Аскольд — перший хрещений князь Русі?
Редакція «Дня» продовжує публікацію матеріалів із майбутнього альбому «100 портретів з історії України», підготовлених заслуженим художником України Владленом Большевиковим і кандидатами історичних наук Віктором Гусєвим і Юрієм Калінцевим. Нинішня публікація присвячена київському князю Аскольду.
IХ століття — період розвитку Російської землі, що забезпечив їй видне місце в системі європейських держав раннього середньовіччя й зумовив багато що в її подальшому історичному житті. Нестор та інші давньоруські книжники IХ—XII сторіччя відновлювали події попереднього часу, спираючись на перекази, легенди, інші фольклорні джерела. Тому діяння й біографії основних персонажів російської історії IХ сторіччя багато в чому зберігають легендарну основу.
Так, у «Повісті временних літ» київські князі Аскольд і Дір подані читачу як варяги, бояри Рюріка, котрі відпросилися у нього в похід на Константинополь і неначе б попутно оволоділи Полянською землею та Києвом. Однак залучення інших літописних відомостей, матеріалів західних і східних історичних хронік дозволило більшості істориків прийти до висновку про те, що версія про варязьке походження Аскольда і Діра неправильна. І що цих київських князів IХ століття треба вважати останніми представниками місцевої київської династії. Хоч у літописах Аскольд і Дір майже завжди діють разом, багато дослідників не вважають їх за співправителів (можливо, вони й були братами з великою різницею у віці. — Авт.). Значна частина істориків вважає, що Аскольд княжив у 40—60-х, а Дір був його наступником і княжив до початку 80-х IХ століття. Інші вчені бачать Аскольда спадкоємцем Діра і саме зі смертю першого пов'язують зміну правлячої династії у Києві.
У будь-якому разі з ім'ям Аскольда в сучасній історичній науці пов'язується активна політика збирання навколо Києва земель союзів східних слов'янських племен — політика, що привела до їхнього об'єднання у Давньоруський державі наступного, Х століття. Однак зайнята складними внутрішніми соціально-політичними процесами Русь аж ніяк не була вільна від необхідності вести озброєну боротьбу з деякими своїми сусідами.
За правління Аскольда було здійснено знамениті походи русичів проти Візантії. Особливо широкий резонанс викликали події 860 року, коли воїни князя Аскольда напали на Константинополь. Російські літописи й візантійські джерела відтворюють досить докладну картину цих подій і навіть точну дату початку облоги візантійської столиці — 18 червня 860 року. Рано вранці російський флот у 200 човнів увірвався в бухту Золотий Ріг і висадив десант, який разом із пішою раттю, що підійшла, оточив Константинополь. Через тиждень було досягнуто мирної угоди, Аскольд зняв облогу і, отримавши величезну контрибуцію, повернувся до Києва.
Результатом активних контактів Русі й Візантії у 860-ті роки стало укладення між ними мирного договору. Існує припущення, що, відповідно до цієї угоди, Візантія зобов'язалася виплачувати Русі щорічну данину, а Русь — надавати військову допомогу візантійцям. Наслідком цього договору й стала подальша активність князя Аскольда на Сході. Тому похід слов'янських дружин на Сбесгун в Ісфагані (іранській провінції на південному березі Каспійського моря) значною мірою було виконанням союзних зобов'язань перед Візантією, що воювала в той час із Арабським халіфатом.
На 60-ті роки IХ сторіччя припадає ще одне важливе повідомлення візантійських джерел: хрещення Аскольда та його найближчого оточення. Ця подія мала величезне значення в подальшому розвитку Російської землі, її культурних і політичних зв'язків із європейськими державами. Факт хрещення Аскольда спонукав ряд істориків і публіцистів висловити твердження про запровадження християнства на Русі не за князя Володимира, а на сто з лишком років раніше, за князя Аскольда. Чи є достатні підстави для такої гіпотези, покаже подальший науковий пошук.
Після викладу згаданих подій ім'я київського князя майже на двадцять років зникає з поля зору російських літописців. Потім у «Повісті временних літ» під 822 роком іде розповідь про захоплення Києва варягами, котрі прикинулися мирними купцями, вбивство Аскольда й Діра та початок князювання Олега. Того самого, котрий відомий читачеві з дитинства за пушкінською «Піснею про віщого Олега».
Аскольда й Діра ховали, певно, за християнським обрядом. Пізніше якийсь Ольма побудує на місці могили Аскольда церкву святого Миколи. Звідси, можливо, й існує думка, що Микола — християнське ім'я Аскольда, дане йому при хрещенні. Нині на цьому легендарному місці височіє церква-ротонда, зведена 1810 року, а назва живописного куточка на дніпровських схилах — Аскольдова могила — передається киянам із покоління в покоління.
№233 04.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
