Нове про долю двох геніїв

— У серпні 1941 року фашисти весь центр Києва перетворили на попелище. Дим від пожежі стояв такий, що сонця не було видно навіть удень. Мене з грудною донькою, маму і тітку відправляли до Німеччини. Мама сховала на грудях золотий годинник і сережки, які Гоголь привіз із Рима сестрі Ользі. На вокзалі серед німецьких офіцерів стояв лікар. До війни він жив поряд із нами в будинку на Великій Житомирській i знав, що ми є ріднею Гоголя. Він сказав полковнику, що нас не можна садити в теплушку. Мовляв, у моєї доньки — тиф. Нас відправили в тифозний барак, у прибудову. У загальному бараку ми б заразилися та померли. Коли після звільнення Києва повернулися до своєї квартири, там вже жили шість сімей. Із меблів Ольги Василівни Гоголь уцілів лише столик-секретер із червоного дерева.

Олена Олександрівна вийняла зі скриньки золоті прикраси молодшої сестри письменника та брошку з перлів «Марія» матері генія.

— На знак подяки за те, що ви виклопотали нам чудову трикімнатну квартиру на Подолі, на вул. Межигірській, 25, я через вас передам у подарунок заповіднику-музею геніального українського письменника в селі Гоголеве Полтавської області ці речі. Вони сто сорок років бережно зберігалися в нашій сім’ї.

Я обійняла Олену Олександрівну Цивінську та щиро подякувала за подарунок.

— У кого до революції був цей портрет 20-річної Ольги Василівни Гоголь роботи Шевченка? — поцікавилась я.

— Сестра генія подарувала свій портрет старшому синовi Єлизавети Василівни Гоголь — Миколі Бикову, — відповіла правнучка.

Я виїхала до Полтави.

95-рiчна Софія Миколаївна Данилевська, донька Бикова, уважно вдивляючись в обличчя рідних Гоголя, яких на своїх малюнках обезсмертив Великий Кобзар у 1845 році, сказала:

— Ви правильно назвали сестер і матір українського письменника на цих роботах Шевченка! Справді, на акварелі «Невідома в коричневій сукні» поет увічнив у 1845 році мою бабусю, Єлизавету Василівну Гоголь, у заміжжі Бикову. Пізніше, коли вона гостювала у Василівці з п’ятьма малолітніми дітьми, отримала повідомлення, що під Варшавою від ран помер її чоловік. Вона не змогла перенести втрати дорогої їй людини та померла через два роки — 1866-го.

Мене вразила мінливість долі рідних Гоголя. Із п’ятьма дітьми на руках залишилася мати генія після раптової смерті чоловіка в 1825 році. Трьох сиріт виховувала Ольга Василівна. А після загибелі доньки та старшого сина сама ставила на ноги двох онучок- сиріт. Чоловік Софії Миколаївни Данилевської помер від тифу в 1921 році. І вона одна виховала та дала вищу освіту п’ятьом своїм дітям.

Я накинула Софії Миколаївні на плечі пухову хустку й обійняла її.

— На малюнку, який вчені нарекли «Бабуся з онуком» №305, Шевченко зобразив мою прабабусю, мати письменника — Марію Іванівну Гоголь-Яновську. «Невідомий» №306, як ви правильно визначили, — це портрет Павла Петровича Косяровського, двоюрідного дядька Гоголя. «Невідома в бузковій сукні» №128 — його донька Катерина Косяровська. Вважаю, що малюнок «Дві жінки» №307 також зроблений у нашій Василівці. Дівчина, яка сидить і читає листа, — це юна Ганна Василівна Гоголь, а боса жінка в українському костюмі — її покоївка. Я добре пам’ятаю всіх своїх рідних. У 1902 році, коли мені було 16 років, до нашого маєтку приїхав відомий полтавський фотограф Хмелевський. Батько дозволив йому зняти всі портрети рідних Гоголя, які висіли в його кабінеті. Хмелевський висловив вдячність моєму батькові у своєму альбомі «Гоголь на батьківщині». На жаль, справжні портрети загинули під час революції!

Я показала Софії Миколаївні портрет, який зберігається сьогодні в Києві у фондах Національного музею Т.Г.Шевченка. Вчені позначили його як «Портрет невідомої молодої жінки» та приписали роботі Гоголя.

— Це портрет Ольги Василівни! — радісно вигукнула Данилевська. — Її також малював Тарас Григорович Шевченко, коли гостював у Василівці. Він жив у будиночку біля ставка, який раніше належав бабусі Гоголя — Тетяні Семенівні Лизогуб.

— Чому ви вважаєте, що це робота геніального поета?

