Бронзовий Фенікс,
Знавці старовини стверджують, що років двісті тому на Великдень дзвони Києво-Печерської лаври було чути за сто верст, навіть у самому Чернігові.
Дзвони з’явились у Європі близько VII століття. Очевидно, були завезені з Азії. Принаймні у XI столітті бенедиктіанський чернець Теофіл у «Короткому викладі різних штук» — першій ремісничій енциклопедії — наводив рецепт бронзи: «Коли мідь виплавлена, до неї домішують п’яту частину олова, й таким чином готують метал, із якого роблять дзвони». З найстарших українських дзвонів дожив до нашого часу «Святоюрський», відлитий Яковом Скорою у Львові 1341 року.
За століття склад металу дзвонів майже не змінився, чого не можна сказати про ставлення до них сильних світу цього. Втопивши у крові самостійність Великого Новгорода, князь московський Іван IV наказав вирвати у його вічевого дзвона язика. Дзвін удільної Твері сікли батогами, а по тому заслали до Сибіру. Цар Петро переливав їх на гармати, щоправда, пізніше закуповував голландські. Комуністи просто розбивали або задешево збували за кордон: чудові дзвони Стенфордського університету США завезені у 20-х роках із тодішньої совдепії.
30 червня 1918 року Раднарком РРФСР видав декрет «Про набатний дзвін», за яким піддавали суду революційного трибуналу кожного, хто насмілився бити у дзвони «на сполох».
Як пригадував останній дзвонар Софії київської отець Федір, червоноармійці кілька днів за допомогою трактора виривали її серце — сорокатонного «Рафаїла», відлитого у 1705 році київським майстром Опанасом Петровичем. Та що дзвони — самі їх імена були десятиліття під забороною: «Рафаїла» й «Мазепу», який чудом залишився на дзвіниці, згадували у спеціальних публікаціях лише за вагою...
Не обійшло варварство й батьківщини автора славнозвісної «Пісні про дзвін» Фрідріха Шіллера: у сороковому році рейхсміністр Герінг заявив, що Німеччині досить 10—12 дзвонів, усі інші — резерв для Великої війни. Тисячами їх звозили на кладовища металу...
«ВІНЕЦЬ МЕТАЛУ — ДЗВІН»
Ожили дзвони Софії київської лиш на початку 90-х. Серед небагатьох ентузіастів, які доклали до того руку, був майбутній професор Київського університету культури Георгій Черненко. Професійний музикант, він свого часу супроводжував грою на дзвонах сцени з «Хованщини» у Київському театрі опери та балету. Зустріч із великими дзвонами Володимирського собору у Києві він описує так:
— Перший раз ми грали із дзвонарем Василем Капутинським дуже довго. Після того я нутрощами, шкірою відчував якийсь нездоланний жах. Щось рушилося в мені, крізь мене неначе проходив струм високої напруги. Той приголомшуючий стан тривав майже добу. Я дав собі слово ніколи не підніматися на ту дзвіницю, та вже у вівторок неначе якась сила потягнула туди. У четвер не витримав — прибіг до собору й постояв поруч. У п’ятницю прийшов до дзвонаря і попросив дозволити вдарити хоч один раз у великий дзвін. Відтоді кожне свято і неділю я грав на дзвонах Святого Володимира.
Такий стан опановує майже кожного, хто має справу із великими дзвонами. На одному науковому семінарі німецькі дослідники доводили, що інфразвуки великих дзвонів розкривають отвори шкіри людини, позитивно впливають на її енергетику на атомному рівні. Процеси ці відбуваються на відстані 1,5—3 метри від дзвонів, тому більшість людей не підозрює про цілющі можливості цих звуків.
Між іншим, великі дзвони мають до 20 обертонів, які й пробуджують у людях не лише ні з чим не зрівняну насолоду звуком, але й інше сприйняття звукової палітри світу.
ЗАБУТЕ — ТО НЕ ВМЕРЛЕ
Тоді ж у Черненка виникла ідея: після кожної недільної служби робити 15-хвилинні концерти православних дзвонів Володимирського собору. Він уже мав знайдені у письменах Лаври знамениті канонічні Іоанівські дзвони, що правили за спеціальним сценарієм, ноти дзвонів Володимирського собору Парижа. Однак від церковних ієрархів одержали присуд: «Ця дзвіниця не для концертів, а для служби»...
