Повернення Херсонеса

Думаю, не багато хто з нас може легко пригадати, що зображено на зворотному боці вже звичної нам української гривні. А зображені там руїни Херсонеса, що є унікальним пам’ятником історії і культури людства.

Херсонес Таврійський був заснований вихідцями з Гераклеї Понтійської (територія сучасної Туреччини) в 528— 527 р. до н.е. Поселення виникло на скелястому півострові між нинішніми Карантинною та Піщаною бухтами Севастополя. Херсонес у перекладі з давньогрецької означає «півострів», а Таврикою (країною Таврів) елліни називали південний берег Криму. Херсонес Таврійський — типовий грецький поліс, тобто самостійне місто-держава з демократичною формою правління. Народні збори, що складалися з вільних громадян, вирішували питання війни та миру і затверджували закони. Міська рада, яка обиралася щорічно, розробляла проекти законів і контролювала діяльність органів влади.

Херсонес Таврійський був великим політичним, економічним та культурним центром регіону і мав значну роль у розвитку багатьох народів давнини. Протягом своєї майже двохтисячорічної історії Херсонес знав часи економічного піднесення та політичної могутності, пережив і періоди занепаду, коли він опинявся під впливом Римської та Візантійської імперій. У другій половині IX — на початку X століття Херсонес (у добу середньовіччя — Херсон, у давньоруських літописах — Корсунь) був тісно пов’язаний з Київською Руссю. Літопис свідчить, що на прохання візантійського імператора Василя II київський князь Володимир Святославович послав йому військову допомогу. Але імператор не виконав своїх договірних зобов’язань. Тоді у відповідь на це Володимир 988 р. оволодів Херсонесом і зажадав собі в дружини сестру імператора — Анну. Візантія вимушена була укласти з Київською Руссю мирний договір, а Володимир домігся руки Анни і хрестився в Херсоні.

1223 р. у Криму вперше з’являються монголо-татари хана Батия, які наприкінці XIII ст. захоплюють Херсон. У середині XIV ст. контроль над містом встановили генуезці, що мали давні військово-стратегічні і торговельні інтереси в Криму. Херсоніти ще намагалися вижити в умовах, які склалися, але вже 1399 р. кримські татари знову розорили місто. У середині XV ст. місто остаточно було покинуто останніми жителями.

Нове життя Херсонеса-Херсона- Корсуня починається наприкінці XVIII ст. після приєднання Криму до Росії. У 1827 р. за пропозицією адмірала А.С.Грейга були проведені перші археологічні розкопки. Найбільш масштабні розкопки в ХIХ ст. у місті проводили відомий археолог, меценат і громадський діяч граф А.С.Уваров, знавець і любитель старовини К.К.Косцюшко-Валюжинич. Зібрана останнім колекція дозволила створити «Склад місцевих старожитностей» — перший музей Херсонеса.

Нині музей виріс у великий науково-дослідний центр, що має зв’язки з академічними установами та університетами різних країн світу. 1978 р. музей був перетворений на Державний історико-археологічний заповідник, а з 1994 р. — в Національний заповідник «Херсонес Таврійський».

Комітет ООН з питань освіти, науки і культури включив Херсонес у число 150 найвизначніших стародавніх пам’яток, де він стоїть поряд із такими «чудесами світу», як єгипетські піраміди, афінський Парфенон, римський Колізей. Щороку в Херсонесі працює декілька зарубіжних археологічних експедицій. Цікавою за своєю організацією і структурою, цілям і завданням, які стоять перед експедицією, її перспективам на майбутнє є інтернаціональна команда, яку очолює американський професор Джозеф Картером, директор Інституту класичної археології (м. Остін, штат Техас). Професор Джозеф КАРТЕР люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Дня».

— Коли і чому у вас з’явився інтерес до археології?

— Мені було 12—14 років, коли я вивчав латину в школі Чикаго. Вчителька, що викладала латину, познайомила мене зі стародавнім світом, з його історією. Вона помітила мій інтерес до подій, які відбувалися в далекому минулому, і всіляко його підтримувала. Великий вплив на мене мав і мій батько, вчений, який прищепив мені інтерес до науки.

