Євген Головаха: «Ми ризикуємо отримати гіршу моральну атмосферу, ніж за часів СРСР»

Згідно з результатами дослідження на сайті Університету Східної Англії рівень чесності людей істотно варіює від країни до країни. Британські соціологи дійшли висновку, що чим нижчий рівень економічного розвитку держави, тим більше його громадяни схильні до брехні. Про те, наскільки чесними є українці, «ДС» поспілкувалася із заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою.

Чи згодні ви з висновками британських науковців, що в бідних країнах люди менш чесні, ніж у багатих?

Є. Г. Так. Існує залежність між рівнем чесності й добробутом держави. Є дослідження, яке проводилося в різних державах. Школярам ставили дуже просте запитання: «Якщо ваш сусід по парті буде списувати, ви скажете про це вчителю чи ні?». І ось що виявилося: чим біднішою є країна, тим менше було бажаючих повідомити вчителю про те, що однокласник списує. Відповідно, у багатих, процвітаючих, демократичних державах було значно більше тих, хто готовий був сказати, що сусід по парті користується шпаргалкою, обманює.

Чому в бідних країнах більше нечесних людей?

Є. Г. Тому що це країни переважно традиційної культури. Німецький соціолог та економіст Макс Вебер у своїй книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» стверджував, що саме з протестантської етики й почалася модернізація суспільства. У тих культурах, які першими проклали шлях від традицій до модерну, існує відповідальність перед принципами, а в традиційних культурах — відповідальність перед людьми: раба перед паном, селянина перед феодалом, підлеглого перед начальником. Особливо яскраво це проявляється в японській культурі: якщо людина тобі колись у чомусь допомогла, то ти повинен бути йому вдячним і робити все, що йому завгодно, навіть якщо це порушує будь-які правила, закони. У нас це певною мірою теж є: кум служить куму, сват — сватові, брат — братові ...

У протестантській етиці цього немає, ти служиш принципом, а не людині. Звідси знеособлені відносини професійної діяльності, а це дуже важливий момент підвищення добробуту суспільства. Власне кажучи, успіх держави залежить від того, наскільки чесними є люди в ділових відносинах. І в дослідженні британських науковців це показано дуже добре.

Чи властива чесність менталітету української нації?

Є. Г. Ну звісно! Але це своєрідна чесність — це відповідальність перед іншими людьми. Проте не відповідальність перед моральними принципами. Ось в європейській культурі існує принцип «хай загине світ, але право восторжествує». Це і є служіння принципам. А у нас своя чесність. Ми вважаємо, що маємо бути чесні насамперед перед своїми родичами, потім — перед знайомими й в останню чергу перед принципами, які регулюють нормальні відносини між людьми. Ми по-своєму чесні, але така чесність не визначає добробут суспільства, економічний розвиток держави.

Ми в цьому відрізняємося від наших сусідів, наприклад, росіян і поляків?

 Є. Г. Від росіян та білорусів ні, у нас приблизно однакова ситуація з мораллю. У мене є наукова робота, в якій викладено концепцію «аморальної більшості». Ми ставили питання: «Як ви вважаєте, більшість людей заради кар’єри піде на нечесний вчинок?». І майже 80% респондентів відповіли, що так. Тобто більшість українців оцінюють оточуючих як людей безчесних, непорядних і таких, що не заслуговують на довіру. Йдеться про те, що ми один одного оцінюємо переважно як аморальних людей. По суті, така оцінка своїх співгромадян є насамперед самооцінкою. Хоча, звичайно, якщо запитати респондента: «Чи вважаєте ви себе аморальним?», вийде зовсім інша картина — позитивних відповідей буде 2-3%. Люди себе не бачать такими, якими вони бачать інших.

Чи залежить чесність від історичних періодів? Наприклад, у радянські часи люди були більш брехливими, ніж зараз, чи навпаки?

