«Кого не поставимо на коліна — перестріляємо»

9 березня 1930 року в Харківському оперному театрі розпочався судовий процес «Спілки визволення України (СВУ)». 19 квітня 1930 р. Верховний суд УСРР за «контрреволюційну діяльність» і участь у СВУ засудив до різних термінів покарання всіх 45 осіб, які сиділи на лаві підсудних. Серед них: 2 академіки ВУАН, 15 професорів вищих навчальних закладів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, теолог, 1 священик УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів Інституту української наукової мови, 2 кооператори, 2 правники, 1 бібліотекар. 15 підсудних працювали в системі Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

Академіка Сергія Олександровича Єфремова було призначено на роль лідера «СВУ». Осередками дії «СВУ» було оголошено Всеукраїнську академію наук (ВУАН) і Українську автокефальну православну церкву.

У обвинувальному акті стверджувалося, що СВУ ставила завданням «повалити Радянську владу на Україні шляхом збройного повстання за допомогою чужоземних буржуазних держав і реставрувати капіталістичний лад у формі «Української Народної Республіки».

В одній із передових статей журнал «Більшовик України» 1930 р. писав: «У процесі СВУ український пролетарський суд... судить в історичній ретроспективі весь український націоналізм, націоналістичні партії... їхні негідні ідеї буржуазної самостійності, незалежності України». Уособленням національного відродження України були представники академічної інтелігенції, а також діячі Української автокефальної православної церкви.

Як згадував Борис Матушевський, один із слідчих у справі СВУ Соломон Брук на допитах повторював: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо». А Григорію Голоскевичу, авторові «Словника живої української мови», той же Соломон Брук говорив: «Ех, слід би всю Україну перестріляти, та, на жаль, — не можна. Але вас, українських інтелігентів, ми всіх знищимо».

У «Доповідній записці Голові ДПУ УСРР В.А. Балицькому» від 1 грудня 1929 року значиться:

«следствием по делу СВУ вполне установлено следующее.

1. ЦЕЛЬ СВУ — свержение Советской власти и установление независимой демократической Украинской Народной Республики...

8. АКАДЕМИЧЕСКАЯ ЛИНИЯ. А. Использование ВУАН, как опорного пункта, и базы организационной деятельности СВУ и превращение ее в антисоветский оплот...

Е. «ИНАРАК» в Институте украинского научного языка (Холодный, Кривинюк, Щарко, Страшкевич, Дубровский, Левченко и др.) как ячейка СВУ.

Інститут української наукової мови (ІУНМ), організований 1921 року, мав завдання створити 35 термінологічних словників. Одним із редакторів ІУНМ був Кирило Осьмак — член Центральної ради першого періоду, працівник Генерального секретарства, кооператор, агроном за фахом, він працював над створенням словника сільськогосподарської термінології на 60 друкованих аркушів. У березні 1928 року був заарештований у справі бурякової кооперації (це була війна з НЕПом), і висланий на 3 роки за межі України. 1930 року був надрукований макет Словника сільськогосподарської термінології, але прізвища Кирила Осьмака там немає. Цей словник, як і інші, створені тоді ж, є в бібліотеці Інституту української мови. Є там і два числа «Вісника Інституту української наукової мови»: — за 1928 рік, другий і останній — за 1930 рік, коли Інститут був фактично ліквідований.

У рамках згадки і вшанування тих, хто був репресований у справі СВУ варто було б зробити виставку цих видань і інших, дотичних до тих подій. У Галузевому архіві СБУ є слідчі справи на тих, хто сидів на лаві підсудних у Харківській опері на процесі «СВУ». Напевно, Галузевий архів СБУ також долучився б до того, щоб ці слідчі справи знайшли місце на відповідній виставці.

Кирила Осьмака заарештували у справі СВУ у березні 1930 року в м. Курську, куди він був адміністративно висланий 1928 року, і після короткого формального слідства в Москві ухвалою ОСО («Особого совещания») при колегії ОГПУ відправили на 3 роки в концтабір у Комі АРСР.