— Коли в полі ваших наукових інтересів опинився Херсонес?

— Херсонесом я зацікавився 14 років тому. Основне питання, що привертало мою увагу як вченого, було і залишається, як і раніше, одне: як жили люди в давні часи, і не в містах, а в сільській місцевості. Це стосується способу життя людей того часу, їхніх традицій, побуту, психології. Підштовхнули мене до цього праці великого румунського вченого Діну Аденастіану, який дійшов висновку, що велика частина населення стародавнього світу проживала за стінами городищ, тобто в сільській місцевості, і, природно, займалася сільським господарством. У світі є два місця, де можна займатися вивченням цього питання: в Італії (район Метапонто) і в Херсонесі. З 1974 року я почав займатися розкопками в Метапонто. Мене цікавили розміри земельних наділів, що означало бути великим землевласником того часу, скільки для цього потрібно було мати землі, які тоді вирощувалися культури, як проходила їх реалізація. Паралельно я цікавився Херсонесом, але це було дуже важко, бо практично всі публікації про Херсонес були тільки російською та українською мовами. Я сам почав робити переклади і став міркувати, як пов’язати свою наукову діяльність із Херсонесом. Мрія почала реалізовуватися з 1992 року, після моєї участі в науковій конференції країн Чорноморського регіону. Там я познайомився з ученим Юрієм Виноградовим, який працював на той час у Херсонесі. Він і запросив мене взяти участь у симпозіумі, що мав відбутися в Херсонесі того ж 1992 року. Щоправда, я не дуже вірив, що мені вдасться потрапити до Херсонеса, бо Севастополь був тоді закритим містом. Візу я все-таки отримав, через рік після здобуття Україною незалежності. Херсонес як археологічний пам’ятник цінний тим, що на його території можна вивчати історію Давньої Греції, Римського та Візантійського періодів його розвитку. Я був просто приголомшений тим, що побачив. Після моєї доповіді про результати розкопок у Метапонто відбулися переговори з генеральним директором заповідника Леонідом Марченком про наше співробітництво. Народилася ідея проекту про проведення спільних розкопок та видання публікацій про результати нашої роботи під загальною обкладинкою. Перший спільний сезон розкопок ми вже провели 1994 року. Відтоді я щороку приїжджаю зі своєю командою на розкопки до Херсонеса.

— Розкажіть про свою інтернаціональну команду, як вона збирається, які люди до неї входять, що їх об’єднує?

— О, це дуже цікавий процес — добір складу команди. Передусім до експедиції входять люди, які просто закохані в Херсонес. Ці люди працюють у різних галузях науки. Багато хто, приїхавши сюди одного разу, вже не може жити без Херсонеса і приїжджає сюди щороку. Є члени команди, які задовольняють у Херсонесі професійний інтерес, пов’язаний з їхньою науковою тематикою. Але всі вони віддані одній ідеї: зберегти Херсонес для людства. Наш проект багатогранний, тому, крім археологів, у команді є палеоботаніки, які вивчають залишки рослинного світу того часу, і палеонтологи, яких цікавить фауна минулого. Працюють у нас архітектори і будівники, що вивчають споруди тих часів, фахівці, що займаються питаннями зміни ландшафту з того періоду до наших днів, вчені, яких цікавить усе, що пов’язане з психологією стародавніх людей, способом їх життя, соціальною поведінкою тощо. Наша команда справді інтернаціональна. У цьому сезоні до її складу входили вчені з України і Росії, Англії і США, Австралії та Італії.

— Якщо це не таємниця, де ви берете гроші на ваш міжнародний проект?

— Це дуже важливе питання, і мені хочеться, щоб ваші читачі дізналися, як знаходяться фінансові кошти для здійснення подібних спільних проектів. У США існує велика кількість приватних неприбуткових фондів, які акумулюють пожертвування американців, що потім ідуть на здійснення різних проектів у будь-яких сферах людської діяльності. Одні фонди витрачають гроші, наприклад, на заходи по боротьбі з онкологічними захворюваннями, інші — на підтримку і розвиток культури... Деякі університети повністю залежать від грошей таких неприбуткових фондів.

