Адмірал де Траверсе — життя, віддане морю

Діяльність адмірала де Траверсе в Україні була тісно пов’язана з Чорноморським флотом, містами Миколаєвом і Севастополем. В українських джерелах відомостей про флотоводця на диво мало. Відомі всього три публікації: Ю. Крючкова «Історія Миколаєва» (1996 р.), Л. Левченка «Миколаївський військовий губернатор І.І. де Траверсе» (2000 р.) і «Французи в Україні: герцог Ришельє, граф Ланжерон, маркіз де Траверсе» (2002 р.) — автора цієї статті.

Жан-Батист де Траверсе народився у сім’ї морського офіцера в 1754 році на острові Мартиніка — колонії Франції. Маркізи де Траверсе — гілка старовинного французького роду Прево де Сансак, що згадується в письмових документах уже в ХIV столітті. За сімейною традицією, він почав бойову службу на кораблях французького флоту гардемарином у віці 12 років; брав участь у багатьох морських битвах.

За роки правління короля Людовика ХVI де Траверсе зробив блискучу кар’єру і був призначений капітаном корабля; маркіза вважали одним із кращих морських офіцерів Франції: за його плечами були вже десятки виграних морських битв, взяття кількох фортець. Новий розділ біографії — участь у війні за незалежність Північної Америки, де він зіграв основну роль у битві при Чизпіку, за що й отримав вищу нагороду — хрест Святого Людовика (1782). Крім французького, його нагородили й вищим американським орденом Цинциннаті. У Бостоні де Траверсе було запрошено на аудієнцію до генерала Вашингтона, майбутнього президента Сполучених Штатів. Сучасники характеризували маркіза як видатного мореплавця, фахівця у суднобудуванні. Цей витончений французький аристократ, із гарними манерами, розумна і блискуче освічена людина, був улюбленцем короля Франції.

Залишити свою вітчизну маркіза де Траверсе, як і багатьох інших представників вищого дворянства, змусив революційний терор у роки Великої французької революції. Жан-Батист поїхав у відпустку до Швейцарії, де й отримав запрошення російської імператриці Катерини II піти на російську службу. Його професійні знання, порядність, відданість справі, організаторські здібності посприяли швидкому просуванню по службі. За Катерини II він командував галерним флотом на Балтиці, за Павла І, у чині віце-адмірала, бився проти англо-шведського флоту, за Олександра I протягом семи років командував Чорноморським флотом. У 1811 році, отримавши російське підданство і відмовившись від вельми приємного запрошення Наполеона I повернутися на батьківщину і прийняти командування флотом Франції, де Траверсе призначається Олександром I військово-морським міністром Російської імперії.

Після укладення Тильзитського миру (1807 р.) маркіз забезпечував на Балтиці континентальну блокаду Англії; з початком Вітчизняної війни 1812 року силами Балтійського флоту і пішого Гвардійського екіпажу — оборону портів Фінської затоки і Санкт-Петербурга від французьких кораблів і франко-прусських сухопутних сил; одночасно підлеглі йому флотські екіпажі билися під Полоцьком, Смоленськом, при Бородині. Імператор Росії пропонує де Траверсе графський титул. Він відмовляється, бажаючи зберегти за своїми спадкоємцями родовий титул маркіза.

Особливої уваги заслуговує діяльність Івана Івановича (так його почали називати в імперії), де Траверсе на півдні України — в середині 1802 року його було призначено «головним командиром Чорноморського флоту і портів». 20 березня 1805 року офіційно затверджується на посаді Миколаївського і Севастопольського військового губернатора. Маркіз де Траверсе створив самостійну адміністрацію цих міст, незалежну від Херсонської губернії.

Адмірал здійснив низку військово-морських експедицій, брав участь у взятті Анапи 1807 року. Після розширення південних володінь Росії західну частину Новоросійського краю віддали під керівництво герцога Рiшельє, а східну (з Кавказом включно) — де Траверсі.

Успішною була його діяльність на посту губернатора Миколаєва. Непоказне містечко перетворилося на справжнє місто. З’явився ботанічний сад, театр, ремісниче управління, картографічне бюро з друкарнею; відкрито кабінет старожитностей, бібліотеку й багато інших установ, затверджено перший герб міста, будують понтонний міст...

