Sic transit Gloria mundi
«Так проходить земна слава!», — говорили античні люди, спостерігаючи щось, а найчастіше — когось, хто колись був на сяючій вершині, а опинився там, де всі, або навіть нижче. Старовинний вислів рефреном лунав у думках під час виступу Майі Плисецької разом з «Имперским Русским Балетом» в Оперному театрі Києва.
Річ не в лише тім, що безжальна природа зробила з колишньої предивної королеви — королеви в усіх можливих значеннях цього слова — маленьку, безпорадну на сцені жінку, в колись славетному силуеті якої майже не залишилося не знівечених віком ліній чи притаманних їй колись казкових траєкторій руху. (Згадати тільки сцену на площі з «Дон Кіхота», де буяє її молодий талант.) У 72 роки мало хто їх зберігає, особливо при тому психічному й фізичному навантаженні, яке несуть тендiтні плечі великих балерин.
Легко зрозуміти також, що знамениті люди втрачають з віком значно більше, ніж прості смертні — від них відходять не лише здоров’я, сила й краса, але також слава, поклоніння сильних світу цього, вогні рампи, світова аудиторія. Яким філософом- стоїком треба бути, щоб підготувати свою душу до остаточної «відставки», змиритися з нею і вчасно вигадати для себе новий спосіб (уже не стиль!) життя!
Повторюю — річ не лише в цій звичайній житейській драмі, яка нікого не обминає. Йдеться про те, що Майя Плисецька «освятила» своєю участю той концерт, який нещодавно привезла до Києва компанія під назвою «Имперский Русский Балет». Бо програма й виконання концерту аж ніяк не відповідали тим стандартам хореографічного мистецтва, символом якого була й залишається Майя Плисецька. Ось кілька вражень звичайного, але вельми зацікавленого глядача.
Почати з того, що танцювали «імперці» під фонограму і це часто призводило до ритмічних розходжень між музикою й танцем, чого ніколи не допускає досвідчений диригент оркестру. Ця фонограма! Її гучність була розрахована скоріше на хіт-парад на стадіоні, аніж на академічний концерт, музику Шопена. А щодо танців, то в першому відділенні вражала одноманітність, щоб не сказати — нудота хореографії та виконання «Призрачного бала», який склали п’ять у всьому ідентичних і дуже розтягнутих па-де-де. Повним контрастом до анемічно-академічного першого відділення стало еклектичне друге. Чого тільки нам не показували — і танго, і канкан, ще два класичних па-де-де, а на додаток — якісь «Смотрины», що прикрасили б будь-який самодіяльний естрадний ансамбль. Все це різностильне, невідточене, не дуже гарного смаку. Виникала підозра, що до «провінційного» Києва привезли якийсь п’ятий склад балетної трупи. Бо проспект згадує гастролі Імперського балету до багатьох країн світу, зокрема, до Японії, Франції. Не можна собі уявити, що туди возили, наприклад, примітивну «Женщину в красном» у виконанні Вітаутаса Таранди. Він блискуче довів, що навіть канкан із «Орфея в пеклі» можна знівечити недостатністю техніки та відчуття міри.
Точним символом концерту «Имперского Русского Балета» була програма, яку безкоштовно вручила глядачам косметична фірма. Така собі суміш жанрів — описи успіхів Iмперського балету на земній кулі, історія балетної комерційної компанії, особисте життя Майі Плисецької, а все разом добре здобрене рекламою косметичної продукції. Ніде немає бідній людині захисту від реклами, навіть у Опері!
І ось головна загадка: навіщо було Майі Плисецькій, першій балерині ХХ століття (так вважає автор цих рядків), приставати до цього «імперського» шоу? Невже задля того, щоб вийти — на одну тільки мить — на сцену, нагадати про себе, відчути на собі захоплені погляди? Але глядач — то дуже невдячна й легковажна особа, що має слабку пам’ять і шалено аплодує тільки тим, хто перебуває в теперішньому часі, а не в минулому. Навіть якщо на зміну гігантам, які відійшли, приходять пігмеї.
