це питання не можна знайти в процесі суперечок. Зараз необхідно перевірити наміри Росії на міцність.

Україна може розробити такий план дій, який дозволив би їй повернути позиції політичної переваги й водночас зміцнити систему безпеки та перспективи економічних реформ. Проте спершу Києву доведеться визнати вельми незручну реальність.

•  Ні Крим, ні дві сепаратистські проросійські республіки Донбасу не повернуться під крило України найближчим часом — якщо взагалі повернуться. В України немає фінансових і військових ресурсів, щоб їх повернути, і будь-яка спроба зробити це не знайде підтримки з боку Заходу й, можливо, навіть позбавить її допомоги США та Євросоюзу.

Таким чином, Київ має діяти так, ніби ці два сепаратистські регіони вже не є частиною України. Він вже поступово починає це робити, якщо судити з його нещодавнього рішення припинити виплату пенсій, ветеранської допомоги та субсидій, а також забезпечення банківських і поштових послуг у цих районах Донбасу.

•  Проте Київ не повинен визнавати, що ці регіони тепер належать  Росії. Це буде політичним самогубством для молодого уряду, який змушений вирішувати безліч проблем, до того ж дуже щедрим і зайвим подарунком для Москви. Мало того, Києву не варто робити жодних чітких заяв щодо остаточного статусу цих територій. Замість цього Україна має бути відкрита перед різними варіантами подальшого розвитку, переклавши відповідальність за економічне утримання цих областей на Росію.

Відгородившись від Криму та Донбасу, Україна лише виграє. Ці регіони традиційно були налаштовані проти реформ й Заходу і були проросійськими бастіонами з часів здобуття Україною незалежності. Їх відокремлення дозволить українському урядові провести радикальні реформи й позбавить Росію важливого важеля впливу на українську політику. Таким чином, те, що виглядає як втрата, насправді є надбанням.

•  Щобільше, обсяги промислового виробництва на Донбасі впали на 80%, а шахти, заводи й інфраструктура виявилися серйозно пошкоджені. Було б украй розумно для Києва дозволити Росії звалити на себе тягар відбудови зруйнованої економіки цього регіону.

Тільки-но Київ змириться із втратою Криму та Донбасу, він має запропонувати Росії розумний план мирного врегулювання ситуації у цих регіонах, де безперервний конфлікт все ще може перерости у справжню війну. В цьому плані мають бути присутні чотири пункти:

— створення нейтральної зони шириною в 50 кілометрів, половина якої простягатиметься на схід, а інша половина — на захід від нинішньої лінії битв;

— Запрошення незалежних миротворців та спостерігачів, які могли б патрулювати цю зону. Склад цих миротворчих сил має обговорюватися в ООН та ОБСЄ, й у обговоренні мають брати участь як представники українського уряду, так і представники сепаратистських регіонів;

— Оголошення про символічне відведення військ — таке, яке не спричинить здачу важливих територій, але при цьому продемонструє серйозність намірів України;

— Обіцянка не подавати заявку на вступ до НАТО протягом п’яти наступних років.

Якщо цей план буде прийнято і він виявиться життєздатним, Україна зможе отримати істотну вигоду. Це дозволить знизити ймовірність ескалації конфлікту на сході країни. Також це дозволить перевірити чесність намірів Росії досягти миру. Це створить сприятливі умови для проведення економічних реформ.

•  Відмова від членства в НАТО зробить цей план особливо привабливим для Росії, що не потребуватиме від Києва якихось значущих жертв. Цей альянс у будь-якому разі не прийме Україну до своїх лав найближчим часом — якщо взагалі прийме, а його готовність захищати Україну вельми сумнівна.

Росія і президент Путін також отримають із цього плану вигоду. Росія вже не зможе дозволити собі черговий раунд військових дій, якщо вона зіткнеться з глибоким економічним спадом. Нові жертви військових дій — за деякими оцінками, Росія за останні декілька місяців втратила близько 4 тисяч своїх солдатів — завдадуть удару по популярності й легітимності влади Путіна. Співпраця з Україною дозволить зменшити ізоляцію Росії на міжнародній арені.

•  Критики можуть сказати, що така ініціатива стане поступкою Путіну й заохоченням агресії Росії. Але це не так. В цьому випадку Україна не поступається Росії Кримом і Донбасом, а лише визнає об’єктивну реальність.

Україні потрібний передусім мир, якщо вона хоче почати й провести економічні реформи, окремі з яких можуть виявитися вельми хворобливими. Постійна війна за території, на повернення яких в України немає коштів, і надмірне прагнення вступити до альянсу, якому не потрібний військовий конфлікт із Росією, не мають жодного сенсу. Мало того, війна загрожує добробуту 40 мільйонів українських громадян заради виключно риторичної і зараз нездійсненної обіцянки звільнити 5 мільйонів українців, що проживають на територіях, які опинилися під контролем Росії.

•  України має унікальну можливість врятувати себе. Вона обов’язково повинна вхопитися за неї, випробувати на міцність намір Росії домогтися миру й запропонувати Путіну таке розв’язання його проблем, яке дозволить йому зберегти обличчя.

Los Angeles Times, США, 20 грудня 2014,  переклад inoСМІ.Ru

Раджан МЕНОН — професор політології Школи Павелла при Міському коледжі Нью-Йорка і старший науковий співробітник Інституту досліджень війни та миру Зальцмана. Співавтор книги Ukraine in Conflict, яка вийде друком у лютому.

Олександр МОТИЛЬ — професор політології університету Ратгерса в Ньюарку.