— Так стверджувала сама Ольга Василівна! Їй постійно дошкуляли приїжджі журналісти. Особливо настирливими до непристойності були Горленко та Чаговець. Вони подовгу жили в будинку мого батька, тому я мимоволі чула їхні розмови. Сестрі Гоголя вони не давали спокою своїми розпитуваннями. Вона жила безвиїзно на іншому боці ставка від нас. Щонеділі після служби в церкві ми з мамою, Марією Олександрівною Пушкіною, внучкою російського поета, неодмінно заходили до її будиночка, щоб засвідчити їй свою повагу. Ми, старші діти сім’ї Бикових, товаришували з її внучками — сиротами Ганною й Ольгою Затурськими. Мій батько, Микола Володимирович Биков, як старший син Єлизавети Василівни та вихованець Ганни Василівни Гоголь отримав у спадок бібліотеку свого геніального дядьки, що нараховувала тисячу томів, його портрети, невідомі листи, малюнки.

Софія Миколаївна розхвилювалася. Я взяла її руки у свої долоні та почала зігрівати їх.

— Щоб усе врятувати в революцію, ми з мамою та сестрою Тетяною Миколаївною передали, за порадою письменника Володимира Галактіоновича Короленка. Понад дві тисячі книжок, рукописів, чернеток, особистих речей Гоголя в Полтавський народний музей. Речі генія зайняли там цілу кімнату! Але в 1943 році при відступі з міста фашисти розграбували музей і підпалили його!

Софія Миколаївна взяла фотографію з портрета Ольги Василівни Гоголь роботи Шевченка.

— Я оплакувала цей малюнок сорок років. Ви принесли мені добру звістку! Порадували мене! Виявляється, перед війною вдалося вивезти до Москви, а потім передати до Києва листа Гоголя, його юнацькі малюнки та цю роботу Шевченка.

Данилевська усміхнулася.

— Мій батько повінчався з мамою в маєтку нашого дідуся Олександра Олександровича Пушкіна — Лопасні — під Москвою в серпні 1881 року й отримав у спадщину хутір Стінку та частину маєтку Яновських за ставком, яка відтоді почала іменуватися Биковською. У старшого сина Пушкіна було тринадцять дітей, у батька — дев’ять. Наше дитинство та юність минули у Василівці. У 1902 році внучки Ольги Василівни Ганна й Ольга закінчили Полтавський інститут шляхетних дівиць, вийшли заміж за військових і поїхали. Батько взяв на себе опіку про самотню 80-річну сестру генія. На подяку за турботу про неї Ольга Василівна передала моїй мамі золотий годинник Пушкіна. Жуковський невідступно перебував біля ліжка смертельно пораненого великого поета та зупинив стрілки годинника на часі його смерті. Знаючи, як Гоголь любив свого вчителя, Жуковський пізніше подарував цей годинник йому. Коли письменник приїхав востаннє у Василівку, він передав їх на зберігання своїй молодшій сестрі. У 1937 році нарком освіти Бонч-Бруєвич звернувся з листом до мами, щоб вона передала цю неоцінну реліквію в Музей поета на Мойці, 12, у Ленінграді. Іншу реліквію — свій портрет роботи Шевченка — Ольга Василівна подарувала моєму батькові.

— Сьогодні дослідники заперечують, що Тарас Григорович жив у матері Гоголя, — сказала я внучці Єлизавети Василівни Гоголь.

— Мені незрозуміло, чому вчені дозволяють собі так вільно поводитися з документами та нашими свідченнями. Жоден із них досі не відвідав із візитом чемності ні мене, ні моєї сестри Тетяни Миколаївни Галиної, яка живе зараз у Москві! — з гіркотою вигукнула Данилевська. — У день визволення Полтави від фашистів у 1943 році й пізніше мене неодноразово відвідував вчений Дмитро Михайлович Косарик. Він записав усе, що я пам’ятала про життя Шевченка у нашій Василівці зі слів Ольги Гоголь-Головні та зі слів мого батька. Він був улюбленим онуком матері генія та багато чого пам’ятав. Адже журналісти завжди ставлять одні й ті самі запитання! Я рекомендувала Косарику звернутися також до Всеволода Чаговця. У 1902 році він подовгу гостював у мого батька та вів записи розмов із сестрою письменника. Неодноразово відвідував він і внучок Ольги Василівни — Ганну й Ольгу Затурських у Києві. Вони багато пам’ятали про життя Шевченка у Василівці від своєї бабусі.

…Сьогодні мало хто знає, що за заповітом молодшої сестри письменника її син — Василь Якович Головня передав у 1921 році в Інститут — рукописів при столичній науковій бібліотеці імені В.І. Вернадського понад дві з половиною тисячі унікальних документів сім’ї геніального сина України. Вони склали цілий відділ так званої «Гоголіани».

Минуло понад 20 років відтоді, як я розшифрувала шість портретів рідних Гоголя, яких на своїх малюнках обезсмертив великий друг письменника — Тарас Григорович Шевченко.

Чому досі вчені йменують ці роботи поета портретами «Невідомих»? Чому малюнок 20 річної Ольги Василівни приписують Гоголю, якщо це робота Шевченка?!