У 1804 році в Миколаєві було відкрите училище флотських юнг з окремим артилерійським відділенням, на якому повинні були навчатися сироти. В училищі готували шкіперів, фельдшерів, писарів, на артилерійському відділенні — майбутніх унтер-офіцерів і офіцерів морської артилерії. Де Траверсе вимагав поновлення роботи Чорноморського кадетського корпусу для дітей флотських офіцерів і дворян Південного краю.

На миколаївській судноверфі відроджувалося кораблебудування на Чорному морі — фактично адмірал став піонером у цій сфері. Було закладено й побудовано декілька кораблів: дві бригантини «Десна» і «Дністер», корвет «Або», фрегат «Мінерва», корабель «Лісове» (лише другий корабель, що зійшов зі стапелів верфі в Миколаєві)... Під час будівництва корабля «Правий» уперше в історії вітчизняного суднобудування було використано мідну обшивку і мідне кріплення підводної частини. Миколаїв був добре захищений із моря; зокрема, на Волоській косі та Глибокій пристані проектують тимчасові батареї.

У полі зору маркіза — зміцнення Севастополя з суші. У 1809 році він подав проект «Про підняття Севастополя на рівень першокласної фортеці». З цією метою було запропоновано огородити все місто кам’яними стінами з бастіонами і ровами. Цього ж року, на північному березі Севастопольського рейду було побудовано п’ять земляних батарей, а на південній стороні створено лінію земляних укріплень — від Карантинної бухти до Південної..

Губернатор створює комісію з перевірки прав землевласників. У результаті її роботи з’ясувалося, якщо повернути самовільно захоплені землі, тодi можна істотно збільшити землі, що належать Миколаєву і Севастополю. Де Траверсе дибився дозволу відбирати ті землі, власники яких не виконали умов відведення. Власники земель не мали наміру розлучатися зі своїми ділянками і порушили цілу низку судових процесів у відповідь на вимогу де Траверсе надати відповідні документи. Судові процеси тривалий довгий час і через зрозумілі причини не викликали теплих почуттів до губернатора краю, який переслідував виключно державні інтереси.

За діяльністю де Траверсе уважно і ревниво спостерігав Наполеон. Посол Коленкур регулярно докладав французькому імператору про успіхи маркіза, якого дуже цінував Олександр I за його військові й адміністративні здібності. Наполеон запропонував де Траверсе повернутися до Франції на будь-яких умовах, пропонував посаду морського міністра Франції. Маркіз категорично відмовився. До того часу він уже вирішив прийняти російське громадянство. Французький консул в Одесі Мюр пригадував, що його земляк користувався цілковитою довірою російського імператора. За свідченнями сучасників, маркіз був людиною запальної вдачі, але доброю і відхідливою за своїм характером.

Коли почалася війна з Наполеоном, військово-морський міністр де Траверсе стояв біля витоків створення морської піхоти. У 1812 році в російській армії було 105 батальйонів (70 тисяч чоловік) «морських піхотинців». Ніколи ще за всю історію Російської імперії не здійснювали стільки морських експедицій, як за міністра Івана Івановича де Траверсе. Так, за все ХIХ століття їх було організовано 20, з них за роки його командування — 13, у тому числі й до Антарктиди. Групу невідомих островів біля Антарктиди Фаддей Беллінсгаузен назвав островами Траверсе. Ще один невеликий острів, який також має ім’я де Траверсе і відкритий Отто Коцебу, знаходиться у Тихому океані, біля Маршаллових островів. Міністр приділяв велику увагу організації наукових морських експедицій. Після успішного завершення експедицій Беллінсгаузена та Івана Крузенштерна де Траверсе став повним кавалером усіх орденів Російської імперії; за організацію цієї експедиції його нагородили орденом Андрія Первозванного.

Іван Іванович де Траверсе помер у своєму маєтку 18 травня 1831 року, будучи членом Державної Ради.

Життя маркіза де Траверсе дуже цікаве передусім, як частина історії Франції, України, Росії, США. Незважаючи на жодні історичні «приливи і відливи», він залишив про себе добру пам’ять як у Франції, так і на новій батьківщині.