Голодомор: прорив інформаційної блокади
1987 рік можна вважати часом остаточного перелому в протистоянні між КДБ і діаспорою навколо трагедії Голодомору
Інформаційна блокада довкола Голодомору утримувалась комуністами десятки років, майже до останніх днів радянської влади в Україні. На початку 1980-х українці діаспори кинули їй серйозний виклик — розпочали підготовку до вшанування 50-ї річниці трагедії. Окремі повідомлення та публікації, присвячені Голодомору, з’являлися за кордоном і раніше. Але цього разу було заплановано масштабну інформаційну кампанію із залученням провідних науковців, журналістів, із громадськими акціями і тиском на західних політиків. Світ, який десятки років заплющував очі на українську трагедію, мав почути правду.
Комуністи дуже швидко відчули загрозу кампанії відновлення пам’яті, тому КДБ із самого початку пильно спостерігав за діями українців діаспори й намагався чинити їм всілякі перепони. Перші повідомлення КДБ про підготовку відзначення 50-ї річниці Голодомору датуються груднем 1982 року. Наступного — 1983 — року чекісти вже регулярно звітують Володимирові Щербицькому про українську кампанію та власні спроби її зупинити. В інформації від березня того року повідомлялося, що голова уряду УНР в екзилі Ярослав Рудницький направив Генеральному секретареві ООН меморандум із даними про Голодомор і звинуваченнями СРСР у геноциді українців.
Щоб привернути увагу світової преси та західних політиків до проблеми Голодомору, українські громадські організації проводять численні мітинги та пікети під радянськими дипломатичними представництвами. Одна з найбільших таких акцій відбулася 2 жовтня 1983 року у Вашингтоні поблизу радянського посольства. У мітингу взяло участь близько восьми тисяч осіб.
Особливо небезпечним для радянської влади стало залучення закордонними українцями до кампанії провідних політиків своїх держав. КДБ 1 червня 1983 року повідомляв: «Наццентри намагаються притягнути до цього пропагандистського шуму окремих державних діячів США. Зокрема, їм вдалося схилити члена палати представників Конгресу США Дж. Соломона внести на розгляд Конгресу проект провокаційної резолюції, що містить заклик до американського президента «оголосити прокламацію, яка засуджує політику геноциду українського народу», заслухати на засіданнях Конгресу «свідків —очевидців голоду».
У жовтні голова КДБ УРСР С. Муха інформував керівництво Комуністичної партії, що «чільникам «Організації захисту прав людини на Україні» вдалося схилити члена палати представників від штату Нью-Джерсі — Дж. Флоріо — внести на розгляд Конгресу питання про створення урядової комісії «з розслідування причин і обставин голоду в Україні в 1932—1933 роках». Через нацпресу оунівці звернулися до української діаспори в США із закликом чинити тиск на конгресменів інших штатів, щоб вони «підтримали пропозицію Флоріо». У грудні занепокоєні кадебісти писали, що в Канаді в акції до роковин Голодомору запланована участь лідера консервативної партії Канади, майбутнього прем’єра Браяна Малруні.
Чекісти відслідковували не лише активні політичні дії українців діаспори, а й організовані ними наукові форуми. У повідомленні від 19 травня 1983 року йдеться про підготовку наукового симпозіуму з участю Канадського інституту українознавчих студій Університету Альберти та чотирьох університетів провінції Квебек. Через місяць першого секретаря ЦК КПУ Щербицького інформували про ще одну «небезпечну ініціативу» українських науковців: «Директор Українського наукового інституту при Гарвардському університеті О. Пріцак запропонував створити постійний центр типу сіоністського інституту «Яд ва-Шем». У ньому пропонується зосередити публікації про «голод», списки його «жертв», свідчення «очевидців», «фотоматеріали». Для збирання та оброблення таких матеріалів, видання «наукових праць», пропагандистських брошур, організації «конференцій» і розроблення «навчальних» програм для шкіл і вищих навчальних закладів передбачається запровадити у вказаному інституті спеціальний курс — так званий «український голокост». У верхньому лівому кутку документа — резолюція, написана Щербицьким, з вимогою розробити конкретний план протидії. Резолюція внизу повідомляє, що такий план опрацьований і затверджений головою КДБ УРСР Мухою.
Практично в кожному листі спецслужба запевняла керівництво партії: Комітет здійснює активну протидію заходам діаспори, зокрема, в засоби масової інформації «просунуто матеріали, які викривають вигадки про штучний голод».
Інформаційне протистояння між КДБ і діаспорою не завершилося 1983 року. Наступного року з’явився перший документальний фільм про Голодомор — «Жнива розпачу» (автори — Юрій Луговий та Святослав Новицький). Показ стрічки знову примусив чекістів переконувати партію: «здійснюються активна протидія» і «викриття вказаної антирадянської акції». Попри появу в західних ЗМІ публікацій, які просували необхідні комуністам «спростування», дедалі очевиднішим ставав програш Радянським Союзом цієї інформаційної війни.
1985 року лобістська кампанія української діаспори в Америці увінчалася успіхом: Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої призначено Джеймса Мейса. Наступного, 1986 року з друку виходить книжка всесвітньо відомого британського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і терор голодом», що стала потужним аргументом у науковій дискусії щодо суті Голодомору.
Щоб протистояти інформаційному наступу, керівництво Комуністичної партії створює власну «антикомісію», яка мала спростувати «вигадки про штучний голод». Паралельно з цим КДБ УРСР у співпраці з союзним Комітетом розпочинає розгортання окремої операції під назвою «Фарисеї». У звіті на ім’я Щербицького від 14 березня 1987 року зазначаються певні успіхи в її реалізації: появу публікації в тижневику New York Times Book Review, яка критикує книжку Конквеста як тенденційну та оперту на доказах, «нав’язаних українськими націоналістами». Згадуються вигідні для комітету статті з критикою фільму «Жнива розпачу» в канадській The Globe and Mail.
Проте ці скромні результати були далеко не достатніми для того, щоб протидіяти чи принаймні призупинити розгорнуту українцями кампанію. 5 травня 1987 року КДБ інформувало Щербицького: у квітні відбулося підсумкове засідання Конгресу США, яке схвалило доповідь про результати розслідування, що підтверджували штучний характер голоду. «Конгресмени США, які виступили на цьому засіданні, — Д. Майк, В. Брумфільд, Б. Гільман та інші — підкреслили «виняткову важливість проробленої роботи і цінність доповіді». Зважаючи на це, КДБ рекомендував «враховувати викладену інформацію при підготовці до виїздів за кордон, насамперед — представників наукової та творчої інтелігенції, для аргументованої протидії підривним діям супротивника».
Саме 1987 рік можна вважати часом остаточного перелому в медіавійні між КДБ і українською діаспорою. Кадебістська кампанія з тріском провалилася. 25 грудня Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю створення УРСР, вже згадав про факт голоду. Наступного року в українській радянській пресі з’являються перші публікації про голод, й їхня кількість постійно зростає.
Інформаційну блокаду, утримувану комуністами більш як півстоліття, врешті було прорвано. Світ та Україна відкрили для себе страшну правду про злочин геноциду 1932—1933 років. А вже незабаром зникла держава, керівництво якої скоїло й ретельно приховувало цей злочин. На руїнах СРСР постала незалежна Україна. Тож справдилися слова Євангелія: «Пізнайте правду, і вона зробить вас вільними!».
