Сюжет для Босха
На картині Ієронима Босха «Тисячолітнє царство» зображено пекло — пожежу Всесвіту, подібну до спалення велетенського смітника. У червоній, забарвленій відблисками полум'я, річці борсаються незчисленні тіла голих людей; під ногами тих, що на суші, розверзлася земля. Усталена структура світу зловісно змінилася і навкруги вирує фантастична мішанина несумісних речей — частин людського тіла, що ведуть власне існування, гібридів живих істот і мідних предметів, музичних інструментів, гральних карт, гігантських страшних комах та нечистої сили, яка стала, зрештою, видимою для всіх.
Є на Оболоні озеро, яке називається Вербним; чисте, глибоке, з піщаними берегами і дном. Весною й восени тут у заводях живуть дикі качки, з близького Дніпра сюди залітають чайки, на золоте дно падають тіні рибок. А влітку береги озера стають одним із найпопулярніших міських пляжів, куди збираються, і не тільки у вихідні, численні кияни. Мешканці прилеглого району йдуть на озеро прямо в купальних костюмах, — зараз на Оболоні нікого не здивує напівгола людина десь у магазині або на вулиці. Новим є хіба те, що почали добре-таки оголятися також літні люди, особливо чоловіки.
З ранку до вечора пісок оболонського пляжу густо вкритий розпеченими нерухомими тілами, гримить музика, буксують машини, кричать діти, гавкають собаки. Вздовж південного берега озера проходить вельми завантажена автомагістраль і гуркiт транспорту змішується з гамом пляжу, є складовою загальної атмосфери відпочинку. Цього року картина була доповнена ще екскаватором, що виривав на пляжі траншею невідомого призначення. Вона вмить заповнювалася покидьками, а купи виритого піску швидко обживали засмагаючі, — прямо під вихлопними газами екскаватора. Багато молодих людей розважається на озері допізна, а деякі залишаються й ночувати на піску — «на природі». Й ніч у ніч мешканці багатоповерхових будинків, що оточують пляж, слухають дикі звуки вакханалій, не знаючи що й думати — веселощі там, оргія, чи злочин насилля?
Кожного спекотного дня на озері збираються сотні, а може й тисячі, людей. Як забезпечує міська адміністрація якщо не їхнє дозвілля, то хоча б деякі невідкладні потреби? Особливо зважаючи на те, що пляж має офіційний статус. А ніяк. Питної води немає, навіть у формі традиційних колонок чи фонтанчиків. Рятують від спраги два приватнi кіоски, в яких, як завжди, немає холодильників і тому в спеку тут дуже просто можна отруїтися будь-яким напоєм. Ще більш фантастичним є те, що на пляжі немає також «зручностей», якщо не рахувати одного «автотуалету», що стоїть прямо на вуличному тротуарі й здатний забезпечити хіба що якийсь один процент пляжників. Поставили його тут, очевидно, тільки для запаху та для збільшення загального хаосу. А всі натуральні потреби відправляються натуральним шляхом — під кущами, під стінами, у прилеглих сквериках, у під'їздах та на сходах найближчих житлових будинків. І, звичайно, у воді озера. Тим більш, що сучасна пляжна публіка плавати, як правило, не вміє або не любить, і у воду заходить ненадовго й виключно з двох причин — через жару, а ще ... ви розумієте. Цікаво було б знати, що показують аналізи води.
Результати аналізів, однак, можуть бути вельми неочікуваними, бо під час дощу вода озера збагачує свій склад усіма тими «елементами», які накопичуються на мостових і тротуарах Оболоні й змиваються в озеро бурхливими брудними потоками через давно зруйновані захисні дамби.
Здається, однак, що це мало турбує не тільки міську владу, але й самих пляжників. Вони, з свого боку, зробили все, щоб перетворити береги озера на дійсне звалище. Під кожним деревом чи кущем, на кожному квадратному метрі колись білого піску бачимо мільярди залишків «свята життя» — обгортки, пластикові пакети, ганчірки, залишки їжі; все це накопичується і залишається там протягом усього сезону. Навіть поверхню озера «прикрашає» флотилія пластикових пляшок та різноманітних коробок. І кожного ранку сюди знову приходять люди, розстилають свої килимки серед сюрреалістичного сміттєвого пейзажу, лягають і годинами відпочивають. Якщо дитина або собака прямо на пляжі «справлять нужду», місце закидають пісочком і знову лягають. Встають тільки, щоб поїсти. Такі речі, як, скажімо, волейбол або шахи, або книжки, на пляжі надзвичайна й атавістична рідкість.
А рано вранці, якщо йти мимо, можна спостерігати зворушливе видовище: немолода жінка, очевидно КІЛ (колишня інтелігентна людина), прибирає пляж — намагається зібрати тоненьким прутиком те, що залишили за собою натовпи відпочиваючих. Чи це не символ нашого часу?
