Тіні незабутих предків
Шановний читач вже мабуть здогадався, що мова йде про програму «Имею честь представить» та про пана Яна Табачника — автора, конферансьє й менеджера презентованого ним шоу. Ця обставина надавала люб’язності п. Табачника ще більшої шляхетності і маєстату. Він, безумовно, мав право пишатися тим, що запросив, зорганізував і завіз — оптом — до Києва таку кількість знаменитостей. Тим більш, що значна частка найбільш заслужених і відомих гостей — слава російського мистецтва — має, як з’ясувалося, українське коріння. (До речі, рано чи пізно, а знайдуться дослідники, які укладуть повний реєстр українців, що зробили і роблять сьогодні помітний внесок у російську культуру, науку, політику. Що ж, одні народи розбудовують власну національну культуру, навіть коли живуть закордоном, а другі — і вдома працюють на якийсь інший народ, пишаючись своїм «інтернаціоналізмом».)
Серед гостей п. Табачника було чимало дійсно визначних митців, людей яких ще не так давно знав і любив, без перебільшення, весь Союз. Зокрема, кіноактори, високий талант яких не змогли подавити навіть гамівні сорочки радянської ідеології. Фільми з їхньою участю іноді й тепер прикрашають наші вечори; для старшого покоління — то чи не єдина відрада в сучасному телебаченні, де на екранах майже неможливо відрізнити добро від зла, а сучасний художній фільм — від комерційної реклами. Тим більше, що діючі там і там особи — всі на одне обличчя.
Зараз, втім, про інше. Попри всю куртуазність і повагу п. Табачника до гостей шоу, а також попри нашу повагу до п. Табачника, ідея «поїзду знаменитостей», яких він привіз до Києва, видається дещо старокупецькою. Щось у зухвалому стилі «широкого» Паратова із «Бесприданницы». Бентежить саме слава і талант привезених одним «хором» людей, кожен із яких є, безумовно, видатним солістом. Таких майстрів не пакують у вагони, не представляють «кучею» — кожен із них, сам-один, може і має бути центром постійної уваги будь-якого згромадження. Улюблені актори не повинні похмуро сидіти за столиками десь у глибині екрану і очікувати своєї черги на кілька коротких хвилин загальної уваги. Хвилин, за які глядач встигне побачити тільки одне, зовнішнє — жорстокі сліди невблаганного часу на колись свіжих милих обличчях. Питання «Навіщо актори згодилися їхати?» є, очевидно, риторичним. Як нагадав актор Жженов, присутній на шоу, далеко не всі відомі актори мають постійну і достойну роботу, не всі «востребованы» новітнім кінематографом та молодими режисерами з їхнім уявлення про «високе мистецтво». Недавні зірки безжально виштовхуються зі сцен та екранів може й не такими талановитими, але молодими, з добрими біцепсами акторами.
Час іде; артисти, навіть найталановитіші, не стають молодшими. Влаштоване п. Табачником видовище неприємно вразило ще й тим, що він — несвідомо, скоріше за все, — представив нам сумну картину цілого покоління постарілих радянських акторів у відставці — своїх ровесників (звичайно, були там і молоді виключення). Через те, попри весь блиск, гам і тарарам, шоу вийшло чимось на зразок «балу привидів», масового явлення тіней минулого.
Напередодні виборів «інтернаціональне» шоу п. Табачника має, безумовно, і політичний підтекст — у такій зворушливій формі глядачу нагадали про «нерасторжимые узы», про «навіки разом». Адже радянське кіно, радянські актори-кумири — то один із тих ностальгічних ланцюгів, що тримають багатьох людей у минулому, надають змогу його ідеалізувати, забуваючи про його дійсне, а не міфічно-кінематографічне, обличчя. Чим, звичайно ж, полюбляють користуватися певні сили, у нас і в Росії, які все ще розробляють проекти повороту ріки часу назад.
За 10 років, однак, піднялося нове покоління глядачів, людей із досить розмитими уявленнями про недалеке — наше, не їхнє — минуле. Вони вільні від ностальгії старшого покоління і не поклоняються радянським кумирам, які є для них чимось на зразок зірок німого кіно. Шоу «Честь имею представить» переконливо продемонструвало одне — чим далі, тим складніше буде триматися за вже обрублені кінці, експлуатувати ностальгію та викликати заклинаннями хоч які тіні минулого — невдовзі їх просто не впізнають.