Мене, доньки Кирила Осьмака, тоді ще не було на світі. Не було мене й тоді, коли батька заарештували втретє під час «Большого террора». Сталося це 29 січня 1938 р. у селі Катіно на Рязанщині, де він працював агрономом колгоспу «Новая жизнь». Слідство тривало 25 місяців. Звинувачення базувалися на абсурдних лжесвідченнях, одне з яких таке: «На почте Осьмак мне сказал, что хочет поехать в Москву в Кремль и убить Сталина».

Жертвою «Большого террора» стала дружина К. Осьмака Марія Василівна Юркевич, випускниця Бестужівських вищих жіночих курсів, учителька російської і німецької мов у місцевій школі. Не витримавши моральних тортур, вона 11 листопада 1938 року наклала на себе руки, кинувшись під паротяг на станції Кремльово.

У 1939 році був заарештований Ніколай Єжов, нарком НКВД, і призначений наркомом Лаврентій Берія. «У 1939 р. почалося оздоровлення атмосфери. 20 лютого 1940 р. мене звільнили, скинувши всі підлі обвинувачення, які тяжіли наді мною понад два роки», — так написав мені батько у 1958 році з Володимирської тюрми.

Учетверте і досмертно Кирила Осьмака заарештували під час облави — «чекистско-войсковой операции», у вересні 1944 р. на Дрогобиччині. Він у селі Дорожеві заліковував рани, одержані під час сутички сотень УПА, які разом з Головним штабом УПА і Президентом Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Кирилом Осьмаком проривались на схід через лінію фронту.

Кирило Осьмак, як і всі учасники визвольного руху у лавах ОУН і УПА, боровся за Українську самостійну соборну державу, тобто за те, що було продекларовано в Конституції СРСР 1936 року, але всупереч цій декларації вирок ОСО — 25 років тюрми.

1995 року я змогла познайомитися із слідчими справами Кирила Осьмака, мого Батька, одного з 30 тисяч репресованих у справі СВУ. На підставі слідчих справі і листів Кирила Осьмака з Володимирської тюрми я уклала 41 том Літопису УПА «Президент УГВР Кирило Осьмак».

Для статті я використала книжку Володимира Пристайка і та Юрія Шаповала «Справа «Спілки визволення України». Невідомі документи і факти». Київ, ІНТЕЛ, 1995. Я щиро вдячна їм, що вони на історичному, архівному і науковому рівні підняли та проаналізували трагічну сторінку історії українського народу.

На прикладі переслідувань мого батька, з документів, які подаю, видно, як формувалася слідча справа одного з тридцяти тисяч українських інтелігентів, яких влада задля свого тотального панування прирекла на знищення.

ДОКУМЕНТИ

Меморандум про гр. Осьмака К.І., складений за матеріалами справи СВУ

В Києві в цьому році ліквідована контрреволюційна організація «Спілка визволення України» (СВУ), яка мала своєю метою об’єднання всіх кіл шовіністичної інтелігенції на платформі Радвлади та встановлення на Україні буржуазно-демократичного ладу.

Програмні засади СВУ зводились до:

а) передачі землі за викуп селянам;

б) повернення колгоспної та радгоспної землі колишнім власникам;

в) повернення націоналізованих підприємств колишнім власникам;

г) виплати української частки боргів колишньої Росії зарубіжним країнам;

д) політичної зовнішньої орієнтації на Німеччину, під протекторатом якої мислилось існування Української Народної Республіки.

Київський центр СВУ був пов’язаний із закордонною СВУ, до складу якої входили відомі діячі колишнього уряду УНР та Гетьманщини.

СВУ виникла в 1926 р. На початковому періоді свого існування організація була поділена на п’ятірки, під керівництвом центральної п’ятірки в складі: академіка Єфремова1, ідеолога й керівника українського національного руху, колишнього голови Ради міністрів УНР — Чехівського2, колишнього міністра закордонних справ Ніковського3, відомого українського діяча Дурдуківського4 та ін.