Головне, що слід розуміти — всі ці фонди та організації не мають права одержувати прибутки від проектів, які фінансуються ними. Внески, що робляться в неприбуткові організації, не оподатковуються. І накопичені фондами фінансові кошти також не оподатковуються, але всі вони повинні бути виділені на розвиток будь-яких проектів. Наприклад, якщо ваш прибуток становить 10000 доларів і з них $3000 ви віддаєте фонду, то податком буде обкладатися тільки та частина, яка залишилася, тобто $7000. Це оптимальна форма стимулювання фізичних осіб, щоб вони виділяли гроші, за бажанням, в той фонд, який становить для них інтерес, тим самим інвестуючи гроші на розвиток тієї галузі науки або сфери культури, яка їх цікавить. Фонди вже самі визначають, які проекти їм підтримувати. Моя основна робота в нашому міжнародному проекті полягає в пошуку джерел його фінансування. І фонди, зацікавлені в підтримці та розвитку культури, зокрема археологія, на щастя, є.

— Що ви можете сказати про результати діяльності вашої команди в Херсонесі?

— З 1994 року нарівні з розкопками спільними зусиллями вивчається один iз найцінніших експонатів Херсонеського музею — могильні плити з поки не перекладеними текстами, що чекають свого розшифрування. З 1996 року здійснюється забезпечення заповідника комп’ютерами і проводиться консервація залишків споруд городища. З цього ж року працівникам заповідника надається можливість регулярно виїжджати до США та Італії і брати участь у міжнародних конференціях. У заповіднику налагоджено електронний зв’язок. У цьому році почалася робота щодо створення Інтернет-сторінки, за допомогою якої можна буде розповідати всьому світу про унікальні експонати, що зберігаються в музейних колекціях, і про дослідницьку діяльність наукових співробітників заповідника. Ми плануємо придбати незалежне джерело електроенергії (генератор) для створення базової інфраструктури музею, оновити музейні сховища та експозиції, створити для наукової роботи необхідні лабораторії.

— Яким ви бачите майбутнє Херсонеса?

— В цьому році ми запропонували уряду України довгостроковий проект створення на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський» археологічного парку міжнародного класу, заздалегідь заручившись фінансовою підтримкою цілого ряду американських приватних неприбуткових фондів. Підтримка нашому проекту обіцяна протягом десяти майбутніх років, і тут уже йдеться про значні фінансові кошти. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли, але додам, що моя мама, якої вже за 80 років, і мій брат щорічно виділяють по декілька тисяч доларів на проведення археологічних розкопок в Херсонесi. Ми сподіваємося також отримати гроші від ряду міжнародних агентств для реалізації таких масштабних проектів, як: припинення процесів ерозії узбережжя і створення інфраструктури для міжнародного туризму.

Я зустрічався з віце-прем’єр-міністром М.Жулинським і міністром культури України Б.Ступкою. Наш проект був зустрінутий з цікавістю і знайшов розуміння. У липні цього року між в.о. голови Севастопольської міськадміністрації В.Борисовим і мною був підписаний Протокол про наміри співпраці в створенні на території заповідника археологічного парку. — Чи iснують проблеми, що перешкоджають реалізації вашого проекту?

— Дві серйозні проблеми, що вимагають негайного рішення, стоять перед заповідником. Перша — необхідно поліпшити фінансування Міністерством культури основних потреб заповідника, таких як, наприклад, організація його охорони, дослідження власності, що належить державі. І друга, думаю, вона може викликати неоднозначну реакцію, — забезпечити захист від спроб з боку Православної церкви захопити в свою власність будови і територію Національного заповідника, але це вже, на мій погляд, тема особливої розмови.

— Ви вважаєте себе оптимістом?

— Поки що так.