 Є. Г. Ми проводили дослідження громадської думки щодо основних моральних норм людської поведінки 1982 року, й тоді не було феномену «аморальної більшості». А ось у пострадянському суспільстві він з’явився. У радянські часи люди були більш чесними в особистісних стосунках і значно менш чесними у стосунках політичних, загальносоціальних. Хоча я не впевнений, що така ситуація не повернеться, люди будуть дуже обережні й нечесні у політичних питаннях. Атмосфера політичних переслідувань у нашому суспільстві повертається, ми починаємо ділити людей за принципом «наш — не наш». Ми ризикуємо отримати ще гіршу моральну атмосферу, ніж за часів Радянського Союзу.

Як позначаються політичні події останніх років, економічна криза, війна на сході країни на чесності українців? Ми почали більше говорити правду чи брехати?

Є. Г. Раз на два роки ми проводимо дослідження соціального цинізму в суспільстві. Найвищий рівень зневажливого, аморального ставлення до людей був 2012 року, в період правління Януковича. Тоді понад 68% опитаних сказали, що «майже кожен може збрехати, щоб уникнути неприємностей», а 78% респондентів відповіли, що «більшість людей здатні на обман, щоб просунутися по службі». 2014 року соціальний цинізм дещо знизився, на ці питання позитивно відповіли 65 і 74% опитаних відповідно. Ми стали, умовно кажучи, чеснішими. Наступного року ми перевіримо, як змінився рівень соціального цинізму в нашому суспільстві. Поки не можу нічого передбачити, ситуація є дуже невизначеною.

Як ви вважаєте, чи легше жити чесним людям або важче?

Є. Г. Чесність — дуже складна категорія. Є функціональна чесність — ти не обманюєш ділового партнера. Але це вузькопрагматичне розуміння чесності. Чесність — це набагато складніша категорія, і в деяких випадках вона є шкідливою для суспільства, якщо її абсолютизувати. Якщо говорити чесно кожному, що ти про нього думаєш, а він тобі у відповідь правду-матку, то жодного соціальної життя бути не може. Тобто всю правду говорити не треба, достатньо не брехати й годі. У моральних відносинах не можна бути ригористом — людиною, яка дотримується принципу говорити правду в будь-якій ситуації або засуджувати будь-який прояв порушення моральних принципів. Такі люди нестерпні. Але, з іншого боку, саме вони стають героями. Я наведу приклад — Махатма Ганді в Індії. Такого роду моральні авторитети перевертають світ, приносять колосальну користь суспільству. У нас є свій приклад — Василь Стус. Це була людина абсолютної чесності, він взагалі органічно не міг брехати й завжди говорив тільки правду. І він за неї загинув.
Часто лідерами стають дуже чесні люди, вони домагаються соціального успіху, здавалося б, усупереч усьому. Бо навіть у тих негідників, які здатні за всяку ціну рватися до влади, є внутрішня повага до людей, які на них абсолютно несхожі. Хоча вони здатні цих людей переслідувати й знищувати.

Але все-таки домогтися успіху легше нечесній людині?

Є. Г. Зважаючи на те, що вважати життєвим успіхом. На мою думку, основним критерієм життєвого успіху є репутація — справжнього науковця, непродажного журналіста тощо. А хтось вважає, що «Бентлі» й Межигір’я. Якщо суспільство обере правильний критерій життєвого успіху, тоді все буде добре. Однак суспільство — складне утворення, у кожної людини своє розуміння життєвого успіху.

Яку пораду ви б дали керівництву країни, щоб пробудити в людях чесність?

Є. Г. Дуже просту — почніть із себе, будьте чесними. І люди наслідуватимуть ваш приклад. Можна просторікувати про чесність роками й домагатися протилежного результату. Але якщо представники влади покажуть, що вони чесні й будуть дотримуватися цього принципу неухильно, у нас в країні будуть чесні громадяни.

Олена Доспєхова

Джерело: dsnews.ua