У 1927 році організація перешикувалася за професійною ознакою, створюючи групи з осіб одної професії, або з службовців одної установи. Така структура СВУ давала їй можливість використовувати для своєї мети найрізноманітніші сфери культурної та громадської діяльности, Академію Наук, школи, автокефальну церкву, кооперацію й т.інш.

Опорною базою існування СВУ була ВУАН (Всеукраїнська академія наук). При ВУАН було кілька клітин СВУ. Одною з таких клітин була ІНАРАК («Институтская ассоциация работников активистов»)5 при Інституті української наукової мови.

Слідство встановило, що ІНАРАК проводив конспіративні політичні засідання, впливав на добір наукових співробітників інституту з антирадянських елементів, проводив збирання коштів на антирадянські заходи (будівництво пам’ятника Петлюрі й т.ін.).

Осьмак Кирило Іванович до висилання був редактором сільського відділу при Інституті української наукової мови. За свідченнями члена керівної п’ятірки СВУ Дурдуківського та активних членів СВУ Холодного6, Туркала7, Кривенка8 та інших Осьмак до свого арешту був членом СВУ й брав активну участь в організаційній діяльности ІНАРАКу. Осьмаку давали відповідальні доручення по здійсненню організаційного впливу в Інституті, у його помешканні іноді проводились організаційні збори ІНАРАКу. Осьмак на засіданнях завжди наполягав на необхідности поглиблення конспірації.

Після вислання Осьмака на засіданнях ІНАРАКу проводилось збирання грошей для родини Осьмака.

Осьмак був висланий як учасник контр-революційної організації агрономів кооператорів на чолі з Головком (Дмитром Гавриловичем) і Болозовичем (Овксентієм Антоновичем), участь його в СВУ тоді не була викрита.

Нач. СВ ДПУ УРСР Горожанін, нач. 2 відділення СВ Ковельський.

Начальнику СВ ОДПУ м. Москва 25 листопада 1929 р.

У 1928 р. нами була ліквідована в Харкові та Києві контрреволюційна організація правих українських націоналістів в буряковій кооперації — агентурна справа «Трест». Організація ця на чолі з Головком Д.Г. та Болозовичем О.А. здійснювала роботу по створенню української селянської партії та займалася шкідництвом у галузі спеціяльної сільськогосподарської кооперації.

22/VІ—28 р. закінчена слідча справа була направлена нами в ОДПУ й постановою ОС (Особлива нарада. — Н.О.) при Колегії ОДПУ від 24/ІХ—28 р. учасники організації засуджені до ув’язнення в концтабір та висиланню за межі України.

Серед висланих є колишній науковий співробітник Української академії наук Осьмак Кирило Іванович, який мешкає в Курську.

Як видно з наявного «Меморандуму», Осьмак належав до контрреволюційної організації Головка — Болозовича, в той же час був членом СВУ та брав участь в діяльності ІНАРАКу («Институтской ассоциации работников активистов») при Інституті української наукової мови. Оскільки спеціально залучати Осьмака до слідства в справі СВУ недоцільно, ми вважаємо за необхідне поставити про нього питання на Особливій нараді ОДПУ й ув’язнити його в концтаборі.

Із протоколу допиту 7, 13 березня 1930 року

По суті заданих мені питань заявляю, що до контрреволюційної організації «Спілки визволення України» я не належав і не знав про існування цієї організації до того моменту, коли про це було надруковано в офіційній пресі. Разом із тим заявляю, що не знав і про існування організації «ІНАРАК» і також не брав у ній ніякої участі. Названих мені осіб, свідченнями яких я звинувачуюсь у належности до Інараку, знаю як співробітників Інституту української наукової мови. Холодний є директором цього інституту, Кривинюк — вчений секретар інституту, Туркало — редактор інституту. Дурдуківського я знаю як завідувача школи в Київі, в якій училися мої діти й де я бував на батьківських зборах.

