Нумізматична карта України —

У період феодальної роздробленості (кінець ХI—ХIII ст.) була виключена можливість випуску монет — настав так званий «безмонетний період», коли випускалися тільки гривні — срібні злитки вагою від 160 г (київські) і до 200 г (чернігівські та новгородські). Тоді ж укорінилася традиція, коли своєрідним еквівалентом грошам сталі куничі, лисячі, білячі шкури, хутро бобра і ведмедя.

Наслідки татаро-монгольського нашестя істотно підірвали економіку, і тому землі України стають ласим шматком для сусідніх держав — Великого князівства Литовського, Польського й Угорського королівств. Від початку ХIV століття Литві вже належала більшість дрібних українських князівств (територія сучасних Поділля, Волині, Київщини й Чернігівщини).

У серпні 1385 року в білоруському містечку Крево Литва укладає унію з Польщею, і Україна з Білорусією майже на чотири століття потрапляють під владу нової союзної держави — Речі Посполитої. Грошове господарство України тепер стало остаточно орієнтуватися на засоби грошового обігу Литви і Польщі.

Від середини ХIV століття на Україну могутнім потоком стали надходити високопробні (930 о ) празькі гроші. Багаті срібні рудники давали можливість чеським королям карбувати до 1,5 мільйона грошей на рік. Наслідуючи Прагу, гроші випускали більшість європейських країн.

І все ж поєднання дуже великих номіналів (золоті монети і дуже дрібні, срібні — динарії і навіть гроші, загальна вага яких була меншою за 4 г) не могло задовольнити запити ринку, що розвивався. Необхідні були гнучкіші платіжні одиниці.

На початку ХIV століття на землях України з'являються талери — великі срібні монети (загальна вага від 27 до 32 г з пробою від 800 о

до 940 о ). Ці монети, названі на честь чеського містечка Йоахiмсталь, поступово починають завойовувати ринки Європи, тим паче що з Америки стали привозити величезну кількість срібла.

У скарбах, які знаходять і до цього дня на території України, талери та їхні фракції (1/4, 1/2, 1,5, 2, 3, 4 і навіть 5 талерів) не рідкість. У XVI—XVII століттях в Україні «ходили» монети численних німецьких держав, голландських провінцій, Швейцарії і значно рідше — Литви і Польщі, причому литовські монети завжди були якіснішими, ніж польські. Мідні монети (соліди, «боратинки»), які виконували роль розмінних, також часто зустрічалися у скарбах. Золоті монети (дукати, гольдгульдени) і срібні перебували у XVI—XVII століттях в обігу як рівноправні еквіваленти, однак з невеликими коливаннями щодо їхньої вартості — від 10 до 1 і до 12 до 1.

Передумови відродження української державності в середині XVII століття дали надію і на відродження національної валюти.

Продовження на наступній стор. «Україна Incognita»