«З дозволєнія начальства» перший концерт на відреставрованих дзвонах Софії київської мав відбутися о 15-й годині 7 березня 1991 року. Увечері та на свято грати заборонили, як і повідомляти про концерт по радіо та телебаченню — КПРС була ще в силі. Допомогла преса. На майдані зібралася сила-силенна народу. З першими 12 ударами «Мазепи» з навколишніх будинків почали вибігати люди: деякі з них плакали — з 1929 року вони вперше почули голос Святої Софії. Був іще один концерт, а потім міжцерковні свари за Софію змусили керівництво музею-заповідника зачинитися наглухо за Софійськими мурами...
КАРИЛЬЙОН
На зламі IX століття у французьких землях з’явився карильйон — система клавіатури, за допомогою якої можна було грати на дзвонах мелодію. Карильйон набув широкого розповсюдження в Європі.
Однак у православній службі, на відміну від католицької, інструментальна музика не використовувалася. Так на Заході та Сході порізно формувалися два типи гри на дзвонах. Одним із центрів мистецтва гри на карильйоні стало фламандське місто Мехелен. Три століття тому карильйоніст Джеф Денін заснував у ньому королівську школу гри на дзвонах.
На початку 90-х до директора цієї школи Джо Хаазена завітали двоє, котрі відрекомендувалися дзвонарями з України. Оскільки Хаазен навчався фортепіано у Ленінграді, він зацікавився прибульцями — як то вони опанують невідомий карильйон.
Можна уявити враження Хаазена, коли пани Черненко та Ульянов у чотири руки зіграли прелюдію і фугу до мінор Баха. Людина з непоганим відчуттям гумору — Хаазен зрозумів, що його розігрують, коли гості почали запевняти, що так грають усі українські дзвонарі. Можливо, від тої витівки й пролягла дружба між Києвом та Мехеленом. Мала вона, так би мовити, і фізичний вимір — перший в Україні карильйон, що його встановили цього року на дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору у Києві.
ДО НАС ТЕЖ БУДУТЬ ПРИЇЖДЖАТИ СЛУХАТИ КОНЦЕРТИ НА ДЗВОНАХ
Коли почалася метушня навкруги замовлення на дзвони Михайлівського Золотоверхого, Черненко написав листа на ім’я градоначальника Омельченка. Виклав своє бачення сучасної дзвіниці та її начиння. Врешті-решт проект встановлення хроматичних дзвонів (спеціально підібраних) і пристрою для гри на них (цими евфемізмами користувалися, аби заспокоїти тих, кого «католицька витівка — карильйон» кидала у стовбняк) були готові. Після чергової поїздки на концерти до Мехелена привіз Георгій Васильович відеоплівку — карильйон Санкт-Ромбатського собору. За цим відео на київській фірмі «Авіан» Леонід і Сергій Ботвінки створили свою версію старовинного інструмента. На жаль, дзвони відливали аж три фірми й виникла проблема з їх настройкою. Робили це на заводах «Більшовик» та Інституту проблем лиття. Бувало, «десятка» з власної кишені вирішувала питання замість двох місяців за 15 хвилин... Перший український карільйон виявився не тільки оригінальним за вирішенням, але й незрівнянно дешевшим за аналог західних фірм, який сягає мільйона доларів.
Поки у Відні готують замовлений механізм відтворення мелодії, керуючий комп’ютер для відбивання на дзвонах кожної години, на дзвіницю приходять вихованці київської семінарії і з шостої ранку до 12-ї ночі ведуть лік годинам дзвонами Золотоверхого. Георгій Черненко обіцяє зустріти свого бельгійського друга мелодією відомої фламандської пісні. Будемо мати нагоду почути концерти, яких іще не чула столиця. Концерти на дзвонах.
Дехто припускає, що виникне нова традиція супроводження літургій в українській церкві грою на карильйоні. Як би там не було, дзвони, наче казковий Фенікс, воскресають із попелу забуття до нового часу, де не буде місця вирваним у дзвонів язикам і знесеним дзвіницям...
