Нічний імператор

Спробуємо коротко окреслити цю фантастичну історію, цю класичну різдвяну казку, в якій авантюрист і філософ Олексій Розум перетворюється з простого пастуха у фельдмаршала Російської імперії, графа Олексія Григоровича Розумовського, законного чоловіка дочки Петра Першого — імператриці Єлизавети Петрівни, а свого молодшого брата виводить у ранг гетьмана України — останнього гетьмана Кирила Розумовського.

ОЛЕКСА РОЗУМ — ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ РОЗУМОВСЬКИЙ

...Хто не жив у XVIII столітті, той не жив взагалі, кажуть поети. Саме у цьому віці авантюристів і народився перший новий українець, про якого й досі мало хто знає, а коли знає, то трактує як... лакея та пияка. Знають Кирила, «гетьмана в перуці», а от Олексія — не знають і знати не бажають, навіть професійні історики...

А почалася ця казка з неймовірної любові імператриці Анни Іоанівни до токайських вин. Так от, однієї неймовірно холодної зими 1731 року російський полковник Вишневський перевозить знамениті вина «з Вєнгр» до Петербурга й зупиняється зі своїм загоном на ніч на хуторі Лемеші Лівобережної України за сто кілометрів від Києва. Вдосвіта московити у церкві, і саме там Вишневський, напевно, й почув «генерал-бас» двадцятирічного пастуха Олекси Розума, котрий співав у хорі. Сам у минулому співак, полковник сповна оцінив голос бідного юнака і, звичайно, міг запропонувати йому їхати у столицю Росії. Гриць Розум любив випити й коли укачувався в борги, то горлав на усю корчму: «Ой що то за голова, що то за Розум!» Сім’я бідувала. Так чи інакше, але вже 1732 року Олексій співає в хорі обер-гофмаршала Левенвольда, а через рік — у придворному хорі царівни Єлизавети Петрівни.

«ЧОРНІ ДНІ» ДОЧКИ ПЕТРА ВЕЛИКОГО

Найімовірнішу претендентку на російський престол імператриця Анна Іоанівна намагається за будь-яку ціну видати заміж куди-небудь до Європи, а то й постригти в монашки. Вона володіла не геніальністю Петра, але здоровим глуздом, хитрістю, тонким розумом. Вона вміла діяти потайки. Ніколи не бувала такою люб’язною з людьми, як у ті хвилини, коли готувала їм якесь паскудство. Вона надзвичайно високо ставила себе через своє походження. Єлизавета вільно володіла французькою, чудесно танцювала менует і російську бариню. Проте ці таланти, на жаль чи на щастя, не допомогли царівні вийти заміж за майбутнього французького короля Людовіка XV. Версаль, звичайно, знав, що вона незаконнонароджена (народилася у 1709, до шлюбу Катерини Першої з Петром Першим), однак основною причиною стало те, що Єлизавета Петрівна мала необережність поставити на одну, так би мовити, дошку Людовіка та красеня-гренадера Шубіна, негайно засланого до Сибіру. Після перевороту 1742 року й коронації Єлизавети Шубін був повернутий до Петербурга сяючим генералом...

«У Росії або горілку п’єш, або кайдани треш», — казали в ті часи. Московія нагадувала шалений вир. Ці несходимі простори втягували в себе і малоросів, і диких степовиків, а російська віра зварилася з божевільної суміші візантійства та грубого золотоординського обряду.

З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ

...Ось у такій історичній, моральній, особистій системі координат і почула царівна божественний «генерал-бас» чорнобрового, широкоплечого, сіроокого малороса-хориста Олексія Розума й закохалася з першого погляду. Ця жінка була прекрасна. Вона відчула серцем, що незнайомий співак побачив у ній не царівну, не дочку Петра Великого, не ймовірну володарку Російської імперії, а саме прекрасну жінку, яка переживала «чорні дні» у своєму житті. А ще Олекса, не вагаючись ані хвилини, зайшов у внутрішні апартаменти царівни, хоча досвіту вже міг сидіти у кам’яному мішку, «де ні постояти, ні полежати». Щаслива Єлизавета не спускалася з вершин любощів цілими ночами й незабаром видала наказ призначити управителем своїми маєтками з прізвищем на манір польського шляхтича — Олексія Григоровича Розумовського.