Із метою налагодження організаційної діяльности ІУНМ, за ініціативою директора Холодного з жовтня або з листопада 1927 року практикувалися приватні наради активних працівників інституту, які сходилися на приватних помешканнях у Холодного, Гладкова9, Дубровського10, Туркала, в тому числі двічі в моєму помешканні. В цих нарадах брали участь працівники інституту Холодний, Кривинюк, Туркало, Гладкий, Шарко11, Леніченко12, Шелудько13, Паночіні14 (бував рідко із-за його хвороби), Дубровський та я.

Щодо участі інших осіб. Я не пам’ятаю серед них Кондратюка та Дегтяря. У приватних нарадах за час із жовтня — листопада 1927 р. до кінця лютого 1928 року вони участі не брали.

З І/ІІІ—28 року я в цих нарадах також не брав участі, оскільки 5/ІІІ—28 р. був заарештований й з того часу в Києві не мешкав.

У приватних нарадах брали участь ті активні працівники інституту, які однаково бажали налагодити організаційну роботу інституту, запровадити робочий порядок, позбавитися від кустарщини та добитися того, щоб роботами інституту фактично керувала його президія. Наукові працівники інституту, які не солідаризувалися з такими переконаннями, на наради не запрошувалися. Оскільки не всі працівники інституту із-за згаданих міркувань могли запрошуватися на ці приватні наради — вони відбувалися не в стінах інституту, а в приватних помешканнях. Із тих міркувань, щоб не ображати колег, які не запрошувалися на ці приватні наради активних працівників інституту, наради відбувалися не в інституті, а в приватних помешканнях, із постановами цих нарад інші працівники інституту не ознайомлювалися.

Стверджую, що на цих нарадах у період із жовтня — листопада і до 1/ІІІ—28 р. (у момент моєї фактичної участі в цих нарадах) ніяких розмов не тільки політичного, а навіть особистого змісту не було.

Я нічим не можу пояснити свідчення Холодного та інших, які є в розпорядженні ОДПУ, про мою ніби-то належність до СВУ, оскільки це є суцільним наклепом.

У доповнення до моїх попередніх свідчень можу сказати, що в період із жовтня — листопада 1927 р. до 1 березня 1928 р. я брав участь у приватних нарадах активу наукових працівників Інституту УНМ, які в той час, коли я в них брав участь, мали (на меті. — Н. О.) виключно підготовку найбільш гострих питань академічного й організаційного змісту життя інституту, й цілком щиросердно свідчу, що ніякі питання політичного змісту взагалі, а тим більше антирадянського змісту на цих нарадах не ставилися. Ці наради не мали при мені ніякої назви, крім наради активу наукових співробітників Інституту УНМ.

Усі п’ять-шість нарад, які відбулися за моєї участі, були присвячені розв’язанню таких питань, як створення інструкцій для складання словників, проблемі механічного словника та дезорганізаторській діяльности механічної секції й самого складача механічного словника, про положення для ІУНМ як науково-дослідного інституту та інших дрібних питань. У вирішенні деяких принципових питань при затвердженні інструкцій для складання словників — я розходився з Холодним та іншими працівниками інституту. Я стояв на точці зору обов’язкового видання російсько-українських словників, що свідчить, що до російської мови та російської культури у мене було цілком об’єктивне ставлення. При складанні термінологічних словників я завжди мав на увазі два завдання: це забезпечення якомога швидшого та природного засвоєння українським народом надбань культури людства, а з іншого боку — встановлення цілком нормальних стосунків між російським та українським народами.

1930 року березня 15 дня Я ... Соловйов, розглянувши слідчу справу, знайшов. Матеріалами слідства у справі ліквідованій на Україні контрреволюційній організації СВУ та свідченнями цілої низки заарештованих членів СВУ Дурдуківського, Холодного, Туркала, Кривинюка — Осьмак викривається в належности до СВУ.

