I КРIЗЬ ВIКИ ТЕЧЕ ОРIЛЬ
Початок див. № 68
Унікальним архітектурним ансамблем XVIII століття в Приоріллі є комплекс козацьких церков в с. Китайгород. Збудовані вони були в 1754—1757 роках за замовленням сотника Павла Семенова майстрами з північного Лівобережжя. Три церкви — Успенська, Варварівська і Миколаївська — за стилем належать до українського барокко. Храми ці — лебедина пісня козацької душі, піднесена до неба. Витримавши всі удари богоборчих хвиль, відреставровані на початку 90-х років ХХ ст., вони володіють особливою притягальною силою, очищають і відроджують наші душі, пробуджують прагнення до вічного, прекрасного.
З Оріллю пов’язане перебування в Придніпров’ї Тараса Шевченка. Мандруючи Україною в 1845 році, поет їхав з Полтави до Шедієвого, де зупинявся у поміщика-мецената Лук’яновича. За версією полтавського письменника Петра Ротача дійсний маршрут подорожі пролягав решетилівським шляхом через Машівку і Нехворощу, а дніпропетровський шевченкознавець Віктор Дем’янов навіть ідентифікував один iз малюнків «Урочище Стінка» на місцевості — в околицях села Коновалівки (стара назва Стінки). За півтора століття загальні обриси ландшафту на диво мало змінилися!
В ОКСАМИТІ ТРАВ НАД БЕРЕГАМИ СПАЛАХНУЛИ КВІТИ ВЕСНЯНІ
Шукаючи історичні відомості про природу Приорілля, у Дмитра Яворницького читаємо: «Орільські ліси йшли вузькою смугою по лівому березі Орелі, починались від впадіння в неї ріки Багатої і закінчуючи її гирлом, що на протязі 142 верств становило близько 5690 десятин лісу. Переважною породою був дуб, що досягав тут понад 6 аршинів в обвод, до одного аршину й 6 вершків діаметром. Крім дуба, росли берест, ясен, клен, верба, дикі яблуні й груші». Зачарований красою краю, літописець слави козацької називав Орільську долину Палестиною, де в медових берегах тече молочна ріка.
Рослинність Приорілля, як об’єкт наукового аналізу, привернула увагу вчених ще в середині 30-х років. Тут пролягли експедиційні маршрути корифея степового лісознавства Бельгарда. Класичні роботи дніпропетровських ботаніків вражають глибиною досліджень і обсягами польових робіт, вони є унікальним науковим матеріалом для розуміння генезису флори і рослинності всього регіону. Сучасний стан рослинного покриву Приорілля характеризується високою репрезентативністю і рівнем біорізноманітності флори і ценозів. Загальна чисельність судинних рослин — майже 1000 видів (iз них 20 занесено до Червоної книги України).
В XVII столітті Гійом де Боплан обгрунтовано вважав Оріль найбагатшою на рибу річкою з усіх приток Дніпра: «…на устье её рыбаки в одну тоню вытащили более 2000 рыб, из которых самые мелкие были около фута величиною». Ще й сьогодні, незважаючи на розвой браконьєрства, Оріль приваблює рибалок, особливо підводних мисливців. Орнітологи цілком виправдано називають Приорілля пташиним Ельдорадо: понад 170 видів птахів обирають долину річки своєю домівкою в різні пори року. Тисячні зграї диких гусей, поселення білих чапель, токовий політ бекаса — все це ще можна побачити і почути на благословенних берегах Орелі. Майже в кожному приорільському селі гніздяться лелеки — ще одна неповторна риса місцевого колориту.
ЗДРУЖИВСЯ «ОРЛАН» IЗ ОРІЛЛЮ
Доля Орелі, її минуле, сьогодення і майбутнє стали об’єктом постійної уваги і піклування громадської організації — Еколого- туристичного об’єднання «Орлан» iз міста Дніпродзержинська. Благородна ідея збереження живої природи згуртувала молодих вчених, спеціалістів природоохоронних служб, досвідчених туристів, допитливих школярів і студентів. У 1996 році відбулася перша водна дослідницька експедиція — від лівої притоки Заплавки до старого гирла. Потім були інші експедиції, молодіжні екологічні табори, копітка праця по обгрунтуванню створення національного природного парку — ці акції підтримав МФ «Відродження», Нідерландська екологічна організація «Millіeukontakt- Oost-Europa»; не залишилась осторонь і Дніпропетровська облдержадміністрація. Плідна робота дала можливість отримати реальну картину як сучасного стану окремих екосистем, так і природно-культурної спадщини в цілому, накопичити багаті фото- і відеотеку, оформити експозицію Музею Орелі. Директор краєзнавчого музею в Царичанці Анатолій Білокінь… Саме він одним iз перших забив на сполох, переймаючись долею китайгородської архітектурної пам’ятки, за що й впав свого часу в немилість можновладців. Голова мисливського колективу з Перещепиного Володимир Сачава, якому ще в так звані застійні роки вдалося врятувати озеро Погоріле — на найвищому рівні домiгся змін у проекті прокладання автотраси і відведеннi її від озера.
Подружжя самобутніх художників Володимир та Людмила Лобода вже не перший рік проводять на Орелі більшу частину року. Їхній дім в селі Турове біля підніжжя схилу зі степовими ендеміками — одночасно й творча майстерня, і клуб цікавих зустрічей, і справжній етнографічний музей. Розповідь про багатьох інших «зачарованих Оріллю» — тема окремої публікації.
ЧИ БУТИ НАЦІОНАЛЬНОМУ ПАРКУ НА ОРЕЛІ?
Питання про необхідність створення в долині Орелі природно-заповідного об’єкту неодноразово піднімали науковці Дніпропетровського і Харківського університетів. Особливо актуальне воно в контексті розбудови національної екомережі, складовою частиною якої (екокоридор високого регіонального рангу) і повинен стати Орільський національний природний парк. На користь створення парку свідчить увесь комплекс природних, історико-культурних та соціальних чинників. Збалансований, екологічно орієнтований туризм на його території міг би стати вагомим фактором економічного розвитку регіону, сприяти створенню нових робочих місць та додаткових прибутків місцевого населення. За проектними пропозиціями парк зеленою смугою охопить долину річки від місця впадіння лівої притоки Орельки до старого гирла на площі понад 80 тисяч гектарів. Створення національного парку ускладнюється незавершеністю земельної реформи в регіоні, негативним відношенням певної частини землевласників, занепокоєних можливим обмеженням масштабів користування природними ресурсами, загальною нестабільністю економічної і політичної ситуації в Україні.
Заряджаючись наполегливістю і оптимізмом ентузіастів iз «Орлану», будемо з надією дивитись у майбутнє. Національний парк відбудеться! Приорілля як достойна складова всесвітньої природної спадщини буде жити у віках.