ЛИСТОПАДОВИЙ ПЕРЕВОРОТ

А знамените «псевдо» «Нічний імператор» з’явиться в одній із депеш французького посла маркіза де Шетарді одразу ж після листопадового перевороту 1742 року, коли дочка Петра за одну ніч заарештувала усіх німецьких царедворців, яких зібрала довкола себе Анна Іоанівна. Так із «легкої руки» Олекси Розума до влади прийшла «кров Петра Великого» і почалася найцікавіша частина життя Олексія Григоровича Розумовського, ніким, на жаль, не оцінена в історичній літературі.

...За одну ніч фаворит опальної царівни перетворюється на всемогутнього фаворита імператриці всія Русі. Він уже генерал лейб-компанії, державний обер-єгермейстер, кавалер орденів святого Апостола Андрія та святого Олександра Невського, рейхс-граф Російської і Римської імперії з грамотою Римської імператорської Величності Карла Сьомого. А те, що Розум нащадок з роду Романа Рожинського, навіть документально доведено. Були знайдені достовірні виписки з друкованих Латинських і Польських книг шляхетних генеалогій і затверджений благородний господин Розумовський «аж у чотири доводи».

А ще у нього безліч хуторів, сіл, млинів, заводів по всій Російській імперії... Невдовзі отримує звання фельдмаршала Російської імперії.

ШИРОКЕ СЕРЦЕ НАШОГО ОЛЕКСИ

Після смерті Єлизавети Петрівни він просить імператора Петра III залишити йому одне село Адамівку в Україні й відпустити з Богом доживати свої дні. Ось таке благородне широке серце мав наш Олекса. Без любої Лізхен, яку граф пережив на десять років, він просто не уявляв свого існування. Однак повернемося ще до «веселого», як пишуть історики, царювання дочки Петра Великого.

Усе українське (кухня, пісні, вишиванки, батуринські раки) у величезній моді при дворі Єлизавети.

І за кожним фактом тогочасної історії відчувається рука Олексія Розумовського. Поновлюється гетьманство, імператриця здійснює подорож до Києва, де урочисто закладає фундамент Андріївської церкви, де планує взяти офіційний, не таємний, шлюб із любим графом. З України виводяться усі російські полки, що стояли при кожному сотенному містечку... Таємна канцелярія трактувала Розумовського як потайливого та хитрого малоросіянина. Він сильно пив, але зайвого ніколи не говорив. Напідпитку був вкрай неспокійним, бавився батогами. Граф мав приховані симпатії до засланого Остермана. Трактував його як політика несподіваного, сміливого й мудрого. Хоча колишній управитель маєтками царівни ніколи не втручався у політику, проте завжди непомітно цікавився нею, видаючи себе за простодушного хохла. Вивчав царедворців, купував усіх, хто мав вагу при дворі. Його не розуміли, але всі любили.

СИЛА РОЗУМОВСЬКОГО

Дипломатичний розум і сила Розумовського, можливо, найяскравіше проявилися у тому, що граф зумів «втриматися на поверхні» й після смерті Єлизавети Петрівни, коли до влади прийшов Петро III, і після коронації Катерини Другої. У Московії колишнім фаворитам або голови рубали, або до Сибіру висилали...

Російські історики зробили з Олексія Розумовського лакея та пияка. Зрозуміти це легко: не могла ж Її Величність імператриця всія Русі бути під впливом неосвіченого малороса майже чверть віку. А от чому «специфічними» у ставленні до пана Олекси були українські історики (Костомаров, Куліш, Данилевський, Грушевський) — автор цих рядків так і не збагнув, хоча й перечитав усе, що зумів знайти в бібліотеках Львова та Києва.

СЕНТИМЕНТАЛЬНЕ ЗАУВАЖЕННЯ

Нічого не вчить нас наша історія, коли з мудрого, доброго українця зробили ми собі на потіху лакея-пияка. Тільки поляк Казимир Валішевський викопав десь, у заморських архівах, веселе «псевдо» Розумовського — «Нічний імператор», як його називали європейські посли у своїх щоденних депешах, і визнав-таки його особливе місце в історії фаворитизму. Після вивчення Берлінського архіву пан Валішевський уточнив вищезгадану думку наступним чином: «Був він норову насмішливого, без найменшого натяку на лестощі і володів власним, дуже широким філософським поглядом...»