Слідством у справі СВУ встановлено, що Осьмак до свого арешту в справі «Трест» у березні 1928 року був членом СВУ й брав активну участь у організаційній діяльности на нелегальних зібраннях ІНАРАК, деякі з яких відбувалися в помешканні Осьмака. З метою конспірації всі члени ІНАРАК мали «клички», які фіксувались у протоколах зібрань. Осьмак на цих зібраннях завжди і особливо настійливо наполягав на поглибленні конспірації.

Винним у належності до СВУ та ІНАРАКу не визнав й засвідчив, що як про ІНАРАК так і про СВУ нічого не знав до того часу, як про це було опубліковано в пресі. Що він дійсно приймав участь в кількох нарадах групи активу інституту, але, що він в той час не знав, що ці наради і є наради ІНАРАКу. Такі наради Осьмак називає приватними нарадами активу наукових співробітників ІУНМ, які скликалися з метою налагодження організаційної діяльности інституту, ввести робочу дисципліну, звільнитися від кустарщини в термінологічній діяльності і т.інш.

У своїх свідченнях Осьмак заявив, що політичні теми на нарадах, за його присутности, зовсім не обговорювалися.

Вважаю: обвинувачення Осьмака Кирила Івановича вважати доведеним.

Із протоколу засідання колегії ОДПУ (судове) від 23 березня 1930 р.

На зміну попередньої постанови Осьмака Кирила Івановича ув’язнити в концтабір терміном на З роки.

1 Єфремов Сергій Олександрович (1876 — 1939) — визначний український політичний і громадський діяч, академік, віце-президент ВУАН, літературознавець, публіцист. Загинув у таборах ГУЛАГу 10.03.1939 р.

2 Чехівський Володимир Мусійович (1876 — 1937) — визначний український політичний і церковний діяч, професор, ідеолог УАПЦ. На процесі СВУ 19.04.1930р. засуджений до страти. Згодом вирок замінено на 10-річне ув’язнення. Розстріляний 3.11.1937 р. в урочищі Сандармох (Карелія, Росія).

3 Ніковський Андрій Васильович (1885 — 1942) — визначний український державний діяч, політик, літературознавець, журналіст.

4 Дурдуківський Володимир Федорович (1874 — 1938) — визначний український громадський діяч, літературознавець, критик, педагог. На процесі СВУ засуджений до 8 років позбавлення волі. 31 грудня 1937 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 18.01.1938 р.

5 «Институтская ассоциация работников активистов». Насправді — Інститутські наради редакційного активу.

6 Холодний Григорій Григорович (1886 — 1938) — директор ІУНМ, математик, засуджений 15.04.1930 р. на процесі СВУ до 8 років позбавлення волі, 14.02.1938 р. засуджений до розстрілу.

7 Туркало Костянтин Тимофійович (1892 — 1979) — редактор ІУНМ, засуджений на процесі СВУ до З років позбавлення волі умовно. Емігрант. 1949 р. виїхав із Німеччини до США. Помер 1979 р.

8 Кривенко, насправді Кривинюк Михайло Васильович (1871 — 1944) — редактор ІУНМ, засуджений на процесі СВУ до 3 років позбавлення волі умовно. Трагічно загинув у Свердловську 1.09.1944 р.

9 Гладкий Микола Дмитрович (1890 — 1942) — біолог, активний учасник руху за нормалізацію української мови

10 Дубровський Віктор Григорович (1876 — 1937?) — лексикограф, співробітник ІУНМ, засуджений на процесі СВУ до З років позбавлення волі. У 1935 — 1936 рр. перебував на заслання в Казахстані, де 1.12.1937 р. засуджений до 10 років позбавлення волі та етапований у Сибір. Загинув у таборах ГУЛАГу.

11 Шарко Вадим Вікторович (1882 — ?). — професор, математик, співробітник ІУНМ, засуджений на процесі СВУ.

12 Ленниченко М.А. — фізик, співробітник ІУНМ.

13 Шелудько Дмитро (1892 — 1954) — мовознавець і літературознавець, у 1927 р. переїхав до Болгарії.

14 Паночіні С.С. — лексикограф, співробітник ІУНМ.