«Цих справ майстри» в давньому Києві

Зовсім по-іншому склалася доля такого кримінального — як тепер, так і в давні часи — виду людської діяльності як контрабанда тютюну. В даному випадку можна достовірно встановити, якщо не день народження українського тютюнового контрабандиста, то, принаймні, рік його народження — 1758. А встановити точний час появи цього кримінального промислу та реконструювати його первозданне українське обличчя дозволяють донесення московського купця Петра Каблукова до канцелярії київського губернатора, офіційна кореспонденція останньої із київським магістратом, а також допити тогочасних київських контрабандистів, ініційовані цим самим Каблуковим. Хто ж він такий цей купець із Москви, котрому випала нагода увіковічити своє ім’я в контексті такої делікатної справи?

Петро Каблуков був комісаром російського сенатора графа Петра Івановича Шувалова, котрому Правлячий Сенат указом від 16 травня 1757 року віддав на відкуп терміном у 20 років усі експортні операції з українським тютюном. Саме так — у середині XVIII століття тютюн не ввозили, а вивозили з України купці з київського Подолу Максим Волошененко, Григорій Вересенко, Семен Козелецький, Йосип Петренко, Захарій Рубан, Іван Погорілий, Устим Бушиченко та інші міщани і козаки, котрі, спродуючи «за морем і за кордоном папушний черкаський тютюн», мали з цього немалий зиск. Мали до тих пір, аж поки російському вельможі не забажалося покласти виручені за продаж за кордоном українського духмяного товару гроші до власної кишені.

У вересні 1758 року київський магістрат за наказом Сенату ознайомив усіх подільських купців, котрі займалися тютюновим промислом, з минулорічним сенатським указом, змусивши їх при цьому підтвердити на письмі свої зобов’язання не вивозити за межі України тютюн без спеціального дозволу комісара Каблукова, тобто після сплати на користь графа Шувалова відповідного акцизного збору. Саме цей час — вересень 1758 року — і можна вважати часом народження тютюнової контрабанди в Україні. Адже купці підписку дали, а ось за дозволом до «тютюнового комісара» так і не звернулися.

Можливо, 1758 рік видався в Україні неврожайним на тютюн? Аж ні! Інформатори Петра Каблукова сигналізували йому, а він відповідно доповідав у губернську канцелярію про те, що до Києва «табак привозится из разных малороссийский мест против прошлых лет весьма с умножением, так что и никогда его столь еще не бывало». Водночас, як у «табачной канторе» в Києві, так і на Васильківській та Межигірській митницях, «по ярлыкам пропуску из Киева оному табаку за границу» не значилося. Не така вже й складна математична задача (щось на зразок тих, що їх розв’язують школярі молодших класів про воду, яка вливається з одних труб, а виливається з інших) тривалий час не давала спокою керівникові київської «табачной канторы». Вочевидь, спостереження за киянами не переконало комісара і в надмірному споживанні ними тютюнових виробів. А тому він наполегливо б’ється у пошуках відповіді на запитання: «Каким способом тот табак из Києва вывозится?» Будучи «в том не без сумнительства», Каблуков тероризує своїми рапортами та запитами канцелярію губернатора та магістрат, вимагаючи довідок про всіх місцевих купців, які торгують тютюном, за якою ціною його купують і за якою продають, і — найголовніше — скільки взагалі за рік у місті збувається тютюнових виробів.

У підготовленій київським магістратом довідці значилося лише сім подільських міщан, котрі завозили в місто «папушний» тютюн і або розпродували його самостійно вроздріб у своїх лавках, або ж, подрібнивши його, продавали у вигляді вже тютюну «тертого» дрібним оптом «табачницам» — праобразу сучасних бабусь-торговок поблизу станцій метро. Не вражала своїми розмірами і кількість тютюнової сировини, що перебувала на збережені у цих купців. А крім того, в довідці наголошувалося на тому, що жоден із названих купців «за кордон на продажу тютюн не відпускає»!..

Як і варто було очікувати, досвідченого московського купця важко було впіймати на такий примітивний трюк. Втративши рештки довіри до органу місцевого самоврядування киян, Каблуков надалі апелює лише до київської губернської канцелярії, де засідали переважно російські чиновники, з якими йому було значно легше домовитися, маючи за собою підтримку одного з найбільш впливових на той час російських сенаторів — графа Шувалова. Комісарові дуже швидко вдалося переконати губернатора в тому, що насправді купці з Подолу переховують у себе набагато більші запаси тютюну, аніж ті, що їх виявив магістрат. А переховують його для того, аби таємно вивезти для продажу за кордон. І невдовзі на Подолі, в господарствах тамтешніх купців, прокотилася хвиля обшуків. Однак «небезпечний» товар, як правило, переховувався за містом і акція Каблукова не принесла йому жодних дивідентів. Після цього комісару довелося змінити тактику. Випросивши в губернатора «пристойну військову команду» з числа гарнізонних солдат і найнявши до себе на службу платних агентів, Каблукову врешті-решт вдалося-таки натрапити на слід київських контрабандистів.

