Про первородство та сочевичний супчик
Як відомо, біблійний праотець Авраам мав тільки одного сина — Ісака. Коли тому виповнилося сорок літ, то узяв він собі за жінку Ревеку-арамеянку, яка народила йому двох синів-близнюків. Священне Писання розповідає, що діти Ісака почали суперничати і битися між собою ще до свого народження. Першим народився хлопчик з червонуватою шкірою, вкритою волоссям, якого назвали Ісав. За ним вийшов з утроби матері його брат, його рука трималася за п’яту Ісава. Цьому молодшому — на кілька секунд — сину Ісака дали ім’я Якiв.
Хлопці виросли. Ісав став досвідченим невтомним мисливцем, а молодший Яків більше полюбляв сидіти в розкішних наметах, ніж полювати на дикого страшного звіра. Батько дуже любив старшого сина — за хоробрість, за те, що той постійно приносив до намету здобич і поштував батьків смачними стравами. Саме старшому сину Ісаву Ісак збирався віддати не тільки більшу частину свого багатства, але й права на майбутнє — діти й правнуки Ісава мали ввійти у володіння тією землею, яку обіцяв надати роду Авраама Бог (йдеться про Землю Обітовану). Яків же та його потомство були приречені завжди підкорятися волі нащадків Ісава і залежати від них. Вийшло, однак, інакше, бо Ребека, мати близнюків, більше любила молодшого улесливого Якова ніж мисливця Ісава, і зробила все, аби його возвеличити.
Одного дня трапилося так, що тільки-но Яків зварив собі їжі, з полювання прийшов дуже стомлений Ісав і попросив Якова: «Змучений, знесилений я тяжкою працею. Нагодуй мене, брате, поділися своїм обідом!». Хитромудрий Яків блискавично вирішив скористатися слабкістю брата і запропонував: «Давай домовимося так — я пригощаю тебе обідом, а ти за це віддаєш мені своє первородство. Хочеш?». Ісав почувався хворим, натруджені ноги ледь тримали могутнє тіло. Забувши про все, він подумав: «Мабуть, я помираю. Навіщо мені оте первородство? Яка різниця, що буде з моїми онуками та праправнуками, яких ще й на світі немає?». І сталося — Ісав віддав молодшому братові своє первородство, а з ним — майбутні права на майбутню Землю Обітовану своїх майбутніх нащадків. За це він отримав, зараз і тут, а не в якомусь там імлистім «завтра», один обід: Яків дав своєму голодному братові хліба і сочевичного варива.
Із давніх-давен ця трансакція — обмін своїх священних і законних прав на миску юшки — відома всьому людству. Її причинами були, очевидно, не тільки і не стільки втомленість та хвороба Ісава, але перш за все його недалекоглядність, легковажність, небажання нести обов’язки, завжди невід’ємні від прав. А розумників, що аж занадто добре знають як використати слушний момент, не бракувало ніколи. Іноді навіть здається, що їм допомагає Бог, як Він допоміг спритному Якову. Мабуть, якраз через те, що стародавній Ісав не дуже-то й цінував своє первородство, як це траплялося з багатьма іншими людьми, що жили до і після нього.
Історія і традиції роду, кодекс честі своїх предків або повага до спадкової професії тепер рідко грають у житті людини важливу, або хоча б помітну роль. Як наче всі ми хтозна-коли віддали комусь чужому весь цей «мотлох минулого», поміняли його на сочевичне вариво для якоїсь давно забутої миттєвості свого життя. Більше того, ми знову і знову перепродаємо — бодай кому — свої права нащадків тих духовних скарбів, які накопичені багатьма поколіннями наших предків. І завжди за те саме вариво, — навіть коли не дуже голодні.
Але повернiмося до Святого Писання. Історія з продажем первородства не дійшла до старого батька, він продовжував вважати Ісава своїм головним спадкоємцем. Йшли роки; Ісак зістарився, осліп і, відчуваючи наближення смерті, призвав сина свого первородного Ісава і попросив у нього останньої ласки: «Візьми знаряддя своє — сагайдака свого і лука свого та й вийди в поле і влови мені здобич мисливську. І зготуй мені наїдок смачний, який я люблю, щоб поблагословила тебе душа моя перед тим, як померти».
Ці слова почула жінка його Ревека і вирішила зробити так, щоб останнє благословення дісталося не старшому Ісаву, а її улюбленому сину Якову. Так і сталося. Поки Ісав був на полюванні, Ребека приготувала смачні страви, переодягла Якова в шати Ісава і дала йому в руки тацю з їжею. Пішов Яків до сліпого безпорадного Ісака і представився йому як «Ісав первородний». Спочатку батько мав певні сумніви але, зрештою, повірив йому і урочисто сказав: «Нехай тобі служать народи, і народи нехай тобі кланяються! Будь паном для братів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї. Хто тебе проклинає — проклятий, а хто благословить тебе — буде благословенним!».
Так Яків двічі обдурив свого брата — спочатку забрав у нього право первородства, а потім — батьківське благословення. (Обмани у цьому світі — найлегша справа! Традиційно їм вірять значно частіше, ніж правді.)
Тільки-но вийшов від Ісака щасливий Якiв, як повернувся з полювання Ісав; він ввійшов у намет батька і тут виявилося, що він запізнився. Узнавши про це, старий Ісак заплакав, але змінити нічого не міг — у давні часи відкликати виголошені благословення або, до речі, прокляття було неможливо. (У нашому світі — майже так само). Тільки й сказав сину Ісак: «Зі свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму». А потім все- таки подав надію: «Проте коли добре подбаєш, то зламаєш ярмо його з шиї своєї …».
Історія, про яку розповідає Біблія, трапилася десь за 1500 років до Різдва Христового. Але й сьогодні багато хто постійно готує сочевичні варива для своїх ближніх; і багато людей спокушається ними. А скільки перевертнів у чужому одязi ходить по землі і засідає у розкішних наметах!
