На шляху до монархії
У зв’язку з 90-ю річницею зречення престолу російським імператором Миколою II у Москві (в актовій залі колишнього Інституту марксизму-ленінізму) відбулася Всеросійська науково-практична конференція «Монархічна ідея в XXI сторіччі». У ній брали участь члени загальноросійського руху «За Веру и Отечество», депутати Держдуми, Російське дворянське зібрання, Російський Імперський союз- орден та інші. На конференції обговорювалася важлива й сучасна проблема, а саме — відновлення в Росії монархії і запрошення з-за кордону спадкоємця династії Романових на російський престол. Всі виступаючі — вчені та політики — були згодні з тим, що монархія реальна і що вона стане порятунком Росії. Зокрема, заступник голови Держдуми Сергій Бабурін схарактеризував Росію як «один із останніх бастіонів на шляху просування антицінностей» і підкреслив, що цей «бастіон все далі відводять від рятівної доктрини «Православие, Самодержавие, Народность». Тим часом, за його словами, події кінця ХХ сторіччя (розвал СРСР) довели повну неспроможність республіканської політичної системи в Росії. Країна може відродитися лише тоді, коли «навколо неї знову зберуться інші народи, які визнають верховенство російської мови і російської культури». Оратори від Московського патріархату охоче погодилися з паном Бабуріним у тому, що «на російському ґрунті парламентаризм — не жилець», що російський народ завжди хотів мати єдину міцну руку — царську і що істинно російська людина була і залишається прихильником монархії. (А «Народ мовчить»!)
Думки світських і духовних ораторів розходилися лише в термінах: перейти на монархічне управління Росією прямо зараз чи дещо пізніше, коли народ буде «готовий». І сьогодні, скорботно звучало з трибун, Росія навряд чи готова до втілення великої самодержавної ідеї: «Безглуздо говорити про монархічну перспективу поза оцерковленням народу». Але всупереч усім і всьому, незабаром настане світлий час — «російський імператор на білому коні в’їде в кремлівські ворота!», а Росія знову отримає «етичну, освічену, дореволюційну ієрархію» — повний антипод сучасній еліті. «Російський імператорський дім і Російська Православна Церква — ось дві основи відродження Росії... Адже що таке президент — він прийшов і пішов, а кому ж армія присягатиме?!».
Цікавим для українців є й те, як легко та природно багато які оратори зв’язували повернення монархії «на круги своя» з відновленням Росії в колишніх — імперських — кордонах. Та й то — яка може бути Російська імперія без України?
Кого ж мають намір посадити на російський трон велемудрі російські політики? На жаль! Єдності немає, а попереду маячить архіскладна проблема вибору — в багатьох країнах сьогодні мешкає численне «плем’я» людей, у жилах яких тече хоча б мала часточка царської — романовської — крові. (Зазначимо мимохідь, що ця «російська» частинка була вельми незначною навіть у організмі царя Миколи II — з тієї причини, що всі російські царі, починаючи з Петра I, одружувалися з іноземками, і тому кров кожного покоління російських принців і принцес ставала все більш «розбавленою» — практично чужоземною).
Неважко передбачити, що фатальні складності проекту «Самодержавие», а особливо — вибір царя, можуть стати проблемою проблем багатьох поколінь російських політиків- монархістів. Зокрема, через те, що в стані монархістів немає спільної відповіді на запитання: «Як обрати монарха?». Одні говорять — «за чистотою і благородством крові», інші ж, так звані соборні монархісти, наполягають на обранні царя- батюшки на всеросійському Соборі, як це мало місце при поставленні на царство юного Михайла Федоровича 1613 року. Тут говорять і про заснування нової династії (!), хоча єдності немає і тут — одні пропонують запросити на Московський трон нащадка Рюрика (українці і тут можуть «проспати»!), інші, які пристрасно прагнуть «твердої руки», — внука Сталіна чи внука маршала Жукова. Але більшість все ж таки схиляється на користь дому Романових — адже як не як, а 1613 року було дано Соборну клятву на вірність цареві Михайлові Романову. До того ж відкриваються безмежні можливості для псевдопретендентів.
Можливих кандидатів на престол Романових сьогодні за кордоном чимало — головним чином європейці та американці. Деякі ретельно дотримуються всіх правил, обмежень і світських обов’язків, накладених на них титулом, обертаються виключно в найвищих сферах суспільства і, найголовніше — категорично уникають так званих морганатичних шлюбів — шлюбів з нерівнею. Бо такий легковажний крок напевно виключає члена царської родини зі списку можливих кандидатів на трон. Але є у світі й інші нащадки Романових — вони ведуть звичайний спосіб життя, зокрема, одружуються, як хочуть, не задумуючись про гіпотетичні можливості; багато хто з них працює (іноді в бізнесі); робить військову кар’єру в США і подібне. Хтось став митцем, письменником, мийником автомобілів та таке інше. Але всі ці Романови на Московський престол не підходять.
Російському суспільству сьогодні найбільш відома й симпатична Марія Володимирівна Романова — велика княгиня, глава імператорського Дому Романових (хоча визнана не всіма Романовими), правнучка царя Олександра II. Її єдиний син Георгій вважається (не всіма) єдиним законним російським престолонаслідником. Однак, незважаючи на це, а також на прохання матері, він категорично відмовився жити в Росії або хоча б продовжити освіту в Москві чи Санкт-Петербурзі.
Закінчимо наш екскурс словами російського священика Димитрія Каплуна: «Повернення монархії необхідне, щоб, нарешті, в Росії запанували мир, любов і загальний спокій… Без повернення монархії країні в найближчі часи загрожує розпад. Подивіться, що зробили з Україною. Наші недавні кровні брати відвернулися від нас і дивляться в Європу, в інші родини, в інші квартири — все тому, що їм у нас більше нема чого вчитися, нема до чого приліпитися».
P.S. Що стосується нас, українців, то лишень через фатальний брак уяви ми обираємо собі сьогодні президента, а не гетьмана (з важкою булавою), і прем’єр-міністра замість генерального писаря! Тут є чого повчитися у «старшого брата»!