У червні 1759 року комісар вистежив київського міщанина Олексія Бушиченка, котрий разом із більш як двадцятьма спільниками на 18 четвероволових возах потай привіз до міста з Лівобережжя «папушний» тютюн. На схованку небезпечний товар було відправлено в село Троєщину, до місцевого селянина Григорія Пилипенка. В ніч на 13 червня конртрабандист наклав «три дуба больших и оной табак провез водою вверх и тамо, заехав между лозы, скрытно стоял через целый день, а потом, воротясь вниз, заехал в реку Старуху и тамо с тем табаком кроется в лозах». Від своїх платних агентів Каблукову стало відомо, що Бушиченко має намір таємно провадити свій вантаж до «польського міста» Ржищева «для отдачи по подряду» тамошньому купцеві єврею. Достеменно знаючи наміри своїх опонентів, Каблуков майстерно організував операцію, в результаті якої контрабанда потрапила до його рук. Щоправда, з 20 спільників Бушиченка заарештувати вдалося лише шістьох. Решта, а також і сам організатор цієї незаконної акції — вислизнули з рук комісара.

Невдовзі Каблукову вдалося заарештувати дядька Олексія — Устима Бушиченка, котрий під виглядом в’яленої риби намагався переправити дуби з тютюном через Межигірську митницю до «польського міста» Чорнобиля. Налагодження комісаром ефективного стеження за товаропотоками навколо Києва призвело до того, що влітку — на початку осені 1759 року було заарештовано ще цілий ряд київських контрабандистів, в тому числі й відомого нам Олексія Бушиченка.

Проведені в канцелярії губернатора допити засвідчили, що в місті склалася своєрідна асоціація, цех — як їх називали в народі — «цих справ майстрів», котрі за певну плату організовували переправлення тютюну з Києва на «польський» бік Дніпра. Київські купці, котрі не бажали збагачувати своєю працею графа Шувалова, завозили тютюн із південних полків Лівобережжя до міста, звідки спритні та відчайдушні «майстри» переправляли товар до Речі Посполитої, де його вже чекали або польські купці, або гендлярі-євреї. Організатори цих операцій утримували таємні схованки в навколишніх з Києвом селах, мали свій штат платних помічників і добре зналися на лоції Дніпра. Як правило, «цих справ майстри» мешкали на Подолі чи Пріорці. Багато галасу наробив серед російських чиновників мешканець Куренівки, якийсь Гапон, котрий «спеціалізувався» на переправленні тютюну суходолом. Зустрічаються й випадки контрабандних дій і з боку «закордонних» жителів, зокрема міщан Макарова. Останні, привізши до Києва з Лохвиці 60 тисяч папуш тютюну, домовилися з мешканцями Пріорки Василем Висоцьким про те, щоб він перепровадив цінний вантаж через Межигірську митницю. Споряджена Василем валка спочатку прихопила з собою третину всього товару. Але на під’їзді до митного посту їх перестрів російських кінний роз’їзд. Висоцькому та переважній більшості його помічників вдалося втекти, проте весь контрабандний товар потрапив до рук Каблукова. Довідавшись про таку втрату, власники тютюну, аби не ризикувати рештою товару, вирішили відмовитися від послуг «цих справ майстрів» і, сплативши комісарові необхідний збір, вивезли свій вантаж на Правобережжя легально.

Але далеко не всі українські купці були такими законослухняними, аби погоджуватися віддавати частину своїх прибутків невідомо звідки прибулому комісару Каблукову та його сановному господарю. Неабияку роль у розвитку небезпечного контрабандистського промислу відігравала і та обставина, що київський магістрат — повноважний орган місцевого самоврядування — фактично самоусунувся від боротьби з контрабандою тютюну. Російська влада брутально втрутилася в прерогативи місцевого самоврядування і це, звичайно ж, не могло подобатися батькам самоврядного міста. Канцелярія київського губернатора постійно закликає магістрат взяти участь у розшуку та ув’язненні згаданих уже вище Гапона, Бушиченка, Висоцького та інших «майстрів», а магістрат, зберігаючи олімпійський спокій, залишається вищим від усієї цієї мирської суєти.